Осы қораптың бүйір жақтарының аудандары мен табанының ауданың қосындысын тап. сол қораптың ұзындығы 12см, ені 7см, биіктігі 4см дан алып шығару керек.​

Термін «комп’ютерна залежність» вперше був використаний в 1990 році. Психологи її класифікують, як форму емоційної «наркоманії». Для залежного підлітка стає важливим не результат гри, а її процес, у якому він втрачає контроль над часом.
Факти свідчать, що більшість 16-18 літніх юнаків, які мають доступ до Інтернету та грають у он-лайн ігри, місяцями, а то й роками не виходять з дому! Один хлопець звернувся до психіатрів з проханням надати йому інвалідність через агорафобію (страх перед відкритим простором). Ніяких відхилень у нього не знайшли, але дізналися, що він просто не міг відірватися від улюбленої гри.

Психологи виділяють такі стадії залежності:
Стадія легкого захоплення. Коли людина один чи кілька разів пограла у рольову комп’ютерну гру, вона входить у смак, їй починає подобатися комп’ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів.
Стадія захоплення. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності, є поява в ієрархії потреб нової потреби — грати в комп’ютерні ігри. Гра в комп’ютерні ігри на цьому етапі має систематичний характер. Якщо людина немає постійного доступу до комп’ютера, можливі досить активні дії з усунення цієї перешкоди.
Стадія залежності. Залежність може оформлятися в одній з двох форм: соціалізованій та індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча переважно з такими ж ігровими фанатами). Ці гравці люблять грати за до комп’ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш згубна для психіки, ніж індивідуалізована форма. Людина не відривається від соціуму, не усамітнюється в собі.
Чи може підліток, для якого гра стала самоціллю та сенсом буття, розвиватися, як гармонійна особистість, реалізувати свої здібності? Треба розуміти, що залежність у будь-якій формі – це рух по замкнутому колу, де немає розвитку.

Виділяють досить чіткі симптоми залежності від комп’ютерних ігор:
Психологічні симптоми:
• Відчуття ейфорії чи піднесеності під час роботи за комп’ютером;
• Нездатність зупинити роботу за комп’ютером;
• Дедалі більше часу затрачується на комп’ютерні ігри;
• Ігнорування друзів та сім’ї;
• Відчуття порожнечі, депресії та роздратованості поза комп’ютером;
• Перекладання повсякденних турбот на плечі членів сім’ї;

Фізичні симптоми:
• Зап’ястний тунельний синдром — оніміння та зниження чутливості пальців;
• Сухі очі;
• Головні болі (схожі на мігрень);
• Болі у спині;
• Нерегулярне харчування — відсутність апетиту;
• Недотримання гігієни;
• Розлади сну.

Більшість гравців – дуже одинокі люди. Навіщо, коли живе спілкування замінюють ігри! Окрім того, приваблюють складні системи завдань та досягнень.
Головною причиною виникнення комп’ютерної залежності у дітей психологи вважають недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками і однолітками. Ігри для них - це шлях самоствердитися, бо у віртуальному світі, все залежить тільки від твого уміння грати, а не від особистих якостей та умінь. Виникає ілюзія, що ти чогось досягаєш, а в житті може бути навпаки.

Не хочеш стати ігроманом, пам’ятай:
Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у житті.
Не варто грати, коли гостро відчуваєш самотність. Гравці погані співрозмовники.
Набагато зменшують ризик пристрасті до гри цікаве життя, знання, розуміння того, що алкоголь, наркотики та надмір ігор – це все один ланцюжок, кінцевий пункт якого - повна самоліквідація особистості. Імунітетом тут мають бути чуття міри та відповідальності. Згадай народну мудрість: «Що занадто, то нездорово».

