1.Эраст – основной персонаж произведения Н.М.Карамзина «Бедная Лиза». Он обладал добрым сердцем, но по характеру был ветреным и несерьезным. В герое сочетаются положительные и отрицательные качества, что говорит о неоднозначности образа. Такое описанные автор применил для того, чтобы показать реалистичность событий повести.
2. Молодой человек дворянских кровей всегда находился в поиске удовольствий, развлечений и новых ощущений.
3. Эраст - молодой человек, хорошо одетый и приятный на вид: У него доброе лицо и нежные, приятные глаза: На досуге Эраст читает книги: обладает изрядным умом.
4. Все герои повести говорят на русском литературном языке, близком к реальному разговорному языку того круга образованной дворянской молодежи,
5. Ведет жизнь настоящего барина, любит развлекаться и нередко играет в азартные игры (проиграл всё имение, в то время как должен был воевать), читает романы и идиллии. Плохо влияет на Лизу.
6. Мораль он признавал, но часто отступал от ее принципов, руководствуясь лишь собственными желаниями. Считает богатство основополагающим фактором веселой, счастливой жизни. Ради богатства женился на пожилой женщине, которую не любил.
7. Все помыслы его были высоконравственными, но поступки противоречили этому.Чувственный, порывистый, сентиментальный переживать.Любовь — как развлечение. В отношениях с Лизой им движет страсть. Когда никаких запретов больше нет, он быстро охладевает.Эрасту хватило силы духа признать себя виновным в гибели девушки. Но все же не хватило силы духа сказать ей правду.
8. ЛИза любит Эраста настолько, что после предательства конает жищнь самоубийством. мать Лизы - общительная старушка, любит вести разговоры с Эрастом. Ей нравится молодой человек, но она не представляет его Лизиным мужем, так как хорошо понимает социальное неравенство.
9. Отношение автора к Эрасту нельзя назвать полностью негативным. Автор его скорее жалеет, чем осуждает. Он считает, что Эраст не коварный злодей, а «вполне добрый и искренний человек, но слабый и ветреный», не понять и оценить глубокого чувства чистого сердца Лизы. Бросая её, Эраст не понимал, что без него она уже не сможет существовать. Узнав о печальной кончине Лизы, Эраст так и не простил себя. До самой смерти он страдает и «почитает себя убийцею».
Высокое мастерство показал Карамзин в описании психологии героев. Эта простая лирическая повесть учит нас не только чувствовать, но сопереживать и жалеть других людей.
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Эраст
1.Эраст – основной персонаж произведения Н.М.Карамзина «Бедная Лиза». Он обладал добрым сердцем, но по характеру был ветреным и несерьезным. В герое сочетаются положительные и отрицательные качества, что говорит о неоднозначности образа. Такое описанные автор применил для того, чтобы показать реалистичность событий повести.
2. Молодой человек дворянских кровей всегда находился в поиске удовольствий, развлечений и новых ощущений.
3. Эраст - молодой человек, хорошо одетый и приятный на вид: У него доброе лицо и нежные, приятные глаза: На досуге Эраст читает книги: обладает изрядным умом.
4. Все герои повести говорят на русском литературном языке, близком к реальному разговорному языку того круга образованной дворянской молодежи,
5. Ведет жизнь настоящего барина, любит развлекаться и нередко играет в азартные игры (проиграл всё имение, в то время как должен был воевать), читает романы и идиллии. Плохо влияет на Лизу.
6. Мораль он признавал, но часто отступал от ее принципов, руководствуясь лишь собственными желаниями. Считает богатство основополагающим фактором веселой, счастливой жизни. Ради богатства женился на пожилой женщине, которую не любил.
7. Все помыслы его были высоконравственными, но поступки противоречили этому.Чувственный, порывистый, сентиментальный переживать.Любовь — как развлечение. В отношениях с Лизой им движет страсть. Когда никаких запретов больше нет, он быстро охладевает.Эрасту хватило силы духа признать себя виновным в гибели девушки. Но все же не хватило силы духа сказать ей правду.
8. ЛИза любит Эраста настолько, что после предательства конает жищнь самоубийством. мать Лизы - общительная старушка, любит вести разговоры с Эрастом. Ей нравится молодой человек, но она не представляет его Лизиным мужем, так как хорошо понимает социальное неравенство.
9. Отношение автора к Эрасту нельзя назвать полностью негативным. Автор его скорее жалеет, чем осуждает. Он считает, что Эраст не коварный злодей, а «вполне добрый и искренний человек, но слабый и ветреный», не понять и оценить глубокого чувства чистого сердца Лизы. Бросая её, Эраст не понимал, что без него она уже не сможет существовать. Узнав о печальной кончине Лизы, Эраст так и не простил себя. До самой смерти он страдает и «почитает себя убийцею».
Высокое мастерство показал Карамзин в описании психологии героев. Эта простая лирическая повесть учит нас не только чувствовать, но сопереживать и жалеть других людей.
Объяснение:
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение: