На уроке литературы мы прочитали рассказ Виктора Петровича Астафьева: "Васюткино озеро". Главным героем этого произведения стал Васютка, тринадцатилетний мальчишка, учившийся в деревенской школе. Васютка родился и вырос в таёжном краю, в семье рыбака. И к тринадцати годам он уже многое знал и умел. Отец брал его на промысел. Когда работы было немного, рыбаки собирались вечерами в избушке, рассказывали разные истории, лакомились кедровыми орешками, которыми их снабжал Васютка. Когда мальчик уходил в лес один, мать напоминала ему о том, что нельзя "переиначивать таёжные законы": надо обязательно брать с собой спички, хлеб, соль. В жизни случаются ситуации, когда от человека требуется проявление самообладания, мужества и выдержки. В такое положение попал и мальчик Васютка — как-то раз он пошел в лес за кедровыми орешками для рыбаков, мальчик не сразу понял, что случилась беда — он заблудился. Деревья, деревья, деревья... Под ногами — мох и жухлая трава, над головой — равнодушные, безучастные к человеческой беде облака. А в сердце — холодный, липкий, пронизывающий ужас, заставляющий то бежать сломя голову, то без сил лежать на земле. Вот что, как мне кажется, увидел и почувствовал тринадцатилетний мальчик Васютка, когда понял, что заблудился в бескрайней тайге.
В тайге он сумел выжить благодаря тем навыкам, которые сам знал и благодаря тем советам, которые ему когда-то давали взрослые. Каждый, кто хоть немного знаком с суровыми законами тайги, знает, какая опасность грозила мальчику. Конечно, ему было очень страшно одному в тайге. Однако главный герой рассказа В. П. Астафьева «Васюткино озеро» совсем не похож на тех людей, которые, попав в трудную ситуацию, падают духом и трусливо ждут собственной смерти, сильно испугавшись вначале, Васютка сумел взять себя в руки, спокойно обдумать свое положение и принять верное решение. Вдумчиво, не суетясь шел Васютка к своему и удача от него не отвернулась.
Героя рассказа Виктора Астафьева "Васюткино озеро природная память, смекалка, находчивость, знание леса, примет, приобретённые навыки и умения разжечь костёр даже в дождь, приготовить дичь, не расходовать зря "драгоценный припас" - патроны. А главное - желание выжить во что бы то ни стало. "Тайга хлипких не любит,"-эти слова отца и деда вспомнились мальчику в самую страшную минуту, когда он был в отчаянии, они придали ему сил. Хорошим подспорьем оказались и услышанные им ранее рассказы рыбаков о том, как нужно себя вести, оказавшись в подобной ситуации. Самообладание и практические знания о тайге заблудившемуся мальчику целых пять дней продержаться в неприветливом осеннем лесу, добывая себе пропитание охотой. Даже по ночам, когда страх и слезы подбирались совсем близко, Васютка не давал себе пасть духом. Мальчику пришлось бороться со своим страхом, с голодом, с усталостью. Он предусмотрительно вешал мешок с остатками еды на сук, не поддавался соблазну съесть хлеб весь сразу, не метался по тайге, а заставлял себя соображать, в каком направлении лучше двигаться. И вот, когда последняя краюшка хлеба, взятая из дома, оказалась съеденной, мужество мальчика было сторицей вознаграждено. Он нашел озеро, полное рыбы, — настоящий подарок для рыбаков. Васютка выбрал правильное направление на север, догадался, что озеро проточное, раз в нём водится речная рыба, что речка от озера обязательно выведет к Енисею. Следуя по течению, Васютке удалось выйти к Енисею, а там его подобрали на бот друзья отца. Все потом удивлялись, как мальцу удалось победить тайгу, Васютка рассказывал правду о пережитом, но отец и дед не позволяли ему хвастаться: они растили из него настоящего мужчину, сибиряка.
Озеро, найденное Васюткой, впоследствии назвали его именем. С тех пор так и повелось. А вскоре это название появилось на карте. Среди голубых пятнышек в низовьях Енисея есть и то, которое называют Васюткиным озером. Это озеро не отыщешь на карте. Небольшое оно. Небольшое, зато памятное для Васютки. Ещё бы! Мала ли честь для тринадцатилетнего мальчишки - озеро, названное его именем!
