Кохання – це велика сила, енергія, котра допомагає йти вперед. Кохання можна означити як головна сила, котрій невідома біль, страждання, руйнування. Людина, відчуваюча на собі кохання, відкрита та природна.
Світова література містить у собі багато прикладів, коли кохання робило майже неможливе. Це такі люблячі пари як Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта, Майстер та Маргарита. Хоча ці персонажі не з однієї епохи, але їх поєднує величезна сила кохання.
Кохання стає окриляючим тільки тоді, коли у неї немає егоїзму та бажання насолоди. Можна
відчути силу кохання лише тоді, коли кохаєш більш всього на світі, і коли тобі нічого не потрібно від коханого (коханої). Кохання це не тільки емоція муж чоловіком і жінкою, воно може бути між мамою та дитиною, кохати можна свою батьківщину, і в кожному разі сила кохання настільки велика, і безмежна, що здається, весь світ знає про це. Розглянемо основні приклади насправді великої сили кохання у світовій літературі.
Сила кохання допомагає вижити у важкі часи, це величезне джерело енергії. Таке відчуття переживає Григір Мелехов у романі «Тихий Дон» М. Шолохова. Почуття до Аксинії підтримує Григіра у громадянській
війні, зігріває і допомагає жити. Сама Аксинія теж змінюється, стає гарнішою, впевненою у собі. Нажаль, один вистріл змінив усе життя Григіра, і йому залишається тільки кохати свого сина.
Найбільшої сили здобуває кохання до людей у філософа Ієшуа Га – Ноцрі. Він кохає усе живе, в ньому живе любов до істини. Її сила полягає у самопожертві, подвижництві. Він вважає усіх людей хорошими, добрими, тому що бачить у самих людях частинку кохання. Це почуття допомагає Ієшуа пройти тяжкий шлях, і висвітлити своїм коханням усі гріхи людей. Його кохання саме те, від якого втікають люди.
У романі М. Булгакова «Майстер та Маргарита» кохання скорочує страждання Майстера та Маргарити. Їхня любов цнослива та милосердна, саме вона допомагає Майстеру знайти спокій, їх кохання стає центром світу. В своєму почутті Маргарита розуміє, що темні сили не мають такого впливу на неї а все завдяки коханню.
Лише усвідомлена та урівноважена любов здатна наповнити людину істинною силою. Любов здатна розкрити найкращі якості, присутні у людині.
Олег — разумный и справедливый владыка, «могущий воитель» , славной победой прославивший своё имя. По преданию, князь Олег мужественно сражался с хазарами, овладел столицей Византийской империи — Константинополем (русские называли его Царьград) . Уходя оттуда, в знак победы он прибил на воротах города свой щит. «Вдохновенный кудесник» предсказывает князю Олегу будущее. Из его речи мы узнаём, что князя ждёт «дивная судьба» , которой «завидует недруг» . Олегу незримый хранитель» , поэтому «под грозной бронёй» он не ведает ран. Ни «синего моря обманчивый вал» , ни праща, ни стрела, ни «лукавый кинжал» не страшны князю. Но смерть примет он от коня своего.
Олег усмехнулся — однако чело
И взор омрачилися думой.
Князь привязан к коню, как к верному другу, «гладит и треплет» его по шее крутой. Для Олега его конь — «верный слуга» , участник всех боевых походов, с кем вместе прожита славная жизнь:
Прощай, мой товарищ, мой верный слуга,
Расстаться настало нам время:
Теперь отдыхай! Уж не ступит нога
В твое позлащенное стремя.
Много лет спустя, возвратившись из походов, князь вспоминает о своем верном товарище. Услышав о его смерти, Олег, как ему кажется, побеждает в споре с предсказателем и «хочет увидеть он косги коня» . Наступив на череп, князь иронически опровергает предсказание:
Так вот где таилась погибель моя!
Мне смертию кость угрожала!
Но, оказывается, кудесник не ошибся:
Из мертвой главы гробовая змия.
Шипя, между тем выползала.
Ужас охватывает от предчувствия неминуемой гибели этого мужественного человека, прославившего себя в суровых походах и прожившего славную жизнь. А. С. Пушкин не только поэтически осмыслил «преданье старины глубокой» , донес до нас историю жизни и смерти «вещего» князя Олега, но и создал яркий, запоминающийся образ и характер.
Кудесник стар. Уйдя от мирской суеты в отшельничество, он живет напряженной духовной жизнью, насыщенной размышлениями о высоких богоугодных истинах. Хорошо знает людей. Удалившись от них, он думает о них, о превратностях их судеб. Знает весь доблестный путь князя Олега.
Это мудрый и вдохновенный старец. Он смел и независим, не боится “могучих владык” и говорит всё им прямо в лицо.
Кудесник смело отвечает князю, отказывается от предлагаемых ему даров, объявляет о своей независимости и свободе.
Пушкин наделяет кудесника сдержанностью и оценить достоинства Олега: он прославляет его победы, утверждает, что «незримый хранитель могущему дан» , но похвала князю завершается печальным предсказанием: «Но примешь ты смерть от коня своего» .
Покорен он только верховному божеству – Перуну; а перед земными властителями он стоит, как сам Пушкин, с высоко поднятой “главою непокорной”. Он чувствует и осознаёт свое духовное величие (“с волей небесною дружен”).
