Знецінення культури, тотального контролю, інакомислення, натовп і влада- це тема твору

Рассказчик в тургеневском рассказе — сторонний наблюдатель, охотник, заблудившись, случайно оказавшийся на Бежином Лугу. Образ рассказчика в «Записках охотника» очень нужный и активный, выступает в нескольких обликах. То как охотник, сталкивающийся с интересными лицами, когда вовсе не важна его принадлежность к привилегированному сословию. То он случайный зритель или невольный свидетель встречи, разговора. То чувствуется сословная дистанция: он — барин, встречающийся с господами, вспоминает о прежних встречах с лицами, проливающих свет на происходящее . То рассказчик как бы совершенно растворяется в повествовании . Но он всегда симпатичен, благороден, стоит ближе к крестьянам-праведникам, чем к господам. Он даже берёт сторону угнетённых: уговорил Бирюка помиловать крестьянина, брезгливо относится к Пеночкину и ему подобным. Это, несомненно,— просвещённый «друг человечества» в духе сороковых годов, проповедующий социальное равенство, видящий пороки крепостнической системы, угнетающей униженных и оскорбленных.

Серед таких творів, очевидно, й дилогія «Молодість Мазепи» та «Руїна» — теж про Мазепу, його діяльність генеральним писарем у правобережного гетьмана Дорошенка, що боровся і проти московських, і проти польсько-шляхетських поневолювачів.
Звісно, було б дивніше, якби в російських архівах чи спецсховах збереглися авторські переклади романів про «зрадника» й «націоналіста» Івана Мазепу — для М. Старицького видатного розбудовника України, про якого народ скаже: «Від Богдана до Івана не було гетьмана». А за час же від Хмельницького до Мазепи тримали у своїх руках булаву чимало охочих, і це через їх «розум» та «військові здібності» всього за кілька десятиліть Україна «поникла від туги, укрилася могильним саваном», перетворилася на «широкий цвинтар-руїну...»