в повести «я догоню вас на небесах» блокада встает в полный рост.
герой идет к ней с двух сторон — из своего довоенного детства и из победных дней наступления второй половины войны. блокада оказывается в центре повествования. она его стержень.
образ блокады несравним с остальными образами повести. но не потому, что они менее выразительны, а потому, что несравнимо со всем остальным духовное напряжение человека в блокаде.
о блокаде написано немало. меня, однако, не оставляет чувство, что сущность блокады куда-то все время ускользает. может быть, этой сущности чужды многоплановые и тем более многокрасочные полотна? может быть, эта сущность утопает в массе деталей, частностей, повторений, тщательно записанных на бумагу и магнитофонную ленту? это стремление к сущности и отличает погодинские фрагменты о блокаде в повести «я догоню вас на небесах». я не хочу сказать, что другие художники к этой сущности не стремились и ее не достигали, но радию погодину, , больше, чем другим, удалось без суеты и «героического» пафоса выразить эту сущность. р. погодин. я догоню вас на небесах: повесть, рассказы.— л.: советский писатель, 1990.
его манера сродни церковным фрескам.
я не о религиозности и не о тех фресках, которые, как, например, в рождественском соборе ферапонтова монастыря, полностью сохранились. я о тех, что выступают отдельными фрагментами на побитых временем и войнами стенах и сводах храмов новгорода, пскова, смоленска. сравнение с фресками уместно и потому, что блокадные страницы радия погодина написаны благородно и истово. потому, наконец, что в нарисованных им образах и судьбах людей блокады невольно проступает их святость. святость и так же, как у его солдат, вера «в единого бога
чого ж навчає мене «останній листок»? я вважаю, що сам автор, людина з нелегкою долею, за основу твору взяв кадр із свого життя. хіба будучи у в’язниці цілих п’ять років вільям сідні портер ( таке справжнє ім’я письменника) не міг зневіритись, а вийшовши на свободу, закінчити літературну кар’єру і жити інакше, гірше. чи не нагадує це молоду дівчинку джонсі, яка хотіла вмерти, коли впаде останній листок на старому плющі? на щастя, портер вижив у в’язниці через знання фармацевтичної справи – йому вдалося влаштуватися на роботу аптекарем. так само і героїня його твору – вона, за друзів, видужала. але найбільше допоміг «останній листок» – шедевр старого бермана, що врятував їй життя. на жаль, художник помер.
цікаво, навіщо автор закінчує новелу сумним фіналом? напевно. щоб ми зрозуміли, як життя, перемагаючи в одному, поступається, або викидає білий прапор, в іншому.
чого ж усе-таки навчає ця розповідь? перш ніж відповісти на це питання, я хочу розповісти про жінку, яка називала своє життя «життям у рожевому світлі».
її «життя у рожевих тонах» почалося з того, що від неї відмовилась мати. її відгодовували безвідповідальні люди, які, щоб немовля не кричало, додавали у пляшечку з молоком вино.
потім її дитинство проходило у «веселому домі», і жінки легкої поведінки, дізнавшись, що дівчинка майже сліпа, молились за її зцілення.
її навчання в школі продовжувалося не більше року. «маленька невинна душа» була викинута на вулицю.
далі – співала на вулиці – не маючи за душею нічого: ні дому, ні грошей, ні рідні. вона втратила свою дочку марсель і щоб поховати її, пішла жебрати.
доля продовжувала наносити їй все нові й нові удари: автомобільна катастрофа, артрит. через морфій пристрастилась до наркотиків.
але едіт піаф продовжувала співати всім бі на зло. через деформацію суглобів вона не могла нічого робити самостійно, проте все одно їхала на гастролі, свято вірячи, що любов публіки дасть їй нові сили.
вона звучанням свого голосу приголомшувала і зачаровувала. тонкі, рухливі пальці на клавішах акордеону. натхнення. пристрасть. пісня, ніким не перевершена. і недоспівана.
не знаю, чи читала едіт новелу «останній листок», але жила так, ніби кожен день її існування – останній. вона вміла боротись і не здаватись.
я думаю, що о. генрі вчить нас бути незламними, вольовими людьми і хорошими друзями. бо ніколи невідомо, чи не знадобиться твоя підтримка товаришу.
ответ:
в повести «я догоню вас на небесах» блокада встает в полный рост.
герой идет к ней с двух сторон — из своего довоенного детства и из победных дней наступления второй половины войны. блокада оказывается в центре повествования. она его стержень.
образ блокады несравним с остальными образами повести. но не потому, что они менее выразительны, а потому, что несравнимо со всем остальным духовное напряжение человека в блокаде.
о блокаде написано немало. меня, однако, не оставляет чувство, что сущность блокады куда-то все время ускользает. может быть, этой сущности чужды многоплановые и тем более многокрасочные полотна? может быть, эта сущность утопает в массе деталей, частностей, повторений, тщательно записанных на бумагу и магнитофонную ленту? это стремление к сущности и отличает погодинские фрагменты о блокаде в повести «я догоню вас на небесах». я не хочу сказать, что другие художники к этой сущности не стремились и ее не достигали, но радию погодину, , больше, чем другим, удалось без суеты и «героического» пафоса выразить эту сущность. р. погодин. я догоню вас на небесах: повесть, рассказы.— л.: советский писатель, 1990.
его манера сродни церковным фрескам.
я не о религиозности и не о тех фресках, которые, как, например, в рождественском соборе ферапонтова монастыря, полностью сохранились. я о тех, что выступают отдельными фрагментами на побитых временем и войнами стенах и сводах храмов новгорода, пскова, смоленска. сравнение с фресками уместно и потому, что блокадные страницы радия погодина написаны благородно и истово. потому, наконец, что в нарисованных им образах и судьбах людей блокады невольно проступает их святость. святость и так же, как у его солдат, вера «в единого бога
чого ж навчає мене «останній листок»? я вважаю, що сам автор, людина з нелегкою долею, за основу твору взяв кадр із свого життя. хіба будучи у в’язниці цілих п’ять років вільям сідні портер ( таке справжнє ім’я письменника) не міг зневіритись, а вийшовши на свободу, закінчити літературну кар’єру і жити інакше, гірше. чи не нагадує це молоду дівчинку джонсі, яка хотіла вмерти, коли впаде останній листок на старому плющі? на щастя, портер вижив у в’язниці через знання фармацевтичної справи – йому вдалося влаштуватися на роботу аптекарем. так само і героїня його твору – вона, за друзів, видужала. але найбільше допоміг «останній листок» – шедевр старого бермана, що врятував їй життя. на жаль, художник помер.
цікаво, навіщо автор закінчує новелу сумним фіналом? напевно. щоб ми зрозуміли, як життя, перемагаючи в одному, поступається, або викидає білий прапор, в іншому.
чого ж усе-таки навчає ця розповідь? перш ніж відповісти на це питання, я хочу розповісти про жінку, яка називала своє життя «життям у рожевому світлі».
її «життя у рожевих тонах» почалося з того, що від неї відмовилась мати. її відгодовували безвідповідальні люди, які, щоб немовля не кричало, додавали у пляшечку з молоком вино.
потім її дитинство проходило у «веселому домі», і жінки легкої поведінки, дізнавшись, що дівчинка майже сліпа, молились за її зцілення.
її навчання в школі продовжувалося не більше року. «маленька невинна душа» була викинута на вулицю.
далі – співала на вулиці – не маючи за душею нічого: ні дому, ні грошей, ні рідні. вона втратила свою дочку марсель і щоб поховати її, пішла жебрати.
доля продовжувала наносити їй все нові й нові удари: автомобільна катастрофа, артрит. через морфій пристрастилась до наркотиків.
але едіт піаф продовжувала співати всім бі на зло. через деформацію суглобів вона не могла нічого робити самостійно, проте все одно їхала на гастролі, свято вірячи, що любов публіки дасть їй нові сили.
вона звучанням свого голосу приголомшувала і зачаровувала. тонкі, рухливі пальці на клавішах акордеону. натхнення. пристрасть. пісня, ніким не перевершена. і недоспівана.
не знаю, чи читала едіт новелу «останній листок», але жила так, ніби кожен день її існування – останній. вона вміла боротись і не здаватись.
я думаю, що о. генрі вчить нас бути незламними, вольовими людьми і хорошими друзями. бо ніколи невідомо, чи не знадобиться твоя підтримка товаришу.