Два хлопці стояли на горі біля ескалатора метро. їм захотілося підрахувати кількість сходинок ескалатора, які знаходяться між входом і виходом з нього, і швидкість руху ескалатора. однак з’ясувалося, що рахувати рухомі сходинки не так просто, і незабаром збилися з рахунку. тоді вони вирішили застосувати надійніший метод. вони одночасно стали на ескалатор і пішли вниз по ньому, рахуючи сходинки, причому перший рухався із швидкістю, яка дорівнювала 1 м/с, а інший – зі швидкістю рівною 2 м/с. перший хлопчик нарахував 21 сходинку, а другий – 28. скільки сходинок на ескалаторі і яка його швидкість?
Пьер де Кубертен в ту пору генеральный секретарь этого Союза, впервые официально заявил, что приступает к непосредственной реализации проекта возрождения Олимпийских игр "на принципах, соответствующих потребностям сегодняшнего дня". А затем убедил руководство Союза в необходимости созвать международный форум для выработки единых подходов к организации Олимпийских игр, а также общей трактовки требований, предъявляемых к их участникам. Подготовка этого мероприятия, пригласить на которое предполагалось представителей всех крупных спортивных организаций, была доверена трем комиссарам, в том числе К. : ему поручалось установить контакты с коллегами на Европейском континенте.
Международный атлетический конгресс открылся 16 июня 1894, а спустя неделю, проголосовав за возрождение Олимпийских игр, делегаты конгресса, представлявшие 12 стран, приняли решение сформировать постоянно действующий комитет, уполномоченный осуществлять контроль за организацией и проведением этих соревнований. Так был создан Международный олимпийский комитет (МОК) , там же была утверждена, разработанная К. , Олимпийская хартия — свод основных правил и положений МОК. В 1894 К. был избран генеральным секретарём МОК, а 10 апреля 1896 вслед за отставкой первого президента МОК Деметриуса Викеласа К. был избран президентом МОК.
(Если написал нужное то поставь 5 звёзд)
1. Тітці Поллі довелося змінювати звичний стиль життя. 2. Тітчине розуміння обов’язку видається дивним і Полінні, і іншим жителям маєтку Гаррінгтонів. 4. Режим дня, який запропонувала тітка, на думку Поліанни, «зовсім не лишає часу на те, щоб просто жити». 5. Життя Поліанна сприймає, як гру в радість, намагається навчити цього усіх жителів містечка. Радість дівчинка намагається знайти за будь-яких обставин, навіть за таких, які видаються зовсім безнадійними (н., смерть батька, кімната на горищі тощо). Іншим людям вона теж допомагає знайти привід для радості. 6. Поліанна виявилася дуже старанною ученицею, але окрім навчання вона мала ще багато обов’язків: навідувати Джона Пендлтона, місіс Сноу, спілкуватися із лікарем Чілтоном тощо. 7. Нещастя, що сталося з Поліанною, не поселило в дівчинці зневіру, через те, що їй постійно приходили листи, від вдячних людей, яким вона до відвідували жителі містечка, тому що кожного із них вона навчила радіти життю і насолоджуватися ним. 8. Любов до Поліанни змусила тітку Поллі та лікаря Чілтона забути про образи, зрозуміти цінність своїх стосунків до дівчинці одужати.