"Акварель" Александр Грин краткое Очень интересно стихотворение Н. Заболоцкого «Вечер на Оке» . Оно привлекло мое внимание уже самим названием. Я поняла, что речь пойдет именно о красоте природы . Я люблю бывать на природе летними вечерами, ведь вечер – самое интересное время суток, когда природа отдыхает от дневных трудов, когда солнце, опускаясь за горизонт, делает мир особенно загадочным, когда на небе – целая палитра красок…
Во вступительной части стихотворения говорится о том, насколько красив и разнообразен пейзаж, вот только красота эта «открыта не для каждого и даже
не каждому художнику видна» . Лексический повтор концентрирует внимание читателя на идее произведения: лишь тому природа подарит «подлинную радость» и счастье, кто понять её, почувствовать свое духовное родство с ней, став на какой-то момент не просто художником, а творцом: поэтом, скульптором, музыкантом, живописцем…
Композиция астрофическая, но я бы выделила четыре смысловые части. За вводным предложением следует второе четверостишие, микротема которого – «утренняя природа» . Волшебству, колдовским чарам пока ещё не пришло время: природа обременена «трудом лесов, заботами полей» (образ природы-труженицы создан здесь с олицетворения) . Она «смотрит с неохотой» на людей, которые в своих повседневных заботах, не замечают красоты окружающего мира, о чем и говорит эпитет «не очарованных» (не очарованных людей) . За день нужно многое сделать, всюду успеть… Что ж, это закономерно и неизбежно. Главное, суметь остановиться, отрешиться от всех проблем и забот, дать увлечь себя в мир сказки, снова стать ребенком, которого завораживают чудеса… В третьей части (микротема – «преображение природы» ) речь идет о том, как оживает, возрождается в лучах заката природа. Метафора «обыденности плотная завеса» , «грудь реки приникнет к небосводу» , «из белых башен облачного мира сойдет огонь» , олицетворение «вздохнут леса» , сравнения «как будто под руками ювелира» , «как бы сквозь прозрачное стекло» , эпитеты «влажно и светло» , оксюморон «в нежном… огне» переносят читателя в особый мир, который имеет власть над тобой, манит и околдовывает… В заключительной части автор подводит итог сказанному ранее:
Горит весь мир, прозрачен и духовен,
Теперь-то он поистине хорош,
И ты, ликуя, множество диковин
В его живых чертах распознаешь.
Люди могут измениться вместе с миром: гипербола «горит весь мир» , эпитеты «прозрачен и духовен» , метафора «в живых чертах» показывают, что это уже совсем не та природа, которая была представлена нам в начале стихотворения, да ведь и люди «множество диковин» , ликуя, распознают в чертах обновленного мира. Так вот оно, счастье!
Это стихотворение – это не просто описание красоты природы, а философское размышление о смысле жизни, о счастье, о духовности, о любви.
Гордій - обдуривши Данила Міщенка і всіх дворян міста, накликав прокляття на себе і на весь свій рід. Загинув у власному будинку, коли на нього з горища впав мішок з кукурудзою.
Франя - донька Гордія Кулаківського, закохавшись в Корнія, напувала його чар-зіллям і зробила все можливе і неможливе для того, щоб він покинув свою вагітну наречену і одружився на ній. Дітей не мала і все життя прожила з чоловіком, який її не кохав.
Фрол - старший син Гордія Кулаківського - був байдужим до всього молодим чоловіком. Марнував своє життя на розваги, полювання. Застрелився в рідному домі, готуючи рушницю для полювання.
Яків - молодший син Гордія Кулаківського жадібний, злий і безпринципний заморив голодом власну дружину. Єдиного сина Василя не любив і всього для нього шкодував. Саме йому належить іб життя, який він назвав "загнати економію", який полягав у тому, що шантажуючи людей тим, що у нього збереглися боргові розписки, кожного дня по черзі ходив до них обідати. Помер, вдавившись картоплиною на одному з таких чужих обідів.
