у кожної людини в житті є найулюбленіший письменник або поет. його твори ми здатні захоплено читати й перечитувати по декілька разів, і вони від цього стають ще більш цікавими та улюбленими.
таким письменником став для мене о. с. пушкін. я не пам'ятаю, коли вперше почула його ім'я, але це не має значення. головне — це те, що його казки, вірші та проза, герої його творів немовби влились у моє життя і стали його часточкою.
я пам'ятаю, як ще маленькою дівчинкою співчувала старому із "казки про золоту рибку", як мені дуже хотілося мати вдома такого ж кота, що ходить круг дерева .по золотому ланцюзі. я пам'ятаю, як хотілося мені бути схожою то на царицю, то на "лебідь білу" з "казки про царя салтана". а за мультфільмом, створеним за "казкою про сплячу царівну та семеро богатирів", я вивчила казку напам'ять — так мені її герої. звісно, тоді я ще не знала, що всіх цих героїв створив о. с. пушкін. і тільки набагато пізніше, коли мама читала мені вірші і про зимовий вечір, і про музу, і про ліцей, і про няню, і про осінь, і ще про багато-багато іншого, я вперше почула про автора цих дивовижних поезій олександра пушкіна. з тієї миті я вже ніколи з ним не розлучалася.
я шукала в бібліотеці його книги і перечитувала їх кілька разів. я намагалася походити на кращих героїнь його творів. пам'ятаю, як я вперше прочитала повість "дубровський" і мені важко було визначити своє ставлення до маші. ще мене вразила поема "полтава", але не стільки своїм сюжетом, скільки через почуття гордості за героїв-воїнівзгодом я зрозуміла: який би твір пушкіна я не прочитала, в душі залишиться піднесене почуття радості та захоплення. хай навіть не все радісним буде у творі, не все закінчиться добре, але все одно після зустрічі з пушкіним в серці надовго залишається свято. і у цьому, , криється сила і геніальність мого улюбленого поета. він так любив батьківщину, рідний народ, рідне слово, жінку, природу, як мало хто міг любити, і спроможний був все це возвеличити у щирій поезії.
скільки ж зробив для нас, своїх нащадків, олександр сергійович за своє недовге життя! він створив прекрасне, він показав прекрасне навколо нас, він навчив нас любити це прекрасне, бути кращими, з'єднавши всіх під зорею добра та закликаючи невтомно творити добро.
він і сьогодні з нами, серед нас. не на портреті або у скульптурі, а у своїх віршах і наших серцях..
життя кожної людини підпорядковано великій меті. в кожного вона своя. на шляху до неї люди долають багато перешкод та переживають нескінченну череду різноманітних події, як позитивних, так і драматичних. для багатьох досягнення мети триває майже все життя. тому доцільним постає питання: чи доцільним є підпорядковувати все життя їй? можливо, саме рух до мети і є визначальною силою?
на думку психологів, під час досягнення мети людина відчуває певне розчарування та спад життєвих сил. до цього стану призводить те, що багато зусиль, фізичних та душевних, було покладено для досягнення певної цілі. людина стає ніби на нульову відмітку, де кінець й початок спі. саме тому, в житті людини з’являються інші цілі, за для яких вона знов долає зовнішні та внутрішні бар’єри, міняє себе й оточуючий світ.
з огляду на це, можна сказати, що саме рух від однієї мети до іншої й змушує людину вдосконалювати саму себе, виходячи на вищий рівень саморозвитку. згадаємо енея з обох «енеїд» - хоч вергілієвої, хоч сатиричного котляревського. на шляху до первинної мети головний герой змужнів, виріс, багато чого зрозумів. саме тому йому судилося стати тим, хто побудував велике місто – рим.
процес досягнення мети вимагає напруження усіх сил душі, самодисципліну та виваженість,які формують стрижень особистості, гартуючи її душу. таким чином, напрошується висновок, що саме рух до мети є визначальним та найважливішим у житті людини як особистості.
