Леонтович Николай Дмитриевич — украинский композитор, хоровой дирижер, общественный деятель, педагог. Автор известных народных песен для хора «Щедрик», «Дударик», «Казака несут». Родился 13 декабря 1877 года в селе Монастырёк Подольской губернии в семье сельского священника. Раннее детство в селе Шершнях Тывровский волости Винницкого уезда. Начальное музыкальное образование Леонтович получил у отца. В 1887 году Леонтович вступил в Немировскую гимназию. В 1888 году, за неимением средств, отец переводит его в Шаргородское начальное духовное училище. В 1892 году Леонтович поступил в Подольскую духовную семинарию в Каменце-Подольском, где изучал теорию музыки и хоровое пение, овладел скрипкой, фортепиано, некоторыми духовыми инструментами, начал обрабатывать народные мелодии, беря за образец обработки Николая Лысенко. В 1898 году Леонтович закончил духовную семинарию, и решил работать учителем в сельских школах и одновременно самостоятельно совершенствовать своё музыкальное образование. В селе Чукови он организовал самодеятельный симфонический оркестр, который исполнял украинские мелодии и пьесы русских и украинских композиторов. В 1901 году он издал первый сборник песен с Подолье. В 1903 годувышел второй сборник подольских песен с посвящением Н. Лысенко. С 1904 по 1908 — работает на Донбассе преподавателем пения и музыки в железнодорожной школе станции Гришино (в настоящее время г. Красноармейск). Во время революции 1905 года Леонтович организовал хор рабочих, который выступал на митингах. Деятельность Леонтовича привлекла внимание полиции, и он вынужден был вернуться на Подолье, в город Тульчин, где преподавал музыку и пение в Тульчинском епархиальном женском училище для дочерей сельских священников. С 1909 года Леонтович учится под руководством известного теоретика музыки Б. Яворского, которого он периодически посещает в Москве и Киеве. В ночь с 22 на 23 января 1921 года композитор находился у своего отца в селе Марковка Гайсинского уезда, где был убит агентом Гайсинской уездной ЧК Афанасием Грищенко. Текст рапорта, раскрывающий имя агента, был обнародован в 1990-х годах.
Вода – найпоширеніший мінерал на Землі. Вода – необхідна умова існування всіх живих істот на Землі. Рослинам вона потрібна, щоб розчиняти і транспортувати поживні речовини по всьому тілу. Вода підтримує форму та пружність рослин. Зелені рослини на світлі з води та вуглекислого газу утворюють органічні речовини. Для багатьох тварин і рослин вода є рідною домівкою – місцем їхнього оселення.
Вода – складова частина живих організмів. В організмі тварини і людини вода становить понад ½ маси тіла. Вона наявна у складі крові, травних соків, сліз та інших рідин тіла. Навіть кістки містять воду. Зневоднення організму приводить до його загибелі. Під час випаровування води з потом тіла тварин і людини охолоджуються. Таким чином, вода відіграє значну роль у теплорегуляції організму.
Основні властивості води. Чиста вода безбарвна, не має запаху та смаку. Оскільки вода – це рідина, то вона не зберігає форму й має властивість плинності. Вода пружна, гарний розчинник. Має низьку теплопровідність, а замерзаючи, розширюється.
Вода покриває ¾ земної поверхні. Солона й прісна, прозора й каламутна, рідка, тверда й у вигляді пари, вона в нас і навколо нас. Річки й озера, джерела й струмки, болота й льодовики, хмари й водяна пара, моря та океани – це складові водної оболонки Землі.
Під впливом сонячного тепла випарування води відбувається безперервно з поверхні морів, океанів, річок, озер та інших водоймищ. Рослини також випаровують воду. Ліс, наприклад, випаровує води в 10 разів більше, ніж таке саме за площею водоймище. Випаровуючись, вода перетворюється на водяну пару, яка надходить до атмосфери. В атмосфері з висотою температура знижується, тому водяна пара конденсується, перетворюючись на крапельки води. Як тільки краплі починають важити стільки, що повітря їх не утримує, вони падають на землю у вигляді дощу, снігу чи граду. Вони можуть випадати в тій же місцевості, де утворилися хмари, наприклад, над морем чи океаном. Проте внаслідок дії вітру хмари переносяться на великі відстані. Тоді опади випадають в інших районах Землі, наприклад, над суходолом. Після цього вода знову потрапляє у водойми (річки, озера), просочується крізь гірські породи, утворюючи підземні води, що доставляють її в моря й океани.
Тож у природі трапляються всі агрегатні стани води та відбувається її перетворення з одного агрегатного стану в інший. Це і є кругообіг води в природі.
Запаси прісної води на Землі постійно зменшуються, бо з кожним роком зростає її споживання. Вона потрібна для виробництва електроенергії та для сільського господарства, для розвитку водного транспорту, організації туризму й відпочинку людей. Дефіцит прісної води може бути спричинений забрудненням водойм промисловими та побутовими відходами. У водойми України щороку виливається приблизно 7,3 млн. тонн забруднюючих речовин. Надмірне вирубування лісів, осушування боліт є причиною зменшення водності річок, що, у свою чергу, призводить до значних утрат прісної води.
Статистика свідчить, що 80 % хвороб є наслідком незадовільної питної води. Отже, проблема раціонального використання й збереження водних ресурсів – першочергове завдання, яке стоїть перед суспільством.
В ночь с 22 на 23 января 1921 года композитор находился у своего отца в селе Марковка Гайсинского уезда, где был убит агентом Гайсинской уездной ЧК Афанасием Грищенко. Текст рапорта, раскрывающий имя агента, был обнародован в 1990-х годах.
Вода – складова частина живих організмів. В організмі тварини і людини вода становить понад ½ маси тіла. Вона наявна у складі крові, травних соків, сліз та інших рідин тіла. Навіть кістки містять воду. Зневоднення організму приводить до його загибелі. Під час випаровування води з потом тіла тварин і людини охолоджуються. Таким чином, вода відіграє значну роль у теплорегуляції організму.
Основні властивості води. Чиста вода безбарвна, не має запаху та смаку. Оскільки вода – це рідина, то вона не зберігає форму й має властивість плинності. Вода пружна, гарний розчинник. Має низьку теплопровідність, а замерзаючи, розширюється.
Вода покриває ¾ земної поверхні. Солона й прісна, прозора й каламутна, рідка, тверда й у вигляді пари, вона в нас і навколо нас. Річки й озера, джерела й струмки, болота й льодовики, хмари й водяна пара, моря та океани – це складові водної оболонки Землі.
Під впливом сонячного тепла випарування води відбувається безперервно з поверхні морів, океанів, річок, озер та інших водоймищ. Рослини також випаровують воду. Ліс, наприклад, випаровує води в 10 разів більше, ніж таке саме за площею водоймище. Випаровуючись, вода перетворюється на водяну пару, яка надходить до атмосфери. В атмосфері з висотою температура знижується, тому водяна пара конденсується, перетворюючись на крапельки води. Як тільки краплі починають важити стільки, що повітря їх не утримує, вони падають на землю у вигляді дощу, снігу чи граду. Вони можуть випадати в тій же місцевості, де утворилися хмари, наприклад, над морем чи океаном. Проте внаслідок дії вітру хмари переносяться на великі відстані. Тоді опади випадають в інших районах Землі, наприклад, над суходолом. Після цього вода знову потрапляє у водойми (річки, озера), просочується крізь гірські породи, утворюючи підземні води, що доставляють її в моря й океани.
Тож у природі трапляються всі агрегатні стани води та відбувається її перетворення з одного агрегатного стану в інший. Це і є кругообіг води в природі.
Запаси прісної води на Землі постійно зменшуються, бо з кожним роком зростає її споживання. Вона потрібна для виробництва електроенергії та для сільського господарства, для розвитку водного транспорту, організації туризму й відпочинку людей. Дефіцит прісної води може бути спричинений забрудненням водойм промисловими та побутовими відходами. У водойми України щороку виливається приблизно 7,3 млн. тонн забруднюючих речовин. Надмірне вирубування лісів, осушування боліт є причиною зменшення водності річок, що, у свою чергу, призводить до значних утрат прісної води.
Статистика свідчить, що 80 % хвороб є наслідком незадовільної питної води. Отже, проблема раціонального використання й збереження водних ресурсів – першочергове завдання, яке стоїть перед суспільством.