Васюня - єдиний онук Гордія і єдиний син Якова. Ще з маленького потерпав від жадібності батька, але виріс таким самим злим і жадібним, та ще й до того слабкодухим і боягузливим. У перші дні війни втік з фронту і потім майже 40 років свого життя змушений був переховуватися у погребі на власному подвір"ї.
Іван - син Василя Кулаківського . Дуже рано оженився- у 17 років. Разом з дружиною ходив по людях найматися на роботу. Що з ними сталося в творі точно не описано, лиш вказано, що вони обоє раптово і трагічно загинули, можливо, були вбиті. Залишився лише їхній маленький синочок Толик.
Катерина - дочка Василя Кулаківського. Напевне, єдина в роду Кулаківських, яка нікому не принесла ніякого лиха. Не було у ній ні злості, ні жадібності, ні пихатості, ні заздрості. Мабуть саме тому, врятувавши саме Катерину разом з нареченим і його родиною, Софійці вдалося зняти прокляття з роду Кулаківських.
Толик - син Івана Кулаківського, дідусь Вадима Кулаківського. Вдався до роду Кулаківських тим, що був таким же жадібним і безсердечним. Ладен був вигнати рідну бабусю Олену на вулицю, щоб продати її будинок. Пізніше покинув дім, дружину, дітей і поїхав світ за очі в пошуках кращого життя.
Вадим - однокласник Софійки. Хлопець симпатичний, але зухвалий, зарозумілий. Здатний на підлість, крадіжку і навіть не соромиться цього, спихаючи всю провину на родове прокляття. З рідними і однокласниками не зовсім чемний. Водить дружбу з злочинцями. Говорить зверхньо, у його мові багато сленгу (жаргонних слів). Не здатний на теплі, щирі, світлі почуття. І навіть після того, як було знято прокляття, Вадим мало в чому змінився.
Объяснение:
"Акварель" Александр Грин краткое Очень интересно стихотворение Н. Заболоцкого «Вечер на Оке» . Оно привлекло мое внимание уже самим названием. Я поняла, что речь пойдет именно о красоте природы . Я люблю бывать на природе летними вечерами, ведь вечер – самое интересное время суток, когда природа отдыхает от дневных трудов, когда солнце, опускаясь за горизонт, делает мир особенно загадочным, когда на небе – целая палитра красок…
Во вступительной части стихотворения говорится о том, насколько красив и разнообразен пейзаж, вот только красота эта «открыта не для каждого и даже
не каждому художнику видна» . Лексический повтор концентрирует внимание читателя на идее произведения: лишь тому природа подарит «подлинную радость» и счастье, кто понять её, почувствовать свое духовное родство с ней, став на какой-то момент не просто художником, а творцом: поэтом, скульптором, музыкантом, живописцем…
Композиция астрофическая, но я бы выделила четыре смысловые части. За вводным предложением следует второе четверостишие, микротема которого – «утренняя природа» . Волшебству, колдовским чарам пока ещё не пришло время: природа обременена «трудом лесов, заботами полей» (образ природы-труженицы создан здесь с олицетворения) . Она «смотрит с неохотой» на людей, которые в своих повседневных заботах, не замечают красоты окружающего мира, о чем и говорит эпитет «не очарованных» (не очарованных людей) . За день нужно многое сделать, всюду успеть… Что ж, это закономерно и неизбежно. Главное, суметь остановиться, отрешиться от всех проблем и забот, дать увлечь себя в мир сказки, снова стать ребенком, которого завораживают чудеса… В третьей части (микротема – «преображение природы» ) речь идет о том, как оживает, возрождается в лучах заката природа. Метафора «обыденности плотная завеса» , «грудь реки приникнет к небосводу» , «из белых башен облачного мира сойдет огонь» , олицетворение «вздохнут леса» , сравнения «как будто под руками ювелира» , «как бы сквозь прозрачное стекло» , эпитеты «влажно и светло» , оксюморон «в нежном… огне» переносят читателя в особый мир, который имеет власть над тобой, манит и околдовывает… В заключительной части автор подводит итог сказанному ранее:
Горит весь мир, прозрачен и духовен,
Теперь-то он поистине хорош,
И ты, ликуя, множество диковин
В его живых чертах распознаешь.
