Перед Гамлетом мир з’являється як «дикий сад, що заріс бур’яном», у якому зріє все, що в природі є дурного й грубого. Причина такого світосприймання полягає в тім, що йому відкрилося «всесвітнє» по масштабі зло: «марні всі мені здаються справи на цьому світлі»; «з людей мене не радує жоден».Які причини цього зла, поразившего сучасне Шекспірові суспільство? На його думку, дійсність вносила в людину « псую»: його природа ставала «хворий». Перекручення людської природи приводило до порушення соціальної гармонії, до суспільного хаосу. Особисті відносини більше не існують поза соціумом, за межами соціальної відповідальності. Особисте й суспільне взаимопроникают. Один з найбільших гріхів людини – прагнення до величі, славі, владі, багатству. Ці «порочні чесноти» породжують у людині хитрість, безсердечність, лестощі, підступництво, віроломство, жорстокість, гординю, презирство до нижчестоящого. Під променями слави й багатства випаровуються всі християнські чесноти й кам’яніє людське серцеЯскравий образ людини, чия природа перекручена, — король датський Клавдій. Про злочин короля стає відомо з оповідання Примари. Символічно, що всі підступи властолюбного й віроломного братовбивці розкриває дух. Таке світосприймання було характерно для епохи Відродження. Людина в цей час залишався релігійний, найвищими цінностями залишалися християнські чесноти, але середньовічне мракобісся пішло в минуле. Примара хоч і не мав вищу силу, вона перебував «між небом і землею». Однак той факт, що люди земні могли його бачити, чути, розмовляти з ним, зайвий раз свідчила: земна твердінь — усього лише тимчасове пристановище людини. Божественна сила, божественна любов, божественна справедливість, божественне добро всеосяжні й вічні, не подвластни часу. Якщо не людський, то божественний суд рано або пізно оцінить всі діяння особистості й винесе справедливий вирок. Найбільше Примара шкодує, що втратив життя, вінець і королеву, будучи захопленим врасплох: «не сведши рахунків, покликаний був до відповіді під тягарем» своїх недосконалостей
