напевно, в житті кожної людини рано чи пізно настає такий момент, коли вона відкидає всі свої щоденні турботи й проблеми, відсторонюється від буденної суєти і замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у світ. і, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може відповісти на це запитання. однак чи це можливо? хтось мріє про матеріальні блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим і живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чітко й без на гань визначити сенс свого життя.
питання сенсу життя – це одвічне питання, яким людина переймається з давніх-давен. філософи, митці, представники найрізноманітніших наук в усі часи вирішували його по-різному. одні вважали, що життя -і і,е постійна боротьба за власне існування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова л. костенко: «життя, мабуть, цо завжди колізей…»), інші стверджували, що людина .живе на землі для того, щоб творити, виражати себе в мистецтві…
український філософ і педагог г. сковорода сенс людського життя вбачав у постійному пізнанні світу й себе самого, у невтомному прагненні здобувати знання й збагачуватися інтелектуально. у своїй знаменитій поезії «всякому городу нрав і права…» він наголошує на тому, що кожен по-своєму визначає життєві цінності та ідеали, яких прагне, однак найголовніше, на його думку, для людини – це мудрість, заради якої вона й мусить жити:
а мні одна только в світі дума, как би умерти мні не без ума.
скільки існує людство, стільки існує й питання про сенс його існування. воно завжди відкрите, бо кожен по-своєму, індивідуально намагається на нього відповісти. мені ж найбільше імпонують слова о. гончара, який стверджував, що «саме в людяності людини, в її мужності, здатності любити, в силі творчій, у моральній чистоті полягає найвища духовність, що становить істинний сенс життя людей на планеті».
людина може прожити лише одне життя. на жаль, а може, й на щастя, вона не зуміє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, відновити… тому мені здається, що сенс життя полягає в умінні жити та почувати себе щасливим. а вміння жити, на мою думку, це не лише бажання отримувати задоволення від навколишнього світу, не лише потреба у професійній чи творчій саморе-алізації, а й внутрішня потреба дарувати добро іншим людям, робити їх щасливими й завжди усміхненими. я вважаю, що головне для кожного з нас – усвідомити, що сенс нашого власного життя – це ще й сенс життя інших людей, тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам’ятати, що живемо ми не заради себе, а заради самого життя на нашій планеті.
1. Пахота. Большое поле, черная земля, вдали виднеется полоска леса. По полю идут две лошади, запряженные в плуг. На одной из лошадей сидит верхом босой мальчик лет семи и оглядывается на отца, который тяжело идет за плугом. 2.Пастух. На опущке леса пасется стадо коров. Светит солнце. Трава зеленая и густая. Старик-пастух сидит в тени под деревом, а маленькая девочка подает ему кувшин с молоком. 3. Домашняя работа. Зимняя ночь. Окна покрылись инеем и через стекло ничего не видно. На столе горит свеча. Девочка, лет десяти, сидит возле свечи и вяжет носок. Возле девочки стоит люлька с младенцем, и девочка покачивает люльку ногой и поет. А рядом стоит мать, перед ней корыто, полное белья, и она стирает, опустив голову и погрузив руки в воду по локоть. 4. Сбор урожая. Яблоневый сад. Ветви яблонь гнутся под тяжестью яблок, желтых ,красных и зеленых. В саду много людей.Мальчик сидит на толстой ветви и собирает в подол рубахи красные яблоки. Женщины несут корзины, полные яблок к телеге, в которую запряжена серая в яблоках лошадь. Маленькая девочка протягивает лощади яблоко на ладони. 5. Заготовка дров. Зимний лес, пасмурно и дует ветер. На дороге стоит лошадь, перед ней брошено сено, и она тянется к нему. Лошадь запряжена в телегу, до половины заполненную дровами. Недалеко от дороги высокий, сильный крестьянин с черной бородой широко размахнулся топором, чтобы срубить, стоящее перед ним, дерево. От него, в сторону телеги, идет женщина, сгибаясь под тяжестью дров, а от телеги к матери бежит мальчик, чтобы ей
напевно, в житті кожної людини рано чи пізно настає такий момент, коли вона відкидає всі свої щоденні турботи й проблеми, відсторонюється від буденної суєти і замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у світ. і, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може відповісти на це запитання. однак чи це можливо? хтось мріє про матеріальні блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим і живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чітко й без на гань визначити сенс свого життя.
