Как-то в голодную суровую зиму индейская собака кичи убежала в лес и примкнула к волкам. от волка у нее родился щенок - любознательный и живой. волчонок - ( а он все же волчонок, хоть его мать и была собакой) - часто сопровождал мать на охоте и многому у нее научился. однажды волчонок встретился с людьми. один из них узнал в подбежавшей на к щенку собаке кичи. и обе собаки остаются с людьми. щенок получил имя белый клык. его приучают к работе ездовой собаки. трудна жизнь новичка среди ездовых собак, но он приспособился к ней и становится вожаком . остальные собаки ненавидят его - за силу, смекалку и за то, что чувствуют в нем все же волка. спустя какое-то время белый клык попадает к белым людям, они кажутся ему богами. эти «боги» делают из него бойцовую собаку, зарабатывают на нем деньги. хозяин (красавчик смит) как-то за проигрыш чуть не до смерти забил белого клыка, но собаку спасает приезжий инженер уидон скотт, выкупив его у хозяина. поначалу белый клык с недоверием относится к новому хозяину. но постепенно за хорошее отношение он платит преданной любовью. в конце повествования инженер должен вернуться в теплые края. он намеревается, как ни трудно, расстаться с белым клыком - тому в жарком климате калифорнии придется нелегко. но в итоге оба отправляются на родину скотта. много интересного и непривычного видит на ферме белый клык, но привыкает к спокойной и размеренной жизни семьи скотта. он спасает отца скотта, судью, от мести преступника, при этом ранен трижды. но сильный организм пса справился с ранами. на ферме он обзавелся и семьей. собака колли становится его подругой и приносит ему щенков. белый клык нашел своё собачье счастье.
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.