Пейзаж завоевал место одного из ведущих жанров живописи. Его язык стал, подобно поэзии проявления высоких чувств художника, областью искусства, в которой выражаются глубокие и серьезные истины о жизни и судьбах человечества, в нем современник говорит и узнает себя. Вглядываясь в произведения пейзажной живописи, прислушиваясь к тому, о чем повествует, изображает природу художник, мы учимся знанию жизни, пониманию и любви к миру и человеку. Крупнейшие русские исследователи русской живописи в целом, и пейзажной в частности, отмечают выдающуюся роль пейзажа в высоком расцвете русской живописи в 19 веке. Завоевания и достижения русской пейзажной живописи 19 века имеют мировое значение и непреходящую ценность, и, как отмечает А. Федоров-Давыдов в своей работе, “образы природы, созданные русскими художниками, обогатили русскую и мировую культуру”. В русской живописи столетия раскрываются две стороны пейзажа как вида живописи: объективная-то есть изображение, вид определенных местностей и городов, и субъективная- выражение в образах природы человеческих чувств и переживаний. Пейзаж является отображением находящейся вне человека и преобразуемой им действительности. С другой стороны, он отражает и рост личного и общественного самосознания. Безусловно, развитие пейзажной живописи немыслимо в отрыве от роста научного самосознания, поэтического чувства, развития науки и искусства. На всем протяжении 19 века выдающиеся деятели в области науки и искусства, высказывали свои мнение о достижениях русской пейзажной живописи, вступали в полемику по тем или иным вопросам, связанным с данной областью художественного выражения. Вот что писал К. А. Тимирязев, один из величайших русских ученых-естествоиспытателей, ценивший и любивший пейзажную живопись вообще и русскую в частности: “Очевидно, между логикою исследователя природы и эстетическим чувством ценителя ее красот есть какая-то внутренняя органическая связь”. Другой великий ученый Д. И. Менделеев очень высоко ставил успехи русской национальной живописи и заявлял: “быть может, придет время, когда наш век будет считаться эпохой естествознания и философии ландшафта в живописи”. В трудах, посвященных истории развития живописи, при рассмотрении творчества русских художников-пейзажистов, проводятся многочисленные музыкальные и поэтические параллели. Однако, впервые вопрос о русской природе как предмете изображения был поднят В. Г. Белинским в сороковых годах. В статьях, посвященных творчеству Пушкина, Белинский подчеркивал, что Пушкин был первым поэтом, увидевшим красоты природы не в роскошных пейзажах Италии, а в скромных ландшафтах родной страны. Поэзией Пушкина раскрывались для восприятия новые грани природы, так как то, “что для прежних поэтов было низко, то для Пушкина было благородно; и то, что для них была проза - для него поэзия”. В связи с поэзией Пушкина Белинский поднимал ряд принципиальных вопросов, относящихся непосредственно к области реалистической эстетики: о верности изображения родной природы; о поэта и художника “делать поэтическими самые прозаические предметы”; о сущности поэтического подражания в произведении, изображающем природу, и, наконец, национальном своеобразии поэзии Пушкина, которое раскрылось в стихах, посвященных русской природе. Говоря о Пушкине как о поэте национальном, Белинский приводит здесь же блестяще выраженную мысль Гоголя: “Сочинения Пушкина, где дышит у него русская природа, так же тихи и беспорывны, как русская природа, их может совершенно понимать тот, чья душа носит в себе чисто русские элементы, кому Россия – родина”. Гоголь считал Пушкина поэтом, обладавшим в высокой степени развитым чувством национального самосознания. Именно оно, по мнению Гоголя, и поэту глубоко чувствовать и раскрывать в своих стихах особую красоту, присущую русской природе. “Чем предмет обыкновеннее, — пишет Гоголь, - тем выше нужно быть поэту, чтобы извлечь из него обыкновенное... "
Термін «комп’ютерна залежність» вперше був використаний в 1990 році. Психологи її класифікують, як форму емоційної «наркоманії». Для залежного підлітка стає важливим не результат гри, а її процес, у якому він втрачає контроль над часом. Факти свідчать, що більшість 16-18 літніх юнаків, які мають доступ до Інтернету та грають у он-лайн ігри, місяцями, а то й роками не виходять з дому! Один хлопець звернувся до психіатрів з проханням надати йому інвалідність через агорафобію (страх перед відкритим простором). Ніяких відхилень у нього не знайшли, але дізналися, що він просто не міг відірватися від улюбленої гри.
