Захар Беркут У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю» . У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя. Мирослава Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців. Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів» . Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській. Максим Максим – герой, що ніколи не встане на шлях зради. Я думаю, як він воїном був у бої, воїном залишився й у кайданах, хоча його тіло й роз’їдали невільницькі ланцюги, дим пожарищ рідний Тухольщини й рідного дому до сліз ятрив йому ока, зводив дух у груди. «Хоча й у путах, я все буду вільною людиною. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» – от відповідь Максима на підступні речення Тугара Вовк ціною зради купити собі волю. Це відповідь гордої, незламної людини. Мене залучає й те, що Максим суспільні інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя набагато гідніше, у порівнянні з долею верховинцев, запряний, котрих знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на залишки монгольського війська, що зайшло в тухольськую долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, що недавно бився з ворогом, і переміг. Він знав, що тухольци будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності й відваги, щоб не припиняти боротьбу й у полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцам свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього проводиря Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольськой долини. Тугар Вовк Тугар Вовк гнобитель, зрадник, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей. Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою до підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами. Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.
1. Н.М.Рубцов написал стихотворение "Звезда полей" в 1964 году, а издательство "Советский писатель" выпустило через три года книгу его стихов "Звезда полей". В 1968 г. Рубцов заканчивал литературный институт и эту книгу представил как дипломную работу. Ей дали высокую оценку. 2. Это лирическое стихотворение можно отнести к пейзажной лирике, но с явно выраженным философским подтекстом. Мы вместе с поэтом возносимся в небеса, туда, где "горит земля полей". Она поддерживает поэта духовно, не даёт потерять ему жизненные ориентиры. 3. Рубцов пишет о том, что его звезда и в полночь, и минуты потрясений, в любом месте, где бы он не находился, она ему как в детстве. Стихотворение очень лирично, проникнуто грустью, и в то же время дает силы и поэту, и нам, ведь такая звезда должна быть у каждого. 4. Лирический герой этого стихотворения сливается с образом автора. Ведь такая малая Родина, где ты рос, формировался как личность, она всегда с тобой. Не только поле, окрестности, но и вся жизнь освещена этой звездой. Проникнуть в образную структуру стихотворения нам различные выразительные средства языка: в одной метафоре"звезда полей" так много всего соединилось: что-то возвышенное, неземное и реальное, конкретное поле. А какую эмоциональную окраску придают эпитеты: с одной стороны веет холодом - "во мгле заледенелой" и тут же "лучом приветливым" согревает нам душу. Стихотворение небольшое, всего 16 строк, разделенных на четыре строфы, объединенных перекрестной рифмовкой. Но сколько здесь авторских эмоций, которые он передает при пятистопного ямба, который словно призывает нас проникнуть в ткань произведения и разделить с поэтом все его чувства. И мы понимаем, что главное в жизни, о чем хочет нас предупредить Рубцов, это не сбиться с жизненного пути, всегда иметь в жизни свою звезду.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю» . У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Мирослава
Мирослава — молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво свого батька, Мирослава пориває з ним і йде до тухольців.
Дівчина, побачивши, що всі намагання врятувати честь батька марні, що шляху повернути батька до примирення і єдності з народом нема, виступає проти нього. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів» .
Мирослава полюбила простого селянського хлопця. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській.
Максим
Максим – герой, що ніколи не встане на шлях зради. Я думаю, як він воїном був у бої, воїном залишився й у кайданах, хоча його тіло й роз’їдали невільницькі ланцюги, дим пожарищ рідний Тухольщини й рідного дому до сліз ятрив йому ока, зводив дух у груди. «Хоча й у путах, я все буду вільною людиною. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» – от відповідь Максима на підступні речення Тугара Вовк ціною зради купити собі волю. Це відповідь гордої, незламної людини. Мене залучає й те, що Максим суспільні інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя набагато гідніше, у порівнянні з долею верховинцев, запряний, котрих знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на залишки монгольського війська, що зайшло в тухольськую долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, що недавно бився з ворогом, і переміг. Він знав, що тухольци будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності й відваги, щоб не припиняти боротьбу й у полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцам свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього проводиря Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольськой долини.
Тугар Вовк
Тугар Вовк гнобитель, зрадник, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей. Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою до підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами. Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.
2. Это лирическое стихотворение можно отнести к пейзажной лирике, но с явно выраженным философским подтекстом. Мы вместе с поэтом возносимся в небеса, туда, где "горит земля полей". Она поддерживает поэта духовно, не даёт потерять ему жизненные ориентиры.
3. Рубцов пишет о том, что его звезда и в полночь, и минуты потрясений, в любом месте, где бы он не находился, она ему как в детстве. Стихотворение очень лирично, проникнуто грустью, и в то же время дает силы и поэту, и нам, ведь такая звезда должна быть у каждого.
4. Лирический герой этого стихотворения сливается с образом автора. Ведь такая малая Родина, где ты рос, формировался как личность, она всегда с тобой. Не только поле, окрестности, но и вся жизнь освещена этой звездой. Проникнуть в образную структуру стихотворения нам различные выразительные средства языка: в одной метафоре"звезда полей" так много всего соединилось: что-то возвышенное, неземное и реальное, конкретное поле. А какую эмоциональную окраску придают эпитеты: с одной стороны веет холодом - "во мгле заледенелой" и тут же "лучом приветливым" согревает нам душу.
Стихотворение небольшое, всего 16 строк, разделенных на четыре строфы, объединенных перекрестной рифмовкой. Но сколько здесь авторских эмоций, которые он передает при пятистопного ямба, который словно призывает нас проникнуть в ткань произведения и разделить с поэтом все его чувства.
И мы понимаем, что главное в жизни, о чем хочет нас предупредить Рубцов, это не сбиться с жизненного пути, всегда иметь в жизни свою звезду.