1). Использование «говорящих» имен и фамилий: Простакова, Стародум, Скотинин, Вральман, Правдин Цыфиркин, Кутейкин. Митрофан - найденный матерью, подобный матери; Тарас - приводящий в смятение.
2). Положительные герои говорят правильным литературным языком, их речь поучительна; отрицательные герои используют просторечные слова, бранную лексику. Простакова: "А ты, скот, подойди поближе. Не говорила ль я тебе, воровская харя, чтоб ты кафтан пустил шире Скажи, болван, чем ты оправдаешься?" Речь героев является средством их характеристики, она часто связана с фольклором: "Всякий женись на своей невесте", "Век живи, век учись", "Не хочу учиться, хочу жениться".
3) Каламбуры: еоргафия; вкусить блаженную кончину; заставляют себе рассказывать истории скотницу Хавронью.
4) Разрушение фразеологизма: Какова история. В иной залетишь за тридевять земель, за тридесято царство. 5). Саморазоблачения героев:
Г-жа Простакова. Я могу письма получать, а читать их всегда велю другому.
Простаков (долго смотря) . Мудрено.
Скотинин. Я от роду ничего не читывал, сестрица! Бог меня избавил этой скуки.
Г-жа Простакова. С утра до вечера, как за язык повешена, рук не покладываю: то бранюсь, то дерусь. Вральман: "Я савсегда ахотник пыл смотреть публик. Пыфало, о праснике съетутца в Катрингоф кареты с хоспотами. Я фсе на них смотру. Пыфало, не сойту ни на минуту с косел".
Тропы, стилистические фигуры:
1) Афоризмы: В человеческом невежестве весьма утешительно считать все то за вздор, чего не знаешь.
2) Эпитеты: друг сердечный; блаженную кончину.
3) Метафоры: лежа на сундуке с деньгами, умер, так сказать, с голоду. 4) Обращения: друг мой сердечный. И ведомо, батюшка. 5) Риторические вопросы: А извозчики-то на что ж? Каково это? 6) Риторические восклицания: Ах, мой батюшка!
Признаки сатиры и юмора: 1). Создание комических ситуаций: драка Простаковой со Скотининым, урок математики, "экзамен" Митрофана.
2). Алогизмы (высказывания героев, в которых нарушена логика), ирония и намёки.
3) Зоологизация: любовь Скотинина к свиньям; Вральман видит в Простаковых «лошаток». Таким образом подчеркивается низменность негативных персонажей.
У кожного з нас, дуже часто виникає досить цікаве питання, яке не дає нам спокою: що таке людська душа, і чи існує вона взагалі? Відповідей на цей рахунок є безліч, і знайти що-то одне, підходяще для себе, дуже складно, але все-таки можна розібратися в цьому непростому і цікавому питанні. Існують дві основні теорії: релігійна і наукова, а яку вибирати, це особиста справа кожного з нас, так, як і в першій, і в другій, є свої певні принади, які зможуть залучити нас. Ясно одне, що душа, це щось схоже на невидиму субстанцію, матерію, яка є у кожної людини. Дуже часто ми чуємо одне твердження, яке допомагає нам зрозуміти таємницю цієї субстанції: досить подивитися людині в очі, і ти побачиш всю його душу, так як очі це дзеркало душі. Людині з його душею, іноді доводиться дуже непросто, так як весь час йому випадають різні випробування, які показують, що він володіє цією внутрішньою формою. Люди, які за своїм характером і поведінкою, дуже добрі, вони просто зобов'язані володіти величезною душею, яка дозволяє їм відчувати почуття співчуття і переживання, а це можуть робити тільки добрі люди. Людина, як розминаючи частина цього світу, просто зобов'язаний розвивати свої здібності і свою душу: він повинен намагатися бути добрим і відчувати співчуття до інших людей, так, що тільки таким чином він зможе зробити свою душу добрішими і ширше, а його любові, буде вистачати всім. Розвиваючи в собі всі ці здібності, ми робимо цей світ добрішим, а це найважливіше, що необхідно людству в цей непростий час, коли зло, намагається перемогти добро, але, коли ми всі об'єднаємося, то цього не буде ніколи. Люди, які населяють нашу прекрасну планету, повинні піклується один про одного, так як ми всі одна велика сім'я.Кожна людина потребує надії на диво. Майже з самого дитинства ми починаємо усвідомлювати, що поряд із багатьма захоплюючими речами у світі співіснують лють, кривда, брехня. Ми бачимо це, і віра в дива, в надзвичайне в цю мить ще більше спалахує в нас, бо дитина-душа захищається від таких страшних розчарувань. Але кожен використовує цю віру по-різному. Хтось намагається закрити очі і зробити вигляд, наче нічого такого немає, ховаючись у мрії, а хтось, бажаючи змінити цей світ, дивиться на свою мрію, і йде вперед, і увесь цей бруд на ньому не залишає сліду. Авжеж, ми не зможемо змінити світ, не змінивши себе самих, тому для того, щоб мрія справді стала дійсністю, треба працювати над собою. На це здатен не кожен, бо боротьба із собою - найважча боротьба у світі.