Я не знаю, как бы я повел себя на месте этого мужественного мальчика. Я еще не попадал в ситуации, которые требуют от человека не только самообладания, смелости и силы воли, но и многих практических знаний и умений. Однако я теперь точно знаю, что любой может оказаться в положении, где главным его богатством будут те качества и знания, которыми он обладает, и только они могут или помешать остаться Человеком.
Я считаю, что это достойная награда для мальчика, сумевшего в одиночку преодолеть испытания, из которых не каждый взрослый вышел бы победителем. Озеро, названное Васюткиным, - это память о мужественном поведении заблудившегося мальчика.
ця книга могла б непоявіться на світло. ще п'ять або шість років тому я написав несколькостатей на тему «як подолати лінь». але ось до кнігірукі не доходили.
«не доходілірукі» - це стандартне шанобливе пояснення, що означає, що всі ці роки я був страшно зайнятий важливішими
інеотложнимі справами.
однак це тільки частьправди. справ дійсно було дуже багато. деякі з них билінеотложнимі, деякі - дуже важливими.
але себе не обдуриш (хоча я і намагався). справжня причина полягала в іншому: мені простоне вистачало сили волі взятися за книгу. на
короткі статті воліхватало, а на книгу немає.
інакше кажучи, мені билолень писати книгу про лінь.
я відношу себе до людямсо середнім рівнем ліні. якщо вибирати між написанням книги і самимглупим телевізійним серіалом, я без роздумів вибрав би серіал.
і щоб
все-такісделать задуману роботу, я вирішив застосувати до себе ті ж самиепріеми подолання ліні, які я пропоную іншим людям на своіхтренінгах.
якщо ви читаєте сейчасету книгу, значить, мені це вдалося.
ми всі подверженипріступам ліні. різниця лише в тому, що хтось більш
ледачий, хтось томен, хтось лінується раз в тиждень, хтось п'ять разів на день, а є отже, хто відчуває почуття ліні практично завжди.
ось звичайна сітуація.кто-то запитує вас: «коли ця робота буде закінчена? »
ви, ні на секунду не замислюючись, відповідаєте: «через
тиждень».
це зовсім не означає, що виконання роботи займе сім днів. швидше за все, на неї піде небільше двох днів або навіть двох годин. але це інстинктивна реакція вашої ліні на поставлене завдання: «я не хочу делатьету роботу, і вже тим більше я не збираюся братися за неї сьогодні. нонужно
ж щось відповісти на питання про термін - добре, пустьбудет сім днів ».
(до речі, саме поетомуне має сенсу давати підлеглим десять днів на роботу, которуюможно зробити за три дні. вони займуться цією роботою рівно через семьдней після того, як отримали наказ.)
мільйони людей
мечтаютпохудеть. вдається це не всім. і не тому що це неможливо -зниження калорійності їжі, відмова від пізніх вечерь, хоча б небольшоеуменьшеніе порцій і збільшення фізичної активності почтігарантіруют схуднення. але лінь і слабка воля блокують наші попиткіпрідержіваться навіть таких скромних
обмежень.
лінь - це частьнашей душі, і ми не можемо позбутися від неї, як би ми цього ніхотелі. скаржитися на лінь - це все одно, що нарікати на те, що у нас всього дві, а не чотири руки.
навіть закоренелиетрудоголікі на питання: «як ви собі уявляєте щастя? » - напевно опишуть
картину блаженного байдикування: море, пляж, пальми або сидіння з вудкою біля тихого ставка, мірнийпослеобеденний сон на зручному дивані, безцільне фланирования поуліцам, можливість засипати, коли хочеться, і прокидатися, коли уженевмоготу спати, - без щоденної необхідності нестися наработу і
«вирішувати справи».
лінь непереможна воткритом бою. все фронтальні атаки з розгорнутими прапорами, сгорящімі очима, з криками: «сьогодні або ніколи! », «далі відкладати не можна! », «я почну цю справу спонедельніка! » - приречені на невдачу.
лінь паралізує
нашуактівность так само ефективно, як снодійне викликає дрімоту. але на відміну від снодійного лінь не треба приймати у вигляді таблеток, онавсегда присутній в нашому організмі.
ви намагаєтеся сделатьпервий крок до запланованого справі - і немов опиняєтеся ввязком болоті. другий крок зробити
ще важче. а потім ви простозаміраете, не в силах просунутися вперед.
гірше того, це болотоіспускает якісь флюїди, що паралізують волю і викликає апатію. ещемінуту тому людина була сповнена рішучості виконати все намічене, асейчас він на очах перетворюється в амебу.