питання сенсу життя – це одвічне питання, яким людина переймається з давніх-давен. філософи, митці, представники найрізноманітніших наук в усі часи вирішували його по-різному. одні вважали, що життя -і і,е постійна боротьба за власне існування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова л. костенко: «життя, мабуть, цо завжди колізей…»), інші стверджували, що людина .живе на землі для того, щоб творити, виражати себе в мистецтві…
український філософ і педагог г. сковорода сенс людського життя вбачав у постійному пізнанні світу й себе самого, у невтомному прагненні здобувати знання й збагачуватися інтелектуально. у своїй знаменитій поезії «всякому городу нрав і права…» він наголошує на тому, що кожен по-своєму визначає життєві цінності та ідеали, яких прагне, однак найголовніше, на його думку, для людини – це мудрість, заради якої вона й мусить жити:
а мні одна только в світі дума, как би умерти мні не без ума.
скільки існує людство, стільки існує й питання про сенс його існування. воно завжди відкрите, бо кожен по-своєму, індивідуально намагається на нього відповісти. мені ж найбільше імпонують слова о. гончара, який стверджував, що «саме в людяності людини, в її мужності, здатності любити, в силі творчій, у моральній чистоті полягає найвища духовність, що становить істинний сенс життя людей на планеті».
людина може прожити лише одне життя. на жаль, а може, й на щастя, вона не зуміє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, відновити… тому мені здається, що сенс життя полягає в умінні жити та почувати себе щасливим. а вміння жити, на мою думку, це не лише бажання отримувати задоволення від навколишнього світу, не лише потреба у професійній чи творчій саморе-алізації, а й внутрішня потреба дарувати добро іншим людям, робити їх щасливими й завжди усміхненими. я вважаю, що головне для кожного з нас – усвідомити, що сенс нашого власного життя – це ще й сенс життя інших людей, тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам’ятати, що живемо ми не заради себе, а заради самого життя на нашій планеті.
Большое поле, черная земля, вдали виднеется полоска леса. По полю идут две лошади, запряженные в плуг. На одной из лошадей сидит верхом босой мальчик лет семи и оглядывается на отца, который тяжело идет за плугом.
2.Пастух.
На опущке леса пасется стадо коров. Светит солнце. Трава зеленая и густая. Старик-пастух сидит в тени под деревом, а маленькая девочка подает ему кувшин с молоком.
3. Домашняя работа.
Зимняя ночь. Окна покрылись инеем и через стекло ничего не видно. На столе горит свеча. Девочка, лет десяти, сидит возле свечи и вяжет носок. Возле девочки стоит люлька с младенцем, и девочка покачивает люльку ногой и поет. А рядом стоит мать, перед ней корыто, полное белья, и она стирает, опустив голову и погрузив руки в воду по локоть.
4. Сбор урожая.
Яблоневый сад. Ветви яблонь гнутся под тяжестью яблок, желтых ,красных и зеленых. В саду много людей.Мальчик сидит на толстой ветви и собирает в подол рубахи красные яблоки. Женщины несут корзины, полные яблок к телеге, в которую запряжена серая в яблоках лошадь. Маленькая девочка протягивает лощади яблоко на ладони.
5. Заготовка дров.
Зимний лес, пасмурно и дует ветер. На дороге стоит лошадь, перед ней брошено сено, и она тянется к нему. Лошадь запряжена в телегу, до половины заполненную дровами. Недалеко от дороги высокий, сильный крестьянин с черной бородой широко размахнулся топором, чтобы срубить, стоящее перед ним, дерево. От него, в сторону телеги, идет женщина, сгибаясь под тяжестью дров, а от телеги к матери бежит мальчик, чтобы ей