Психологи виділяють такі стадії залежності: Стадія легкого захоплення. Коли людина один чи кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, вона входить у смак, їй починає подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів. Стадія захоплення. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява в ієрархії потреб нової потреби — грати в комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі має систематичний характер. Якщо людина немає постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії з усунення цієї перешкоди. Стадія залежності. Залежність може оформлятися в одній з двох форм: соціалізованій та індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча переважно з такими ж ігровими фанатами). Ці гравці люблять грати за до комп’ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш згубна для психіки, ніж індивідуалізована форма. Людина не відривається від соціуму, не усамітнюється в собі. Чи може підліток, для якого гра стала самоціллю та сенсом буття, розвиватися, як гармонійна особистість, реалізувати свої здібності? Треба розуміти, що залежність у будь-якій формі – це рух по замкнутому колу, де немає розвитку.
Виділяють досить чіткі симптоми залежності від комп’ютерних ігор: Психологічні симптоми: • Відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером; • Нездатність зупинити роботу за комп’ютером; • Дедалі більше часу затрачується на комп’ютерні ігри; • Ігнорування друзів та сім’ї; • Відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером; • Перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї;
Фізичні симптоми: • Зап’ястний тунельний синдром — оніміння та зниження чутливості пальців; • Сухі очі; • Головні болі (схожі на мігрень); • Болі у спині; • Нерегулярне харчування — відсутність апетиту; • Недотримання гігієни; • Розлади сну.
Більшість гравців – дуже одинокі люди. Навіщо, коли живе спілкування замінюють ігри! Окрім того, приваблюють складні системи завдань та досягнень. Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками і однолітками. Ігри для них - це шлях самоствердитися, бо у віртуальному світі, все залежить тільки від твого уміння грати, а не від особистих якостей та умінь. Виникає ілюзія, що ти чогось досягаєш, а в житті може бути навпаки.
Не хочеш стати ігроманом, пам’ятай: Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті. Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність. Гравці погані співрозмовники. Набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь, наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок, кінцевий пункт якого - повна самоліквідація особистості. Імунітетом тут мають бути чуття міри та відповідальності. Згадай народну мудрість: «Що занадто, то нездорово».
Крупнейшие русские исследователи русской живописи в целом, и пейзажной в частности, отмечают выдающуюся роль пейзажа в высоком расцвете русской живописи в 19 веке. Завоевания и достижения русской пейзажной живописи 19 века имеют мировое значение и непреходящую ценность, и, как отмечает А. Федоров-Давыдов в своей работе, “образы природы, созданные русскими художниками, обогатили русскую и мировую культуру”.
В русской живописи столетия раскрываются две стороны пейзажа как вида живописи: объективная-то есть изображение, вид определенных местностей и городов, и субъективная- выражение в образах природы человеческих чувств и переживаний. Пейзаж является отображением находящейся вне человека и преобразуемой им действительности. С другой стороны, он отражает и рост личного и общественного самосознания.
Безусловно, развитие пейзажной живописи немыслимо в отрыве от роста научного самосознания, поэтического чувства, развития науки и искусства. На всем протяжении 19 века выдающиеся деятели в области науки и искусства, высказывали свои мнение о достижениях русской пейзажной живописи, вступали в полемику по тем или иным вопросам, связанным с данной областью художественного выражения.
Вот что писал К. А. Тимирязев, один из величайших русских ученых-естествоиспытателей, ценивший и любивший пейзажную живопись вообще и русскую в частности: “Очевидно, между логикою исследователя природы и эстетическим чувством ценителя ее красот есть какая-то внутренняя органическая связь”. Другой великий ученый Д. И. Менделеев очень высоко ставил успехи русской национальной живописи и заявлял: “быть может, придет время, когда наш век будет считаться эпохой естествознания и философии ландшафта в живописи”.
В трудах, посвященных истории развития живописи, при рассмотрении творчества русских художников-пейзажистов, проводятся многочисленные музыкальные и поэтические параллели.
Однако, впервые вопрос о русской природе как предмете изображения был поднят В. Г. Белинским в сороковых годах. В статьях, посвященных творчеству Пушкина, Белинский подчеркивал, что Пушкин был первым поэтом, увидевшим красоты природы не в роскошных пейзажах Италии, а в скромных ландшафтах родной страны.
Поэзией Пушкина раскрывались для восприятия новые грани природы, так как то, “что для прежних поэтов было низко, то для Пушкина было благородно; и то, что для них была проза - для него поэзия”. В связи с поэзией Пушкина Белинский поднимал ряд принципиальных вопросов, относящихся непосредственно к области реалистической эстетики: о верности изображения родной природы; о поэта и художника “делать поэтическими самые прозаические предметы”; о сущности поэтического подражания в произведении, изображающем природу, и, наконец, национальном своеобразии поэзии Пушкина, которое раскрылось в стихах, посвященных русской природе. Говоря о Пушкине как о поэте национальном, Белинский приводит здесь же блестяще выраженную мысль Гоголя: “Сочинения Пушкина, где дышит у него русская природа, так же тихи и беспорывны, как русская природа, их может совершенно понимать тот, чья душа носит в себе чисто русские элементы, кому Россия – родина”. Гоголь считал Пушкина поэтом, обладавшим в высокой степени развитым чувством национального самосознания. Именно оно, по мнению Гоголя, и поэту глубоко чувствовать и раскрывать в своих стихах особую красоту, присущую русской природе. “Чем предмет обыкновеннее, — пишет Гоголь, - тем выше нужно быть поэту, чтобы извлечь из него обыкновенное... "
Факти свідчать, що більшість 16-18 літніх юнаків, які мають доступ до Інтернету та грають у он-лайн ігри, місяцями, а то й роками не виходять з дому! Один хлопець звернувся до психіатрів з проханням надати йому інвалідність через агорафобію (страх перед відкритим простором). Ніяких відхилень у нього не знайшли, але дізналися, що він просто не міг відірватися від улюбленої гри.
Психологи виділяють такі стадії залежності:
Стадія легкого захоплення. Коли людина один чи кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, вона входить у смак, їй починає подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів.
Стадія захоплення. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява в ієрархії потреб нової потреби — грати в комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі має систематичний характер. Якщо людина немає постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії з усунення цієї перешкоди.
Стадія залежності. Залежність може оформлятися в одній з двох форм: соціалізованій та індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча переважно з такими ж ігровими фанатами). Ці гравці люблять грати за до комп’ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш згубна для психіки, ніж індивідуалізована форма. Людина не відривається від соціуму, не усамітнюється в собі.
Чи може підліток, для якого гра стала самоціллю та сенсом буття, розвиватися, як гармонійна особистість, реалізувати свої здібності? Треба розуміти, що залежність у будь-якій формі – це рух по замкнутому колу, де немає розвитку.
Виділяють досить чіткі симптоми залежності від комп’ютерних ігор:
Психологічні симптоми:
• Відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером;
• Нездатність зупинити роботу за комп’ютером;
• Дедалі більше часу затрачується на комп’ютерні ігри;
• Ігнорування друзів та сім’ї;
• Відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером;
• Перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї;
Фізичні симптоми:
• Зап’ястний тунельний синдром — оніміння та зниження чутливості пальців;
• Сухі очі;
• Головні болі (схожі на мігрень);
• Болі у спині;
• Нерегулярне харчування — відсутність апетиту;
• Недотримання гігієни;
• Розлади сну.
Більшість гравців – дуже одинокі люди. Навіщо, коли живе спілкування замінюють ігри! Окрім того, приваблюють складні системи завдань та досягнень.
Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками і однолітками. Ігри для них - це шлях самоствердитися, бо у віртуальному світі, все залежить тільки від твого уміння грати, а не від особистих якостей та умінь. Виникає ілюзія, що ти чогось досягаєш, а в житті може бути навпаки.
Не хочеш стати ігроманом, пам’ятай:
Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті.
Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність. Гравці погані співрозмовники.
Набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь, наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок, кінцевий пункт якого - повна самоліквідація особистості. Імунітетом тут мають бути чуття міри та відповідальності. Згадай народну мудрість: «Що занадто, то нездорово».