1). 56:7*8=64 м/мин - скорость Антона. 2). а). Навстречу друг другу. 56+64 = 120 м/ мин - скорость сближения. 120*4=480 м - пройдут вместе за 4 мин навстречу друг другу. 600-480=120м - расстояние между ними. б). В противоположных направлениях. 56+64=120 м / мин - скорость удаления. 120*4=480 м - пройдут вместе за 4 мин в противоположных направлениях. 600+480=1080 м - расстояние между ними. Встреча произойдёт , если Вера и Антон будут идти навстречу друг другу. 600:120=5 мин. За 5 мин они пройдут 600 м и встретятся.
Управлінню конфліктом повинна передувати стадія його діагностики, тобто визначення основних складових конфлікту, причин, що його породили. При проведенні діагностики конфлікту достатньо складним є виявлення суб'єктів конфлікту, їх потреб, що торкнулися, інтересів, побоювань, причин конфліктної взаємодії.
Для виявлення причин конфлікту можливо використовувати метод картографії конфлікту, суть якого полягає в графічному відображенні складових конфлікту, в послідовному аналізі поведінки учасників конфліктної взаємодії, у формулюванні основної проблеми, потреб і побоювань учасників в усунення причин, що призвели до конфлікту. Цей метод розроблений X. Корнеліусом і Ш. Фейром. Картографія конфлікту складається з декількох етапів. Перший етап картографії конфлікту — фіксування конфліктної проблеми. На першому етапі проблема описується у загальних рисах, визначається предмет конфлікту. Якщо, наприклад, йдеться про неузгодженість в роботі, про те, що хтось працює гірше за інших, то проблему можна відобразити як "розподіл навантаження". Якщо конфлікт виник через відсутність довіри між особою і групою, то проблему можна виразити як "взаємостосунки". На даному етапі важливо визначити саму природу конфлікту і неважливо, що це не повністю відображає суть проблеми. Не слід визначати проблему у формі двоякого вибору протилежностей "так чи ні", додільно залишити можливість знаходження нових і оригінальних рішень.
Другий етап — визначення головних учасників конфлікту. Участь в конфлікті може бути різною. Відповідно до цього виділяють таких учасників:
* опонент — учасник конфлікту, який вважає свої інтереси неузгодженими з інтересами іншого;
* противник — опонент, який прагне реалізувати свої інтереси за рахунок нейтралізації інтересів іншого;
* агресор — противник, який виявляє агресивність, намагається причинити іншому зло;
• посередник-учасник — його завдання до ліквідувати конфлікт;
• арбітр — учасник, мета якого проаналізувати конфлікт і дати рекомендації щодо його ліквідації;
• ворог-противник — його мета — знищити противника (фізично чи морально, соціально).
Крім цього є ще ті, хто співчуває, і ті, хто засуджує дії певної сторони в даному конфлікті. На другому етапі виявляються головні учасники (суб'єкти) конфлікту. В список можна внести окремих осіб або цілі команди, відділи, групи, організації. Залучених у конфлікт людей, що мають спільні інтереси в конфлікті, можна об'єднати в групи.
Управлінню конфліктом повинна передувати стадія його діагностики, тобто визначення основних складових конфлікту, причин, що його породили. При проведенні діагностики конфлікту достатньо складним є виявлення суб'єктів конфлікту, їх потреб, що торкнулися, інтересів, побоювань, причин конфліктної взаємодії.
Для виявлення причин конфлікту можливо використовувати метод картографії конфлікту, суть якого полягає в графічному відображенні складових конфлікту, в послідовному аналізі поведінки учасників конфліктної взаємодії, у формулюванні основної проблеми, потреб і побоювань учасників в усунення причин, що призвели до конфлікту. Цей метод розроблений X. Корнеліусом і Ш. Фейром. Картографія конфлікту складається з декількох етапів. Перший етап картографії конфлікту — фіксування конфліктної проблеми. На першому етапі проблема описується у загальних рисах, визначається предмет конфлікту. Якщо, наприклад, йдеться про неузгодженість в роботі, про те, що хтось працює гірше за інших, то проблему можна відобразити як "розподіл навантаження". Якщо конфлікт виник через відсутність довіри між особою і групою, то проблему можна виразити як "взаємостосунки". На даному етапі важливо визначити саму природу конфлікту і неважливо, що це не повністю відображає суть проблеми. Не слід визначати проблему у формі двоякого вибору протилежностей "так чи ні", додільно залишити можливість знаходження нових і оригінальних рішень.
Другий етап — визначення головних учасників конфлікту. Участь в конфлікті може бути різною. Відповідно до цього виділяють таких учасників:
* опонент — учасник конфлікту, який вважає свої інтереси неузгодженими з інтересами іншого;
* противник — опонент, який прагне реалізувати свої інтереси за рахунок нейтралізації інтересів іншого;
* агресор — противник, який виявляє агресивність, намагається причинити іншому зло;
• посередник-учасник — його завдання до ліквідувати конфлікт;
• арбітр — учасник, мета якого проаналізувати конфлікт і дати рекомендації щодо його ліквідації;
• ворог-противник — його мета — знищити противника (фізично чи морально, соціально).
Крім цього є ще ті, хто співчуває, і ті, хто засуджує дії певної сторони в даному конфлікті. На другому етапі виявляються головні учасники (суб'єкти) конфлікту. В список можна внести окремих осіб або цілі команди, відділи, групи, організації. Залучених у конфлікт людей, що мають спільні інтереси в конфлікті, можна об'єднати в групи.