На уроке литературы мы прочитали рассказ Виктора Петровича Астафьева: "Васюткино озеро". Главным героем этого произведения стал Васютка, тринадцатилетний мальчишка, учившийся в деревенской школе. Васютка родился и вырос в таёжном краю, в семье рыбака. И к тринадцати годам он уже многое знал и умел. Отец брал его на промысел. Когда работы было немного, рыбаки собирались вечерами в избушке, рассказывали разные истории, лакомились кедровыми орешками, которыми их снабжал Васютка. Когда мальчик уходил в лес один, мать напоминала ему о том, что нельзя "переиначивать таёжные законы": надо обязательно брать с собой спички, хлеб, соль. В жизни случаются ситуации, когда от человека требуется проявление самообладания, мужества и выдержки. В такое положение попал и мальчик Васютка — как-то раз он пошел в лес за кедровыми орешками для рыбаков, мальчик не сразу понял, что случилась беда — он заблудился. Деревья, деревья, деревья... Под ногами — мох и жухлая трава, над головой — равнодушные, безучастные к человеческой беде облака. А в сердце — холодный, липкий, пронизывающий ужас, заставляющий то бежать сломя голову, то без сил лежать на земле. Вот что, как мне кажется, увидел и почувствовал тринадцатилетний мальчик Васютка, когда понял, что заблудился в бескрайней тайге.
В тайге он сумел выжить благодаря тем навыкам, которые сам знал и благодаря тем советам, которые ему когда-то давали взрослые. Каждый, кто хоть немного знаком с суровыми законами тайги, знает, какая опасность грозила мальчику. Конечно, ему было очень страшно одному в тайге. Однако главный герой рассказа В. П. Астафьева «Васюткино озеро» совсем не похож на тех людей, которые, попав в трудную ситуацию, падают духом и трусливо ждут собственной смерти, сильно испугавшись вначале, Васютка сумел взять себя в руки, спокойно обдумать свое положение и принять верное решение. Вдумчиво, не суетясь шел Васютка к своему и удача от него не отвернулась.
Героя рассказа Виктора Астафьева "Васюткино озеро природная память, смекалка, находчивость, знание леса, примет, приобретённые навыки и умения разжечь костёр даже в дождь, приготовить дичь, не расходовать зря "драгоценный припас" - патроны. А главное - желание выжить во что бы то ни стало. "Тайга хлипких не любит,"-эти слова отца и деда вспомнились мальчику в самую страшную минуту, когда он был в отчаянии, они придали ему сил. Хорошим подспорьем оказались и услышанные им ранее рассказы рыбаков о том, как нужно себя вести, оказавшись в подобной ситуации. Самообладание и практические знания о тайге заблудившемуся мальчику целых пять дней продержаться в неприветливом осеннем лесу, добывая себе пропитание охотой. Даже по ночам, когда страх и слезы подбирались совсем близко, Васютка не давал себе пасть духом. Мальчику пришлось бороться со своим страхом, с голодом, с усталостью. Он предусмотрительно вешал мешок с остатками еды на сук, не поддавался соблазну съесть хлеб весь сразу, не метался по тайге, а заставлял себя соображать, в каком направлении лучше двигаться. И вот, когда последняя краюшка хлеба, взятая из дома, оказалась съеденной, мужество мальчика было сторицей вознаграждено. Он нашел озеро, полное рыбы, — настоящий подарок для рыбаков. Васютка выбрал правильное направление на север, догадался, что озеро проточное, раз в нём водится речная рыба, что речка от озера обязательно выведет к Енисею. Следуя по течению, Васютке удалось выйти к Енисею, а там его подобрали на бот друзья отца. Все потом удивлялись, как мальцу удалось победить тайгу, Васютка рассказывал правду о пережитом, но отец и дед не позволяли ему хвастаться: они растили из него настоящего мужчину, сибиряка.
Озеро, найденное Васюткой, впоследствии назвали его именем. С тех пор так и повелось. А вскоре это название появилось на карте. Среди голубых пятнышек в низовьях Енисея есть и то, которое называют Васюткиным озером. Это озеро не отыщешь на карте. Небольшое оно. Небольшое, зато памятное для Васютки. Ещё бы! Мала ли честь для тринадцатилетнего мальчишки - озеро, названное его именем!
Я не знаю, как бы я повел себя на месте этого мужественного мальчика. Я еще не попадал в ситуации, которые требуют от человека не только самообладания, смелости и силы воли, но и многих практических знаний и умений. Однако я теперь точно знаю, что любой может оказаться в положении, где главным его богатством будут те качества и знания, которыми он обладает, и только они могут или помешать остаться Человеком.
Я считаю, что это достойная награда для мальчика, сумевшего в одиночку преодолеть испытания, из которых не каждый взрослый вышел бы победителем. Озеро, названное Васюткиным, - это память о мужественном поведении заблудившегося мальчика.
ця книга могла б непоявіться на світло. ще п'ять або шість років тому я написав несколькостатей на тему «як подолати лінь». але ось до кнігірукі не доходили.
«не доходілірукі» - це стандартне шанобливе пояснення, що означає, що всі ці роки я був страшно зайнятий важливішими
інеотложнимі справами.
однак це тільки частьправди. справ дійсно було дуже багато. деякі з них билінеотложнимі, деякі - дуже важливими.
але себе не обдуриш (хоча я і намагався). справжня причина полягала в іншому: мені простоне вистачало сили волі взятися за книгу. на
короткі статті воліхватало, а на книгу немає.
інакше кажучи, мені билолень писати книгу про лінь.
я відношу себе до людямсо середнім рівнем ліні. якщо вибирати між написанням книги і самимглупим телевізійним серіалом, я без роздумів вибрав би серіал.
і щоб
все-такісделать задуману роботу, я вирішив застосувати до себе ті ж самиепріеми подолання ліні, які я пропоную іншим людям на своіхтренінгах.
якщо ви читаєте сейчасету книгу, значить, мені це вдалося.
ми всі подверженипріступам ліні. різниця лише в тому, що хтось більш
ледачий, хтось томен, хтось лінується раз в тиждень, хтось п'ять разів на день, а є отже, хто відчуває почуття ліні практично завжди.
ось звичайна сітуація.кто-то запитує вас: «коли ця робота буде закінчена? »
ви, ні на секунду не замислюючись, відповідаєте: «через
тиждень».
це зовсім не означає, що виконання роботи займе сім днів. швидше за все, на неї піде небільше двох днів або навіть двох годин. але це інстинктивна реакція вашої ліні на поставлене завдання: «я не хочу делатьету роботу, і вже тим більше я не збираюся братися за неї сьогодні. нонужно
ж щось відповісти на питання про термін - добре, пустьбудет сім днів ».
(до речі, саме поетомуне має сенсу давати підлеглим десять днів на роботу, которуюможно зробити за три дні. вони займуться цією роботою рівно через семьдней після того, як отримали наказ.)
мільйони людей
мечтаютпохудеть. вдається це не всім. і не тому що це неможливо -зниження калорійності їжі, відмова від пізніх вечерь, хоча б небольшоеуменьшеніе порцій і збільшення фізичної активності почтігарантіруют схуднення. але лінь і слабка воля блокують наші попиткіпрідержіваться навіть таких скромних
обмежень.
лінь - це частьнашей душі, і ми не можемо позбутися від неї, як би ми цього ніхотелі. скаржитися на лінь - це все одно, що нарікати на те, що у нас всього дві, а не чотири руки.
навіть закоренелиетрудоголікі на питання: «як ви собі уявляєте щастя? » - напевно опишуть
картину блаженного байдикування: море, пляж, пальми або сидіння з вудкою біля тихого ставка, мірнийпослеобеденний сон на зручному дивані, безцільне фланирования поуліцам, можливість засипати, коли хочеться, і прокидатися, коли уженевмоготу спати, - без щоденної необхідності нестися наработу і
«вирішувати справи».
лінь непереможна воткритом бою. все фронтальні атаки з розгорнутими прапорами, сгорящімі очима, з криками: «сьогодні або ніколи! », «далі відкладати не можна! », «я почну цю справу спонедельніка! » - приречені на невдачу.
лінь паралізує
нашуактівность так само ефективно, як снодійне викликає дрімоту. але на відміну від снодійного лінь не треба приймати у вигляді таблеток, онавсегда присутній в нашому організмі.
ви намагаєтеся сделатьпервий крок до запланованого справі - і немов опиняєтеся ввязком болоті. другий крок зробити
ще важче. а потім ви простозаміраете, не в силах просунутися вперед.
гірше того, це болотоіспускает якісь флюїди, що паралізують волю і викликає апатію. ещемінуту тому людина була сповнена рішучості виконати все намічене, асейчас він на очах перетворюється в амебу.