Сила кохання
Кохання – це велика сила, енергія, котра допомагає йти вперед. Кохання можна означити як головна сила, котрій невідома біль, страждання, руйнування. Людина, відчуваюча на собі кохання, відкрита та природна.
Світова література містить у собі багато прикладів, коли кохання робило майже неможливе. Це такі люблячі пари як Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта, Майстер та Маргарита. Хоча ці персонажі не з однієї епохи, але їх поєднує величезна сила кохання.
Кохання стає окриляючим тільки тоді, коли у неї немає егоїзму та бажання насолоди. Можна
відчути силу кохання лише тоді, коли кохаєш більш всього на світі, і коли тобі нічого не потрібно від коханого (коханої). Кохання це не тільки емоція муж чоловіком і жінкою, воно може бути між мамою та дитиною, кохати можна свою батьківщину, і в кожному разі сила кохання настільки велика, і безмежна, що здається, весь світ знає про це. Розглянемо основні приклади насправді великої сили кохання у світовій літературі.
Сила кохання допомагає вижити у важкі часи, це величезне джерело енергії. Таке відчуття переживає Григір Мелехов у романі «Тихий Дон» М. Шолохова. Почуття до Аксинії підтримує Григіра у громадянській
війні, зігріває і допомагає жити. Сама Аксинія теж змінюється, стає гарнішою, впевненою у собі. Нажаль, один вистріл змінив усе життя Григіра, і йому залишається тільки кохати свого сина.
Найбільшої сили здобуває кохання до людей у філософа Ієшуа Га – Ноцрі. Він кохає усе живе, в ньому живе любов до істини. Її сила полягає у самопожертві, подвижництві. Він вважає усіх людей хорошими, добрими, тому що бачить у самих людях частинку кохання. Це почуття допомагає Ієшуа пройти тяжкий шлях, і висвітлити своїм коханням усі гріхи людей. Його кохання саме те, від якого втікають люди.
У романі М. Булгакова «Майстер та Маргарита» кохання скорочує страждання Майстера та Маргарити. Їхня любов цнослива та милосердна, саме вона допомагає Майстеру знайти спокій, їх кохання стає центром світу. В своєму почутті Маргарита розуміє, що темні сили не мають такого впливу на неї а все завдяки коханню.
Лише усвідомлена та урівноважена любов здатна наповнити людину істинною силою. Любов здатна розкрити найкращі якості, присутні у людині.
Объяснение:
Олег — разумный и справедливый владыка, «могущий воитель» , славной победой прославивший своё имя. По преданию, князь Олег мужественно сражался с хазарами, овладел столицей Византийской империи — Константинополем (русские называли его Царьград) . Уходя оттуда, в знак победы он прибил на воротах города свой щит. «Вдохновенный кудесник» предсказывает князю Олегу будущее. Из его речи мы узнаём, что князя ждёт «дивная судьба» , которой «завидует недруг» . Олегу незримый хранитель» , поэтому «под грозной бронёй» он не ведает ран. Ни «синего моря обманчивый вал» , ни праща, ни стрела, ни «лукавый кинжал» не страшны князю. Но смерть примет он от коня своего.
Олег усмехнулся — однако чело
И взор омрачилися думой.
Князь привязан к коню, как к верному другу, «гладит и треплет» его по шее крутой. Для Олега его конь — «верный слуга» , участник всех боевых походов, с кем вместе прожита славная жизнь:
Прощай, мой товарищ, мой верный слуга,
Расстаться настало нам время:
Теперь отдыхай! Уж не ступит нога
В твое позлащенное стремя.
Много лет спустя, возвратившись из походов, князь вспоминает о своем верном товарище. Услышав о его смерти, Олег, как ему кажется, побеждает в споре с предсказателем и «хочет увидеть он косги коня» . Наступив на череп, князь иронически опровергает предсказание:
Так вот где таилась погибель моя!
Мне смертию кость угрожала!
Но, оказывается, кудесник не ошибся:
Из мертвой главы гробовая змия.
Шипя, между тем выползала.
Ужас охватывает от предчувствия неминуемой гибели этого мужественного человека, прославившего себя в суровых походах и прожившего славную жизнь. А. С. Пушкин не только поэтически осмыслил «преданье старины глубокой» , донес до нас историю жизни и смерти «вещего» князя Олега, но и создал яркий, запоминающийся образ и характер.
Кудесник стар. Уйдя от мирской суеты в отшельничество, он живет напряженной духовной жизнью, насыщенной размышлениями о высоких богоугодных истинах. Хорошо знает людей. Удалившись от них, он думает о них, о превратностях их судеб. Знает весь доблестный путь князя Олега.
Это мудрый и вдохновенный старец. Он смел и независим, не боится “могучих владык” и говорит всё им прямо в лицо.
Кудесник смело отвечает князю, отказывается от предлагаемых ему даров, объявляет о своей независимости и свободе.
Пушкин наделяет кудесника сдержанностью и оценить достоинства Олега: он прославляет его победы, утверждает, что «незримый хранитель могущему дан» , но похвала князю завершается печальным предсказанием: «Но примешь ты смерть от коня своего» .
Покорен он только верховному божеству – Перуну; а перед земными властителями он стоит, как сам Пушкин, с высоко поднятой “главою непокорной”. Он чувствует и осознаёт свое духовное величие (“с волей небесною дружен”).
Объяснение: