В течение первых трех десятилетий ХХ века не было создано ничего заслуживающего внимания в художественной интерпретации романа. Зато 1930-е годы ознаменованы целым рядом блистательных работ, вошедших в золотой фонд мировой иллюстрации. И это вряд ли случайно. Они явились результатом огромных достижений целого созвездия ученых-пушкинистов: П. Щеголева, Б. Модзалевского, А. Эфроса, Б. Томашевского, С. Бонди и др. Пальму первенства мы должны отдать художнику Николаю Васильевичу Кузьмину. Когда впервые были опубликованы иллюстрации Н.В. Кузьмина, многие искусствоведы и читатели связали манеру рисунков художника с манерой рисунков Пушкина, отличающихся лаконичностью, свободой, точностью, стремительностью. Однако в действительности все было несколько иначе. Сам Кузьмин писал: «Я иллюстрировал «Онегина», как говорят, «в манере рисунков Пушкина», но это не совсем точное утверждение. Дело совсем не в манере, а в том, что я старался рисовать в «темпе» пушкинских рисунков, без предварительного карандашного контура». Выдерживая «темп» пушкинских рисунков, художник вместо четко смоделированного лица дает беглый абрис, вместо глаза ставит точку, вместо руки ограничивается легким росчерком пера. В такой манере выполнены все иллюстрации серии - от небольших рисунков на полях до страничных иллюстраций, часть из которых расцвечена акварелью. Новаторское значение иллюстраций Кузьмина сказалось в том, что он помимо сюжетной линии дал подробный «графический комментарий» к лирическим отступлениям, показав Пушкина во множестве ликов, сняв с его образа «хрестоматийный глянец». Читатель увидел Пушкина гуляющим с Онегиным на фоне Петропавловской крепости, Пушкина за игральным столом, Пушкина, творящего стихи, задумавшегося у окна, Пушкина с соседом, с дамами, Пушкина в дороге, Пушкина среди декабристов, Пушкина, встретившего в «Одессе пыльной» корсара Морали. Пушкин кузьминских рисунков пировал среди друзей, обняв резвую Музу; одетый в форму лицеиста, он лежал под зеленым деревом с книжкой. Наконец, читатель увидел Пушкина на «прославленном портрете» Кипренского, «с надеждой» смотрящего из рамы на юношу и девушку, пришедших в музей. В своем видении Пушкина Кузьмин следует собственным рисункам поэта, но не подражает им. Художник вырабатывает свой собственный стиль очерковых импровизаций-экспромтов пером. Как поэтическую импровизацию, но используя другие художественные средства, создает свою серию рисунков к «Евгению Онегину» и М.В. Добужинский. Художник написал к любимому детищу Пушкина 78 иллюстраций. Впервые книга с рисунками Добужинского была издана в 1937 году в Лондоне. По поводу этой работы художника А.Н. Бонуа писал: «… «Евгений Онегин», наконец, получил достойные иллюстрации. Я считаю это событием первостепенного значения в русском художественном мире. Добужинский одарил читателя-зрителя (покамест английского, но надо надеяться, что со временем и русского) подлинным шедевром». В нашей стране эти иллюстрации не в полной мере впервые были напечатаны в издании 1944 года. Подобно Кузьмину художник берет за основу стилистику рисунков Пушкина, часто прибегая к их имитации. Его черно-белая графика в технике силуэта, перьевой линии, граттажа гармонично входит в формат книги. Забавные, с тонким юмором, созвучные миру текста, иногда напоминающие росчерк пера самого Пушкина, иллюстрации выразительны и поэтичны. В них прослеживается емкий образ России начала XIX века с различными характерами персонажей, особенностями их костюмов. Рисунки Добужинского и текст Пушкина все время будто ведут разговор между собой и одновременно - диалог с читателем. Художник творчески интерпретирует литературный текст, включая в его изобразительную версию дополнительные смысловые детали, почерпнутые из других произведений искусства. Эти ассоциативные элементы обостряют своей видимой конкретностью пушкинские намеки и недосказанность, художественные сопоставления и ощущения. В одной из иллюстраций силуэт А.С. Пушкина дан как фрагмент знаменитого памятника А.М. Опекушина. Изображенный одним из своих потомков Пушкин взирает с высоты постамента на бесконечное праздное застолье дворянских обедов. Художник хорошо продумывает композиции своих иллюстраций. Обращает внимание на рассуждения Пушкина, заставляя вспомнить о них в заставках, символике или в обобщенных многофигурных сценах. Он интерпретирует «Евгения Онегина» одновременно как эстетический феномен и исторический роман, ассоциативно сравнивая словесное и изобразительное искусство.
Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.
В економічній літературі існують розбіжності у визначенні понять «природні ресурси» і «природні умови», які обумовлені конкретними цілями досліджень, що ставили перед собою автори.
За своєю матеріальною сутністю природні ресурси вважаються частиною географічного середовища. Це — сукупність природних умов існування та діяльності людей. Вони належать до компонентів природи, а відтак їх розподіл на Землі та концентрація в її надрах визначаються природними закономірностями.
Природні ресурси не можуть існувати і використовуватися поза природними умовами, що є їх природно-історичною базою: для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Через це природні ресурси виражають собою соціальну значимість і корисність природи, її здатність задовольняти потреби людини, представляють складну сукупність матеріальних елементів і процесів, що знаходяться в постійному розвитку у часі та просторі, будучи точкою стику людського суспільства і природи, сферою прикладання його розуму і сил.
Таким чином, природні умови і природні ресурси як поняття мають двоїстий характер. І тому представники географічної науки підкреслюють, що «це категорії не природні, а суспільні, головним чином економічні». І. В
Комар під природними ресурсами в їх сукупності зі всіма природними умовами розуміє весь навколишній світ щодо людського суспільства.Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів
Вода — один із найважливіших факторів, який визначає розміщення продуктивних сил, а дуже часто і засіб виробництва. Головними джерелами задоволення потреб людства у прісній воді є річкові води, світові запаси яких складають 40 тис. км3. Такі запаси не є великими, враховуючи те, що реально можна використати тільки половину цього об’єму. Нині споживання прісної води становить близько 6,5 тис. км3 за рік. Зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу виникнення дефіциту прісної води. Деякі спеціалісти вважають, що через кілька десятиліть вода буде не дешевшим товаром, ніж нафта.
Використання води для господарських цілей — одна з ланок кругообігу води в природі. Але антропогенна ланка кругообігу відрізняється від природної тим, що в процесі випаровування частина використаної людиною води повертається в атмосферу опрісненою. Друга частина (складаючи, наприклад, при водозабезпеченні міст та більшості промислових виробництв 90 %) скидається в річки та водойми у вигляді стічних вод, забруднених відходами виробництва.
У 2000 р. з водних джерел України забрано 18,3 км3 води, у тому числі в басейні Дніпра — 10,4 км3 (або 57 %), в басейні Сіверського Дінця — 2,0 км3 (11 %), в басейні Дністра — 0,8 км3 (4,4 %), в басейні Південного Бугу — 0,9 км3 (5 %), в басейні Дунаю
Когда впервые были опубликованы иллюстрации Н.В. Кузьмина, многие искусствоведы и читатели связали манеру рисунков художника с манерой рисунков Пушкина, отличающихся лаконичностью, свободой, точностью, стремительностью. Однако в действительности все было несколько иначе. Сам Кузьмин писал: «Я иллюстрировал «Онегина», как говорят, «в манере рисунков Пушкина», но это не совсем точное утверждение. Дело совсем не в манере, а в том, что я старался рисовать в «темпе» пушкинских рисунков, без предварительного карандашного контура».
Выдерживая «темп» пушкинских рисунков, художник вместо четко смоделированного лица дает беглый абрис, вместо глаза ставит точку, вместо руки ограничивается легким росчерком пера. В такой манере выполнены все иллюстрации серии - от небольших рисунков на полях до страничных иллюстраций, часть из которых расцвечена акварелью.
Новаторское значение иллюстраций Кузьмина сказалось в том, что он помимо сюжетной линии дал подробный «графический комментарий» к лирическим отступлениям, показав Пушкина во множестве ликов, сняв с его образа «хрестоматийный глянец». Читатель увидел Пушкина гуляющим с Онегиным на фоне Петропавловской крепости, Пушкина за игральным столом, Пушкина, творящего стихи, задумавшегося у окна, Пушкина с соседом, с дамами, Пушкина в дороге, Пушкина среди декабристов, Пушкина, встретившего в «Одессе пыльной» корсара Морали. Пушкин кузьминских рисунков пировал среди друзей, обняв резвую Музу; одетый в форму лицеиста, он лежал под зеленым деревом с книжкой. Наконец, читатель увидел Пушкина на «прославленном портрете» Кипренского, «с надеждой» смотрящего из рамы на юношу и девушку, пришедших в музей. В своем видении Пушкина Кузьмин следует собственным рисункам поэта, но не подражает им. Художник вырабатывает свой собственный стиль очерковых импровизаций-экспромтов пером.
Как поэтическую импровизацию, но используя другие художественные средства, создает свою серию рисунков к «Евгению Онегину» и М.В. Добужинский. Художник написал к любимому детищу Пушкина 78 иллюстраций. Впервые книга с рисунками Добужинского была издана в 1937 году в Лондоне. По поводу этой работы художника А.Н. Бонуа писал: «… «Евгений Онегин», наконец, получил достойные иллюстрации. Я считаю это событием первостепенного значения в русском художественном мире. Добужинский одарил читателя-зрителя (покамест английского, но надо надеяться, что со временем и русского) подлинным шедевром». В нашей стране эти иллюстрации не в полной мере впервые были напечатаны в издании 1944 года.
Подобно Кузьмину художник берет за основу стилистику рисунков Пушкина, часто прибегая к их имитации. Его черно-белая графика в технике силуэта, перьевой линии, граттажа гармонично входит в формат книги. Забавные, с тонким юмором, созвучные миру текста, иногда напоминающие росчерк пера самого Пушкина, иллюстрации выразительны и поэтичны. В них прослеживается емкий образ России начала XIX века с различными характерами персонажей, особенностями их костюмов.
Рисунки Добужинского и текст Пушкина все время будто ведут разговор между собой и одновременно - диалог с читателем. Художник творчески интерпретирует литературный текст, включая в его изобразительную версию дополнительные смысловые детали, почерпнутые из других произведений искусства. Эти ассоциативные элементы обостряют своей видимой конкретностью пушкинские намеки и недосказанность, художественные сопоставления и ощущения. В одной из иллюстраций силуэт А.С. Пушкина дан как фрагмент знаменитого памятника А.М. Опекушина. Изображенный одним из своих потомков Пушкин взирает с высоты постамента на бесконечное праздное застолье дворянских обедов.
Художник хорошо продумывает композиции своих иллюстраций. Обращает внимание на рассуждения Пушкина, заставляя вспомнить о них в заставках, символике или в обобщенных многофигурных сценах. Он интерпретирует «Евгения Онегина» одновременно как эстетический феномен и исторический роман, ассоциативно сравнивая словесное и изобразительное искусство.
Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.
В економічній літературі існують розбіжності у визначенні понять «природні ресурси» і «природні умови», які обумовлені конкретними цілями досліджень, що ставили перед собою автори.
За своєю матеріальною сутністю природні ресурси вважаються частиною географічного середовища. Це — сукупність природних умов існування та діяльності людей. Вони належать до компонентів природи, а відтак їх розподіл на Землі та концентрація в її надрах визначаються природними закономірностями.
Природні ресурси не можуть існувати і використовуватися поза природними умовами, що є їх природно-історичною базою: для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Через це природні ресурси виражають собою соціальну значимість і корисність природи, її здатність задовольняти потреби людини, представляють складну сукупність матеріальних елементів і процесів, що знаходяться в постійному розвитку у часі та просторі, будучи точкою стику людського суспільства і природи, сферою прикладання його розуму і сил.
Таким чином, природні умови і природні ресурси як поняття мають двоїстий характер. І тому представники географічної науки підкреслюють, що «це категорії не природні, а суспільні, головним чином економічні». І. В
Комар під природними ресурсами в їх сукупності зі всіма природними умовами розуміє весь навколишній світ щодо людського суспільства.Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсівВода — один із найважливіших факторів, який визначає розміщення продуктивних сил, а дуже часто і засіб виробництва. Головними джерелами задоволення потреб людства у прісній воді є річкові води, світові запаси яких складають 40 тис. км3. Такі запаси не є великими, враховуючи те, що реально можна використати тільки половину цього об’єму. Нині споживання прісної води становить близько 6,5 тис. км3 за рік. Зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу виникнення дефіциту прісної води. Деякі спеціалісти вважають, що через кілька десятиліть вода буде не дешевшим товаром, ніж нафта.
Використання води для господарських цілей — одна з ланок кругообігу води в природі. Але антропогенна ланка кругообігу відрізняється від природної тим, що в процесі випаровування частина використаної людиною води повертається в атмосферу опрісненою. Друга частина (складаючи, наприклад, при водозабезпеченні міст та більшості промислових виробництв 90 %) скидається в річки та водойми у вигляді стічних вод, забруднених відходами виробництва.
У 2000 р. з водних джерел України забрано 18,3 км3 води, у тому числі в басейні Дніпра — 10,4 км3 (або 57 %), в басейні Сіверського Дінця — 2,0 км3 (11 %), в басейні Дністра — 0,8 км3 (4,4 %), в басейні Південного Бугу — 0,9 км3 (5 %), в басейні Дунаю