Люди могут измениться вместе с миром: гипербола «горит весь мир» , эпитеты «прозрачен и духовен» , метафора «в живых чертах» показывают, что это уже совсем не та природа, которая была представлена нам в начале стихотворения, да ведь и люди «множество диковин» , ликуя, распознают в чертах обновленного мира. Так вот оно, счастье!
Это стихотворение – это не просто описание красоты природы, а философское размышление о смысле жизни, о счастье, о духовности, о любви.
Відповідь:
Судячи з усього це весь рід Кулаківських
Гордій - обдуривши Данила Міщенка і всіх дворян міста, накликав прокляття на себе і на весь свій рід. Загинув у власному будинку, коли на нього з горища впав мішок з кукурудзою.
Франя - донька Гордія Кулаківського, закохавшись в Корнія, напувала його чар-зіллям і зробила все можливе і неможливе для того, щоб він покинув свою вагітну наречену і одружився на ній. Дітей не мала і все життя прожила з чоловіком, який її не кохав.
Фрол - старший син Гордія Кулаківського - був байдужим до всього молодим чоловіком. Марнував своє життя на розваги, полювання. Застрелився в рідному домі, готуючи рушницю для полювання.
Яків - молодший син Гордія Кулаківського жадібний, злий і безпринципний заморив голодом власну дружину. Єдиного сина Василя не любив і всього для нього шкодував. Саме йому належить іб життя, який він назвав "загнати економію", який полягав у тому, що шантажуючи людей тим, що у нього збереглися боргові розписки, кожного дня по черзі ходив до них обідати. Помер, вдавившись картоплиною на одному з таких чужих обідів.
Васюня - єдиний онук Гордія і єдиний син Якова. Ще з маленького потерпав від жадібності батька, але виріс таким самим злим і жадібним, та ще й до того слабкодухим і боягузливим. У перші дні війни втік з фронту і потім майже 40 років свого життя змушений був переховуватися у погребі на власному подвір"ї.
Іван - син Василя Кулаківського . Дуже рано оженився- у 17 років. Разом з дружиною ходив по людях найматися на роботу. Що з ними сталося в творі точно не описано, лиш вказано, що вони обоє раптово і трагічно загинули, можливо, були вбиті. Залишився лише їхній маленький синочок Толик.
Катерина - дочка Василя Кулаківського. Напевне, єдина в роду Кулаківських, яка нікому не принесла ніякого лиха. Не було у ній ні злості, ні жадібності, ні пихатості, ні заздрості. Мабуть саме тому, врятувавши саме Катерину разом з нареченим і його родиною, Софійці вдалося зняти прокляття з роду Кулаківських.
Толик - син Івана Кулаківського, дідусь Вадима Кулаківського. Вдався до роду Кулаківських тим, що був таким же жадібним і безсердечним. Ладен був вигнати рідну бабусю Олену на вулицю, щоб продати її будинок. Пізніше покинув дім, дружину, дітей і поїхав світ за очі в пошуках кращого життя.
Вадим - однокласник Софійки. Хлопець симпатичний, але зухвалий, зарозумілий. Здатний на підлість, крадіжку і навіть не соромиться цього, спихаючи всю провину на родове прокляття. З рідними і однокласниками не зовсім чемний. Водить дружбу з злочинцями. Говорить зверхньо, у його мові багато сленгу (жаргонних слів). Не здатний на теплі, щирі, світлі почуття. І навіть після того, як було знято прокляття, Вадим мало в чому змінився.
Пояснення: