Обилие лугов с пышной растительностью и роскошных лесов с большим количеством всевозможных плодов — ягод, орехов, желудей, плодов каштана — создает исключительно благоприятные условия для развития животного мира.
Самый крупный представитель животного мира Западного Кавказа — зубр — дикий бык, зверь удивительной судьбы. В мае 1924 года создан Кавказский зубровый заповедник. Поиски, организованные для учета количества обитающих здесь зубров, не дали положительных результатов. Не было обнаружено даже следов этого могучего зверя. Впоследствии установили, что последний зубр был убит на Кавказе весной 1927 года.
Восстановление поголовья зубров стало одной из важнейших задач ученых, работников заповедника. Василий Михайлович Татарков, проработавший в нем около сорока лет, рассказал, что в заповеднике Аскания-Нова содержался чистокровный зубр бодо. Путем скрещивания гибридов зубра и бизона с чистокровным зубром планировалось постепенно вывести стадо чистокровных зверей. В июле 1940 года из Аскания-Новы в зубропарк Кавказского заповедника завезли самца по кличке Журавль и четырех самок. Им предстояло стать зачинателями стада кавказского зубра. В 1941 году, когда враг подходил к Москве, специальным вагоном из московского зоопарка сюда были доставлены еще 4 зубробизона с целью сохранить их.
В августе 1942 года фашистские войска вышли к предгорьям Кавказа. От Майкопа и Псебая они двинулись вверх вдоль рек Белой и Лабы и вышли на территорию заповедника. Вражеские егеря находились в нескольких километрах от зубропарка. Наблюдатели — звероводы В. Татарков, С. Дубовский, П. Кондратов и К. Кушников, делали все, чтобы сохранить зубров. «Стойла для зубров мы надежно замаскировали, — вспоминая о тех днях, рассказывал Василий Михайлович Татарков. — Печи топили лишь по ночам, чтобы дым не выдал нас. Самолеты-разведчики врага ежедневно кружили над нами, и мы понимали, что нас ищут. На тропах устраивали завалы так, чтобы они стали непроходимыми. Несколько раз фашисты бомбили зубропарк, но захватить его им не удалось годы. У зубра по кличке Журавль появился зубренок, которого назвали Ермыш. Он вырос и стал могучим зверем, сильным и красивым. Вес его был 1100 кг. Но пришло и его время. Чучело Ермыща стало уникальным экспонатом музея истории города Сочи.
Сейчас в Кавказском государственном биосферном заповеднике насчитывается более 350 зубров. Взрослые особи могучего зверя достигают более тонны веса. Высота в холке более 2 м. Питаются зубры травой, ветками, листьями, корой деревьев и кустарников, желудями, дикими грушами, яблоками.
Своеобразным хозяином леса является кавказский медведь. По росту и силе он уступает бурому медведю средней полосы России. Свои владения обходит медленно и уверенно, не так настороженно, как другие звери. Летом его можно увидеть на лесных полянах верхнего предела леса и на лугах. Осенью, когда созревают каштаны, дикие груши, буковые орешки, косолапый питается ими. Ввиду обилия растительной пищи медведь почти не прибегает к охоте на крупных млекопитающих. Зимой он впадает в спячку. Ранней весной, поднявшись с лежки, питается молодой травой. Пасется обычно с утра до 10—11 часов, затем находит пригретое солнцем место и устраивает себе «тихий час». Спит косолапый довольно чутко, потревоженный, он обычно покидает свою берлогу. Медвежата рождаются очень маленькими, чуть больше щенят собаки, и остаются при матери в течение 2 лет. Встреча с медведем для человека не опасна. Косолапый очень пуглив, и его легко обратить в паническое бегство неожиданным криком, свистом, выстрелом. Однако раненого или застигнутого около добычи медведя следует опасаться.