Художественные средства:
1). Использование «говорящих» имен и фамилий: Простакова, Стародум, Скотинин, Вральман, Правдин Цыфиркин, Кутейкин.
Митрофан - найденный матерью, подобный матери; Тарас - приводящий в смятение.
2). Положительные герои говорят правильным литературным языком, их речь поучительна; отрицательные герои используют просторечные слова, бранную лексику. Простакова: "А ты, скот, подойди поближе. Не говорила ль я тебе, воровская харя, чтоб ты кафтан пустил шире Скажи, болван, чем ты оправдаешься?"
Речь героев является средством их характеристики, она часто связана с фольклором: "Всякий женись на своей невесте", "Век живи, век учись", "Не хочу учиться, хочу жениться".
3) Каламбуры: еоргафия; вкусить блаженную кончину; заставляют себе рассказывать истории скотницу Хавронью.
4) Разрушение фразеологизма: Какова история. В иной залетишь за тридевять земель, за тридесято царство.5). Саморазоблачения героев:
Г-жа Простакова. Я могу письма получать, а читать их всегда велю другому.
Простаков (долго смотря) . Мудрено.
Скотинин. Я от роду ничего не читывал, сестрица! Бог меня избавил этой скуки.
Г-жа Простакова. С утра до вечера, как за язык повешена, рук не покладываю: то бранюсь, то дерусь.
Вральман: "Я савсегда ахотник пыл смотреть публик. Пыфало, о праснике съетутца в Катрингоф кареты с хоспотами. Я фсе на них смотру. Пыфало, не сойту ни на минуту с косел".
Тропы, стилистические фигуры:
1) Афоризмы: В человеческом невежестве весьма утешительносчитать все то за вздор, чего не знаешь.
2) Эпитеты: друг сердечный; блаженную кончину.
3) Метафоры: лежа на сундуке с деньгами, умер, так сказать, с голоду.4) Обращения: друг мой сердечный. И ведомо, батюшка.
5) Риторические вопросы: А извозчики-то на что ж? Каково это?
6) Риторические восклицания: Ах, мой батюшка!
Признаки сатиры и юмора:
1). Создание комических ситуаций: драка Простаковой со Скотининым, урок математики, "экзамен" Митрофана.
2). Алогизмы (высказывания героев, в которых нарушена логика), ирония и намёки.
3) Зоологизация: любовь Скотинина к свиньям; Вральман видит в Простаковых «лошаток». Таким образом подчеркивается низменность негативных персонажей.
Існують дві основні теорії: релігійна і наукова, а яку вибирати, це особиста справа кожного з нас, так, як і в першій, і в другій, є свої певні принади, які зможуть залучити нас. Ясно одне, що душа, це щось схоже на невидиму субстанцію, матерію, яка є у кожної людини.
Дуже часто ми чуємо одне твердження, яке допомагає нам зрозуміти таємницю цієї субстанції: досить подивитися людині в очі, і ти побачиш всю його душу, так як очі це дзеркало душі. Людині з його душею, іноді доводиться дуже непросто, так як весь час йому випадають різні випробування, які показують, що він володіє цією внутрішньою формою.
Люди, які за своїм характером і поведінкою, дуже добрі, вони просто зобов'язані володіти величезною душею, яка дозволяє їм відчувати почуття співчуття і переживання, а це можуть робити тільки добрі люди. Людина, як розминаючи частина цього світу, просто зобов'язаний розвивати свої здібності і свою душу: він повинен намагатися бути добрим і відчувати співчуття до інших людей, так, що тільки таким чином він зможе зробити свою душу добрішими і ширше, а його любові, буде вистачати всім. Розвиваючи в собі всі ці здібності, ми робимо цей світ добрішим, а це найважливіше, що необхідно людству в цей непростий час, коли зло, намагається перемогти добро, але, коли ми всі об'єднаємося, то цього не буде ніколи.
Люди, які населяють нашу прекрасну планету, повинні піклується один про одного, так як ми всі одна велика сім'я.Кожна людина потребує надії на диво. Майже з самого дитинства ми починаємо усвідомлювати, що поряд із багатьма захоплюючими речами у світі співіснують лють, кривда, брехня. Ми бачимо це, і віра в дива, в надзвичайне в цю мить ще більше спалахує в нас, бо дитина-душа захищається від таких страшних розчарувань. Але кожен використовує цю віру по-різному. Хтось намагається закрити очі і зробити вигляд, наче нічого такого немає, ховаючись у мрії, а хтось, бажаючи змінити цей світ, дивиться на свою мрію, і йде вперед, і увесь цей бруд на ньому не залишає сліду. Авжеж, ми не зможемо змінити світ, не змінивши себе самих, тому для того, щоб мрія справді стала дійсністю, треба працювати над собою. На це здатен не кожен, бо боротьба із собою - найважча боротьба у світі.