мій улюблений поет (о. с. пушкін)
у кожної людини в житті є найулюбленіший письменник або поет. його твори ми здатні захоплено читати й перечитувати по декілька разів, і вони від цього стають ще більш цікавими та улюбленими.
таким письменником став для мене о. с. пушкін. я не пам'ятаю, коли вперше почула його ім'я, але це не має значення. головне — це те, що його казки, вірші та проза, герої його творів немовби влились у моє життя і стали його часточкою.
я пам'ятаю, як ще маленькою дівчинкою співчувала старому із "казки про золоту рибку", як мені дуже хотілося мати вдома такого ж кота, що ходить круг дерева .по золотому ланцюзі. я пам'ятаю, як хотілося мені бути схожою то на царицю, то на "лебідь білу" з "казки про царя салтана". а за мультфільмом, створеним за "казкою про сплячу царівну та семеро богатирів", я вивчила казку напам'ять — так мені її герої. звісно, тоді я ще не знала, що всіх цих героїв створив о. с. пушкін. і тільки набагато пізніше, коли мама читала мені вірші і про зимовий вечір, і про музу, і про ліцей, і про няню, і про осінь, і ще про багато-багато іншого, я вперше почула про автора цих дивовижних поезій олександра пушкіна. з тієї миті я вже ніколи з ним не розлучалася.
я шукала в бібліотеці його книги і перечитувала їх кілька разів. я намагалася походити на кращих героїнь його творів. пам'ятаю, як я вперше прочитала повість "дубровський" і мені важко було визначити своє ставлення до маші. ще мене вразила поема "полтава", але не стільки своїм сюжетом, скільки через почуття гордості за героїв-воїнівзгодом я зрозуміла: який би твір пушкіна я не прочитала, в душі залишиться піднесене почуття радості та захоплення. хай навіть не все радісним буде у творі, не все закінчиться добре, але все одно після зустрічі з пушкіним в серці надовго залишається свято. і у цьому, , криється сила і геніальність мого улюбленого поета. він так любив батьківщину, рідний народ, рідне слово, жінку, природу, як мало хто міг любити, і спроможний був все це возвеличити у щирій поезії.
скільки ж зробив для нас, своїх нащадків, олександр сергійович за своє недовге життя! він створив прекрасне, він показав прекрасне навколо нас, він навчив нас любити це прекрасне, бути кращими, з'єднавши всіх під зорею добра та закликаючи невтомно творити добро.
він і сьогодні з нами, серед нас. не на портреті або у скульптурі, а у своїх віршах і наших серцях..
самовдосконалення - це рух до мети
життя кожної людини підпорядковано великій меті. в кожного вона своя. на шляху до неї люди долають багато перешкод та переживають нескінченну череду різноманітних події, як позитивних, так і драматичних. для багатьох досягнення мети триває майже все життя. тому доцільним постає питання: чи доцільним є підпорядковувати все життя їй? можливо, саме рух до мети і є визначальною силою?
на думку психологів, під час досягнення мети людина відчуває певне розчарування та спад життєвих сил. до цього стану призводить те, що багато зусиль, фізичних та душевних, було покладено для досягнення певної цілі. людина стає ніби на нульову відмітку, де кінець й початок спі. саме тому, в житті людини з’являються інші цілі, за для яких вона знов долає зовнішні та внутрішні бар’єри, міняє себе й оточуючий світ.
з огляду на це, можна сказати, що саме рух від однієї мети до іншої й змушує людину вдосконалювати саму себе, виходячи на вищий рівень саморозвитку. згадаємо енея з обох «енеїд» - хоч вергілієвої, хоч сатиричного котляревського. на шляху до первинної мети головний герой змужнів, виріс, багато чого зрозумів. саме тому йому судилося стати тим, хто побудував велике місто – рим.
процес досягнення мети вимагає напруження усіх сил душі, самодисципліну та виваженість,які формують стрижень особистості, гартуючи її душу. таким чином, напрошується висновок, що саме рух до мети є визначальним та найважливішим у житті людини як особистості.