Решить я так понимаю это нужно .

"Святки". Декабрь Приближаются рождественские деньки и святки, девушки гадают, бросая башмачок на дорогу, крепкий мороз не пугает веселых ряженых, идущих с песнопениями от дома к дому. Эпиграфом к пьесе стало описание святок Жуковским, под впечатлением которого Петр Чайковский вдохновленно написал праздничную и веселую пьесу, где вальсирующие и уплывающие вдаль звуки напоминают святочные песни и хороводы. С эпизодами вальса в произведении чередуются быстрые фрагменты, которые вновь переходят в более спокойную мелодию и передают безмятежность людей, собравшихся возле наряженной елки.

"У камелька". Январь Зима во всей красе, крестьянские дети дышат на узоры замерзшего кона и просятся на улицу. Еле-еле теплится огонь у домашнего камелька, женщины и девушки занимаются домашней работой, прядут, вышивают, готовят еду, сопровождая каждое свое действие народной песней. Эта пьеса композитора навевает лирическое настроение, хочется предаваться мечтам, засыпая у открытого огня и роняя книгу. Ностальгия по лету звучит в теплых и открытых звуках, мечтательной и сентиментальной мелодии. Переливы пассажей с короткими и быстрыми мотивами создают легкую музыкальную аллегорию, постепенно затихая, как в тепле тает снег, принесенный с улицы и лежащий на поленьях вязанки дров, как растворяется мечта, о которой думаешь перед сном.
 
"Масленица". Февраль Последний месяц зимы – долгожданная масленица и пир горой, перед началом поста нужно как следует повеселиться, чтобы вспоминать потом до праздника светлой Пасхи. Так в эпиграфе к этому музыкальному сочинению писал замечательный поэт Петр Вяземский, тоже любивший описывать природу и времена года. У Чайковского «февраль» получился озорным и веселым, полным потех и народных забав, увенчанных звонким смехом детворы. Звучат русские народные инструменты, молодежь гуляет по улицам и поет песни, один музыкальный сюжет сменяется другим, легкоузнаваемым и связанным с названием темы.
Ритмичная мелодия постоянно перебивается громкими аккордами и низкими нотами – это шумит и заливается смехом толпа, провожая зиму и празднуя скорый приход весны.

Зубр це великий і могутній бик. Його біловезький підвид вважається найбільшим серед усього роду Bison. Маса сучасних дорослих самців біловезького підвиду досягає 850 кілограмів, кавказького 700. Довжина тулуба 3 метри чи навіть більше, висота в плечах від 1,6 до 2 метрів. Дані про звичний для них ріст у 2 метри і масу до тонни, що зустрічаються в енциклопедіях та довідниках, ґрунтуються на обмірах тварин у XIX — першій половині-середині XX століття. Сучасні зубри дещо здрібнішали й поступаються за розмірами як своїм предкам (і їхнім опудалам) так і сучасним американським бізонам атабаським (підвид американських бізонів). Передня частина тіла в зубра краще розвинута — вона значно масивніша, вища та ширша від задньої, загривок та перед спини видається горбом. Живіт підібраний і не провисає. Голова тварини масивна, вкорочена,з широким опуклим лобом, нахилена донизу. Роги в зубра невеликі та чорні, округлі, опуклі направлені вигином назовні (в сторони), а кінчиками догори. Вуха короткі й широкі густо зарослі шерстю. Очі маленькі й широко розставлені. Шия могутня, товста, без характерного для багатьох биків відвислого підгрудку. Ноги в зубра сильні, товсті, причому передні значно коротші задніх. Копита великі, опуклі, є також маленькі бокові копитця, які не досягають землі (рудименти). Хвіст у зубрів досить короткий з густою волосяною китицею на кінчику. Крім рогів та копит, зубр вкритий густою шерстю і лише середина верхньої губи та передній край ніздрів голі. Спереду тулуба та на грудях шерсть довга і схожа на гриву, а на горлі та підборідді на бороду. Голова та лоб вкриті кучерявою шерстю. Ззаду шерсть коротка, що особливо впадає у вічі порівняно з довгою шерстю спереду, тож часом складається помилкове враження ніби задня частина в зубра гола, але це не так — уся шкіра в зубра вкрита шерстю. Корови менші за биків на зріст, мають тонші та гладкіші роги. Шерсть на голові та шиї, а також борода менші ніж у самців. Зубренята відрізняються від домашніх телят великими головами, високим горбатим загривком та бородою, яка звішується з нижньої частини мордочки. Шерсть в молодих зубрів коротша, ніж у дорослих. Літнє забарвлення зубра каштаново-буре. Голова помітно темніша за тулуб. Борода чорна, грива світло-каштанова. Зимове забарвлення темніше, окрім того зимова шерсть довша, густіша та кучерявіша від літньої. Хвіст взимку також волохатіший. Весняна линька відбувається у середині травня-червні, причому до червня стара шерсть вилазить настільки, що зубри здалеку здаються голими. У вересні шерсть коротка, але підшерсток такий густий, що крізь нього не видно шкіру. До зими шерсть видовжується, особливо в передній частині тіла й на головах у самців. Шерсть на холці зубрів стирчить догори, тому тварини здаються набагато вищими. Наявність зубрів у певній місцевості можна побачити за їхніми слідами та послідом, а також за об'їденою папороттю — у східноєвропейських лісах і на Кавказі нині немає інших тварин, які б їли папороть. Послід зубрів дуже схожий на коров'ячий.