Повість «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість «Климко» можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
Думаю, що небагато хто з нас, сучасних підлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під час війни ми бачимо й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятує дівчинку від фашистської каторги, коли тітка Марина хоче залишити у себе, усиновити чужого хлопця — Климка, якого вона виходила, коли той тяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда стала ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси, стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автор оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця взаємодо дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій страшній війні.
На мій погляд, подібні художні твори, а також спогади учасників війни, дають нам набагато більше, ніж вивчення історії за підручником. Адже перед нами — розповідь про конкретну людину з її відчуттями, думками, переживаннями. Тому, читаючи такі твори, ти сам ніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе. Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климко загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». А здавалося, що саме він повинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль.
На жаль, у сучасному світі ще багато війн. Але ми не хочемо, щоб війни забирали дитячі життя! Діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. Тому докладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельний вогонь.
Не знаю или тебе это чем то но всё же ...1Место, где сражались воины 92-й отдельной стрелковой бригады 62-й армиисентябрь 1942 годане установленул. Академическая, кинотеатр "Гвардеец", грузовой речной порт2Пожарный пароход"Гаситель" -памятник речникам Волжского бассейна1903 - 1977 гг.архитекторМасляев В.Е.набережная Волги, в устье р. Царица
3Место, где вели бои воины 277-й стрелковой дивизии1942 - 1943 гг.не установленул. Елецкая, 142, школа N 104 4Место, где формировался и размещался железнодорожный взвод коммунистического батальона Совета Народных Комиссаров СССРавгуст - сентябрь 1918 г.не установленул. Клубная, Клуб 25-летия "Октября" 5Место, где вели ожесточенные бои 62, 64 и 57-я армии1942 - 1943 гг.не установленул. Радомская, сквер5Место боев воинов 140-го минометного полка и 20-й мотострелковой бригады в дни Сталинградской битвы1942 - 1943 гг.не установленул. Ставропольская, 71, школа N 14 6Место, где размещался командный пункт 20-й мотострелковой бригадысентябрь 1942 г.не установленул. Ставропольская, 71 школа N 14 7Дом, в котором родился и жил комсомолец - партизан Саша Филиппов, погибший в Сталинградской битве1925 - 1942 гг.не установленул. С. Филиппова, 65 8Братская могила защитников Красного Царицына1918-1919 гг.архитектор Калиниченко В.П.сквер ж.д. ст. Волгоград-II, правый берег р. Царицы 9Могила летчика - истребителя капитана Елисеева Г.Н.1937-1973 ггархитектор Ершова Д.В., скульптор Павловский М.Д.пос. Дар-Гора, гражданское кладбище 10Братская могила советских воинов и рабочих1942-1943 гг.архитектор Кудряков В.М.пос. Дар-Гора, гражданское кладбище 11Братская могила защитников Красного Царицына1918-1919 гг.архитектор Кудряков В.М.ул. Пугачевская 12Могила комсомольца - партизана С. Филиппова1942 гскульптор Малков Г.Л., архитектор Коваленко Г.М.сквер им. С. Филиппова на ул. Академической 13"ЗИС-5", установленный в честь автомобилистов Отечественной войны1985 г.архитекторЛевитан Е.И.станция Садовая
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість «Климко» можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
Думаю, що небагато хто з нас, сучасних підлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під час війни ми бачимо й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятує дівчинку від фашистської каторги, коли тітка Марина хоче залишити у себе, усиновити чужого хлопця — Климка, якого вона виходила, коли той тяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда стала ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси, стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автор оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця взаємодо дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій страшній війні.
На мій погляд, подібні художні твори, а також спогади учасників війни, дають нам набагато більше, ніж вивчення історії за підручником. Адже перед нами — розповідь про конкретну людину з її відчуттями, думками, переживаннями. Тому, читаючи такі твори, ти сам ніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе. Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климко загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». А здавалося, що саме він повинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль.
На жаль, у сучасному світі ще багато війн. Але ми не хочемо, щоб війни забирали дитячі життя! Діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. Тому докладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельний вогонь.
3Место, где вели бои воины 277-й стрелковой дивизии1942 - 1943 гг.не установленул. Елецкая, 142, школа N 104 4Место, где формировался и размещался железнодорожный взвод коммунистического батальона Совета Народных Комиссаров СССРавгуст - сентябрь 1918 г.не установленул. Клубная, Клуб 25-летия "Октября" 5Место, где вели ожесточенные бои 62, 64 и 57-я армии1942 - 1943 гг.не установленул. Радомская, сквер5Место боев воинов 140-го минометного полка и 20-й мотострелковой бригады в дни Сталинградской битвы1942 - 1943 гг.не установленул. Ставропольская, 71, школа N 14 6Место, где размещался командный пункт 20-й мотострелковой бригадысентябрь 1942 г.не установленул. Ставропольская, 71 школа N 14 7Дом, в котором родился и жил комсомолец - партизан Саша Филиппов, погибший в Сталинградской битве1925 - 1942 гг.не установленул. С. Филиппова, 65 8Братская могила защитников Красного Царицына1918-1919 гг.архитектор Калиниченко В.П.сквер ж.д. ст. Волгоград-II, правый берег р. Царицы 9Могила летчика - истребителя капитана Елисеева Г.Н.1937-1973 ггархитектор Ершова Д.В., скульптор Павловский М.Д.пос. Дар-Гора, гражданское кладбище 10Братская могила советских воинов и рабочих1942-1943 гг.архитектор Кудряков В.М.пос. Дар-Гора, гражданское кладбище 11Братская могила защитников Красного Царицына1918-1919 гг.архитектор Кудряков В.М.ул. Пугачевская 12Могила комсомольца - партизана С. Филиппова1942 гскульптор Малков Г.Л., архитектор Коваленко Г.М.сквер им. С. Филиппова на ул. Академической 13"ЗИС-5", установленный в честь автомобилистов Отечественной войны1985 г.архитекторЛевитан Е.И.станция Садовая