В далёкой жаркой стране на вершине прибрежной скалы стоит дом. В этом доме обитает Бог. Так местные аборигены называют доктора Сальватора-гениального хирурга, который своим благородным трудом безвозмездно бедным крестьянам и рыбакам. Но доктор не только лечит, исправляет ошибки и несправедливости природы, он ещё и ТВОРИТ, как и подобает Богу. Благодаря новейшим достижениям науки и собственному таланту Сальватор создал человека существовать в двух стихиях, но совершенно непри к реалиям человеческого общества. Его Ихтиандр получился личностью оригинальной и нетривиальной. Автор рисует перед читателями образ прямого и открытого человека с чистой душой и пылким сердцем, это ни в коей мере не водный Маугли, воспитанный лососем, напротив, для своих лет он весьма образован и эрудирован, скорее всего его образованием занимался сам доктор Сальватор. Вот только образование его весьма однобоко, стараясь, повидимому, оградить Ихтиандра от возможных контактов с людьми, доктор давал ему довольно однобокую информацию об окружающем мире, замалчивая любые сведения о жизни на суше и фокусируя внимание воспитанника на водной стихии и её обитателях. Его столкновение с реальным миром вызвало у юноши настоящий шок, он даже представить себе не мог, что такое человеческие подлость, лживость, предательство и коварство, как и по каким законам функционирует людское общество, не знал цену деньгам. Именно это послужило причиной того, что он попал в силки, расставленные Педро Зурита, который в тексте играет роль главного антагониста . Зурита является сосредоточением всех худших человеческих качеств, он жаден, лицемерен, лжив, вероломем, алчен, коварен и подл. Для достижения собственных целей он не считается ни с чем и готов использовать любые средства. Противопоставление одного героя другому только ярче очерчивает главный конфликт романа-столкновение чистой души с реальностью.
Ребят, орфография здесь конечно хромает, но всё таки.. .
Розкопана до мертвого піску, заріджена хімічними відходами наша земля викликає співчуття, наче вона жива істота. Так воно і є,земля жива, чому б тоді її називали матір’ю і сестрою? відмовляючи в розумі всім іншим істотам, люди не можуть собі цього уявити, але ті хто працює коло землі зауважили: ’’ Якщо любиш землю, вона тобі віддячить ‘’. Ми залежні від землі більше ніж вона від нас, і з рештою спільно переживаємо природні катаклізми, смертельно небезпечні для таких маленьких істот як люди, хоча найменші комахи, черв’яки, бактерії не так потерпають. Людство терпить через повені, пожежі, землетруси, урагани, так само, як внаслідок воїн. Результатом цього є голод, мор, бездомність. Тільки любов до життя дає людині змогу оплакавши рідних побудувати новий дім. Треба бути постійно готовим до стихійного лиха, вміти рятуватись від нього. Це не війна, природи проти людини, і не слід її проклинати. Також не помста, земля також страждає,коли її обличчя спотворюється. Сили космосу стирають з планети цілі країни, знищують острови. Якби земля була лише кам’яною кулею, щоб змушувало її вибухати вулканами, рухати материками, опускати-піднімати морське дно. Людина нині здатна спотворити лице землі, цю тонесеньку плівку, що зветься ноосферою. Але їй не дано проникнути до самого серця, але людина може вийти на контакт із усіма свідомостями всесвіту вийшовши з смужки власної свідомості. Не технічний прогрес і доброта зроблять ії щасливою, а гармонія з усім живим. Фантастика видається мені компенсацією, неспроможності людини вийти за межі п’яти відчуттів. У звичайній людині ще з дитинства паралізують бажання потрапити у майбутнє всілякі анти утопічні історії, знищивши людську гідність на землі,суспільство починає воювати з космосом. Не думаю, що нам щось загрожує,ті інші,мабуть, зичать нам тільки добра, вони не в змозі подолати величезні відстані фізично, лише духовно, бо дух і думка найшвидші в світі,коли вони вільні,а ми нажаль незнаємо законів всесвіту, хоча безперечно вони захищають кожну істоту ми матимемо колись прекрасний світ, він коштуватиме нам не аби яких страждань, але це буде справді царство Боже, куди увійдуть: вперше чисті душевні діти і ті хто багато любив. Нам треба позбутися ненависті до цього світу, він вартий співчуття.
Так местные аборигены называют доктора Сальватора-гениального хирурга, который своим благородным трудом безвозмездно бедным крестьянам и рыбакам.
Но доктор не только лечит, исправляет ошибки и несправедливости природы, он ещё и ТВОРИТ, как и подобает Богу. Благодаря новейшим достижениям науки и собственному таланту Сальватор создал человека существовать в двух стихиях, но совершенно непри к реалиям человеческого общества.
Его Ихтиандр получился личностью оригинальной и нетривиальной.
Автор рисует перед читателями образ прямого и открытого человека с чистой душой и пылким сердцем, это ни в коей мере не водный Маугли, воспитанный лососем, напротив, для своих лет он весьма образован и эрудирован, скорее всего его образованием занимался сам доктор Сальватор. Вот только образование его весьма однобоко, стараясь, повидимому, оградить Ихтиандра от возможных контактов с людьми, доктор давал ему довольно однобокую информацию об окружающем мире, замалчивая любые сведения о жизни на суше и фокусируя внимание воспитанника на водной стихии и её обитателях. Его столкновение с реальным миром вызвало у юноши настоящий шок, он даже представить себе не мог, что такое человеческие подлость, лживость, предательство и коварство, как и по каким законам функционирует людское общество, не знал цену деньгам. Именно это послужило причиной того, что он попал в силки, расставленные Педро Зурита, который в тексте играет роль главного антагониста .
Зурита является сосредоточением всех худших человеческих качеств, он жаден, лицемерен, лжив, вероломем, алчен, коварен и подл. Для достижения собственных целей он не считается ни с чем и готов использовать любые средства. Противопоставление одного героя другому только ярче очерчивает главный конфликт романа-столкновение чистой души с реальностью.
Розкопана до мертвого піску, заріджена хімічними відходами наша земля викликає співчуття, наче вона жива істота. Так воно і є,земля жива, чому б тоді її називали матір’ю і сестрою? відмовляючи в розумі всім іншим істотам, люди не можуть собі цього уявити, але ті хто працює коло землі зауважили: ’’ Якщо любиш землю, вона тобі віддячить ‘’. Ми залежні від землі більше ніж вона від нас, і з рештою спільно переживаємо природні катаклізми, смертельно небезпечні для таких маленьких істот як люди, хоча найменші комахи, черв’яки, бактерії не так потерпають. Людство терпить через повені, пожежі, землетруси, урагани, так само, як внаслідок воїн. Результатом цього є голод, мор, бездомність. Тільки любов до життя дає людині змогу оплакавши рідних побудувати новий дім. Треба бути постійно готовим до стихійного лиха, вміти рятуватись від нього. Це не війна, природи проти людини, і не слід її проклинати. Також не помста, земля також страждає,коли її обличчя спотворюється. Сили космосу стирають з планети цілі країни, знищують острови. Якби земля була лише кам’яною кулею, щоб змушувало її вибухати вулканами, рухати материками, опускати-піднімати морське дно. Людина нині здатна спотворити лице землі, цю тонесеньку плівку, що зветься ноосферою. Але їй не дано проникнути до самого серця, але людина може вийти на контакт із усіма свідомостями всесвіту вийшовши з смужки власної свідомості. Не технічний прогрес і доброта зроблять ії щасливою, а гармонія з усім живим. Фантастика видається мені компенсацією, неспроможності людини вийти за межі п’яти відчуттів. У звичайній людині ще з дитинства паралізують бажання потрапити у майбутнє всілякі анти утопічні історії, знищивши людську гідність на землі,суспільство починає воювати з космосом. Не думаю, що нам щось загрожує,ті інші,мабуть, зичать нам тільки добра, вони не в змозі подолати величезні відстані фізично, лише духовно, бо дух і думка найшвидші в світі,коли вони вільні,а ми нажаль незнаємо законів всесвіту, хоча безперечно вони захищають кожну істоту ми матимемо колись прекрасний світ, він коштуватиме нам не аби яких страждань, але це буде справді царство Боже, куди увійдуть: вперше чисті душевні діти і ті хто багато любив. Нам треба позбутися ненависті до цього світу, він вартий співчуття.