Музыка – это поэзия, жизнь души, изложенная звуками… многие великие люди искусства считали, что именно музыка является наиболее совершенной сферой прекрасного, именно музыка способна наиболее полно выражать различные эмоции, богатую внутреннюю жизнь человека. я убеждена, что музыка является важной частью жизни каждого человека. почти у всех есть те или иные музыкальные предпочтения, которые зависят от характера человека, склада его души, уровня культуры, просто вкуса. но ясно одно - без музыки жить невозможно. интересно, с чем это связано? почему любой человек нуждается в музыке? я думаю, слушая какое-то музыкальное произведение, мы живем богатой внутренней жизнью. музыка заставляет нас переживать, чувствовать – более ярко глубоко, полно. а это жизненно необходимо каждому человеку, ведь наша жизнь – это прежде всего жизнь эмоций. человек жив, пока он чувствует. лично я ни дня не могу обойтись без музыки. во многом это «профессиональная привычка», ведь я с шести лет занимаюсь в музыкальной школе – учусь играть на фортепиано. к счастью, меня миновала участь многих моих сокурсников – я не возненавидела музыку и инструмент, а, узнав, «из чего состоит» музыкальное произведение, как и из чего «оно извлекается», я еще больше полюбила это «волшебство». из всех музыкальных жанров мне ближе всего классическая музыка. на мой взгляд, классика – это высшее воплощение музыкальных возможностей человека, это гениальное выражение эмоций и чувств посредством звуков, с музыкальных инструментов. мне кажется, классическая музыка, как и классическая , дает ответы на все вопросы бытия, выражает все оттенки переживаний, которые только может испытать человек, вне зависимости от его склада ума, темперамента и так далее. нужно лишь суметь услышать, понять, найти «своего» композитора. среди «вечных классиков», как я их называю, мне ближе всего бах и моцарт. бах, по моим ощущениям, – это величественность, мощь, сила, почти нечеловеческая грандиозность. многие, самые известные, произведения баха посвящены земной жизни иисуса христа – «страсти по иоанну», «страсти по матфею» и др. исполненные на органе, они производят грандиозное впечатление – человек чувствует свою ничтожность по отношению к миру и, в то же время, свою огромную значимость – значимость человека, за которого на кресте страдал христос. но я люблю не только те сочинения баха, которые предназначены для игры на органе. в наше время многие его инвенции и сюиты стали обязательными пьесами в программах музыкальных школ, а прелюдии и фуги «хорошо темперированного клавира» - в училищах и консерваториях. кое-что из этого я с удовольствием играю сама, а что-то просто слушаю с большим наслаждением. но не надо думать, что я «правильная» выпускница музыкальной школы, которая слушает только классику. кроме этой «великой музыки вечности», я люблю и «великую музыку 20 века» - джаз. в отличие от строгой, лаконичной, четко выверенной классики джаз – это свобода, легкость, непринужденность. недаром одним из главных принципов джаза является импровизация. конечно, непревзойденными мастерами джазовой композиции являются чернокожие музыканты – майлз дэвис, рей чарльз, луи армонстонг, элла фицджеральд… но были среди великих джазистов и «белые люди». если говорить о них, то особенно мне нравится творчество новатора д. гершвина и, конечно, произведения, исполнявшиеся джаз-оркестрами дюка эллингтона, бенни гудмена, каунта бэйси, гленна миллера. я и сама иногда исполняю джазовые произведения, однако делать это сложно. по трудности исполнение джаз, на мой взгляд, приравнивается к классике. помимо «высоких» жанров в музыке, я люблю слушать так называемую эстрадную песню (не путать с поп-музыкой). возможно, вы сочтете меня старомодной, но мне нравится французская эстрада 60-70-ых гг. в ней я чувствую французскую изысканность, утонченность – то, что для меня является «французским стилем». слушая песни шарля азнавура или мирей матье, я вижу бульвар монмартр, представляю, будто сижу в одном из многочисленных парижских кафе на открытом воздухе, утренней прохладой и чашкой кофе со знаменитым французским круассаном. музыка – важнейшая часть моей жизни. она тесным образом связана с моими воспоминаниями, мечтами, желаниями – самой сокровенной частью жизни моей души. именно поэтому музыка так дорога мне, и я уверена, что она будет сопровождать меня на протяжении всей жизни.