Первичными формированиями местной ПВО города на Неве являлись группы самозащиты жилых домов, учреждений и предприятий. Несмотря на тяжелые условия блокады, особенно зимой 1941-1942 гг., они вместе с бойцами МПВО Ленинграда днем и ночью несли свою боевую вахту, мужественно и умело выполняли задачи по защите фабрик, заводов, жилых домов от вражеских воздушных налетов и артиллерийских обстрелов.
Вот один из примеров самоотверженной работы группы самозащиты, рассказанных на страницах «Ленинградской правды» - «В одну из зимних ночей в доме на Пушкинской улице возник пожар. Водопроводная магистраль бездействовала. Пламя грозило уничтожить многоэтажное здание и перекинуться на соседние дома. Бойцы группы самозащиты быстро организовали тушение пожара. Без паники люди мужественно отстаивали дом, народное добро. И отстояли. Быт жильцов этого дома - это быт войны. Четкость, суровая дисциплина, требовательность к самим себе чувствуется на каждом шагу. Все здесь готовы к тому, чтобы во всеоружии встретить опасность. У ворот - круглосуточное дежурство. Как только прозвучит сигнал тревоги, бойцы группы самозащиты занимают свои посты на чердаках, у подъездов, в газоубежище. Каждый знает свое место. Каждый пост оснащен всем необходимым. В этой группе самозащиты регулярно проводятся занятия по всем видам обороны дома, каждый боец осваивает весь комплекс боевых знаний».
Дон Кіхот з Ламанчі» вийшов в 1695 році в Іспанії. Головний герой книги – збіднілий дворянин, іспанський ідальго Дон Кіхот. Письменник описує героя свого твору як міцну, сильну, але напрочуд худорляву і високу за зростом людину, яка досить просто одягається в будні, а на свята наряджається у одяг з тонкого сукна з оксамитом.
Весь свій час Дон Кіхот проводив за читанням романів про лицарські подвиги і врешті-решт майже втратив від цього розум. Його захопила одна єдина думка – кинути усе і стати справжнім мандрівним лицарем. Адже на реальний оточуючий світ від дивився поглядом лицарів минулих часів. Його ніхто не розумів, з нього жартували і сміялися. Але Дон Кіхот, не зважаючи на усі свої дивацтва, вважав за обов’язок дотримуватися свого слова і дуже справедливо судив вчинки інших.
Слід сказати, що головний герой роману за своїм зовнішнім виглядом не дуже походив на лицаря. Та і його вірний зброєносець Санчо Панса, якого той узяв у подорож, був не дуже схожий на вірного помічника лицаря. Але незвичайними вони були тільки на вигляд, а у душі це були гідні люди, які прагнули відстоювати власну гідність і гідність тих людей, які, на їх думку, були принижені чи ображені.
Вот один из примеров самоотверженной работы группы самозащиты, рассказанных на страницах «Ленинградской правды» - «В одну из зимних ночей в доме на Пушкинской улице возник пожар. Водопроводная магистраль бездействовала. Пламя грозило уничтожить многоэтажное здание и перекинуться на соседние дома. Бойцы группы самозащиты быстро организовали тушение пожара. Без паники люди мужественно отстаивали дом, народное добро. И отстояли. Быт жильцов этого дома - это быт войны. Четкость, суровая дисциплина, требовательность к самим себе чувствуется на каждом шагу. Все здесь готовы к тому, чтобы во всеоружии встретить опасность. У ворот - круглосуточное дежурство. Как только прозвучит сигнал тревоги, бойцы группы самозащиты занимают свои посты на чердаках, у подъездов, в газоубежище. Каждый знает свое место. Каждый пост оснащен всем необходимым. В этой группе самозащиты регулярно проводятся занятия по всем видам обороны дома, каждый боец осваивает весь комплекс боевых знаний».
Весь свій час Дон Кіхот проводив за читанням романів про лицарські подвиги і врешті-решт майже втратив від цього розум. Його захопила одна єдина думка – кинути усе і стати справжнім мандрівним лицарем. Адже на реальний оточуючий світ від дивився поглядом лицарів минулих часів. Його ніхто не розумів, з нього жартували і сміялися. Але Дон Кіхот, не зважаючи на усі свої дивацтва, вважав за обов’язок дотримуватися свого слова і дуже справедливо судив вчинки інших.
Слід сказати, що головний герой роману за своїм зовнішнім виглядом не дуже походив на лицаря. Та і його вірний зброєносець Санчо Панса, якого той узяв у подорож, був не дуже схожий на вірного помічника лицаря. Але незвичайними вони були тільки на вигляд, а у душі це були гідні люди, які прагнули відстоювати власну гідність і гідність тих людей, які, на їх думку, були принижені чи ображені.