Рубаї Омара Хайяма — це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. Аби краще зрозуміти рубаї, я прочитав кілька джерел, присвячених культурі часів Омара Хайяма. І тоді я дізнався, що його творчість не є такою, здавалося б, однозначною, як нам може здатися на перший погляд. Існує гіпотеза, що у своїх поезіях автор «зашифровує» особливу філософію суфіїв. Суфізм — це така собі напіврелігія, наполегливе філософське вчення. За твердженням деяких істориків та літературознавців Омар Хайям сповідував суфізм, а образи , троянди у його творах — позначення особливої енергії, якою сповнюється віруюча людина, людина, Бога. Дізнавшись про цю версію, я зовсім по-новому подивився на рубаї… Напевно, не знайомий із суфійською філософією читач не зрозуміє зміст, вкладений у ці віршовані рядки, але серед творів Омара Хайямі багато таких, що зображують його ставлення до життя, до людини без глибинних алегорій, вони справді зрозумілі і цікаві будь-якому читачеві.
Читаючи рубаї, я відзначив особливе ставлення автора до життя. Відомий постулат про те, що треба жити сьогоденням, звучить у віршах Омара Хайяма різним мотивом:
Твій ворог — небеса коловоротні. Без друзів ти, всі дні твої самотні. Будь сам собою, не гадай про завтра, В минуле не дивись, живи СЬОГОДНІ!
Східним народам завжди було притаманне особливе ставлення до смерті, інший світ вони сприймали зовсім не так, як європейці чи слов’яни. Для героя Омара Хайяма смерть — це перехід у стан спокою та гармонії, припинення земної суєти, кінець несправедливості та страждання: «Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. Той світ надійніший за це життя обманне». Але і таке ставлення в жодному разі не призводить до байдужості до земного життя, навпаки: несправедливість світу хвилює ліричного героя:
«Якби мені до рук — скрипки Долі, Я розписав би їх по власній волі! Із світу вигнав би всі смутки, болі…»
Образність віршів Омара Хайяма теж трохи незвичайна для нас, метафори незвичні, але настільки оригінальні, що я мимохіть зупинявся і перечитував кілька разів ці вишукані порівняння. Автор називає свою кохану небесною царицею; окремі метафори по-справжньому вражають нас своєю красою: «Душа — напій в прозорій чарі тіла»; «…в ступі Неба нас потовчено до тла»…
Стільки часу минуло з моменту створення поезій Омара Хайяма, але закладений у них повчальний зміст «не застарів» анітрохи. Ліричний герой цих творів вчить нас жити сьогоденням, цінувати радощі повсякденного життя, захоплюватись красою людських почуттів:
Любов — це сонечко, що всесвіт огріває, Любов — чудесний птах, що в квітнику співає.
Напевно, більшість погодиться, що твори Омара Хайяма здаються нам , такою собі літературною екзотикою. Особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. Але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію Омара Хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:
Хай кожна мить, що в вічність промайне, Тебе вщасливлює, бо головне, Що нам дається тут, — життя: пильнуй же! Як ти захочеш, так воно й мине.
вот сама выбирешь что именно нужно
Обилие лугов с пышной растительностью и роскошных лесов с большим количеством всевозможных плодов — ягод, орехов, желудей, плодов каштана — создает исключительно благоприятные условия для развития животного мира.
Самый крупный представитель животного мира Западного Кавказа — зубр — дикий бык, зверь удивительной судьбы. В мае 1924 года создан Кавказский зубровый заповедник. Поиски, организованные для учета количества обитающих здесь зубров, не дали положительных результатов. Не было обнаружено даже следов этого могучего зверя. Впоследствии установили, что последний зубр был убит на Кавказе весной 1927 года.
Восстановление поголовья зубров стало одной из важнейших задач ученых, работников заповедника. Василий Михайлович Татарков, проработавший в нем около сорока лет, рассказал, что в заповеднике Аскания-Нова содержался чистокровный зубр бодо. Путем скрещивания гибридов зубра и бизона с чистокровным зубром планировалось постепенно вывести стадо чистокровных зверей. В июле 1940 года из Аскания-Новы в зубропарк Кавказского заповедника завезли самца по кличке Журавль и четырех самок. Им предстояло стать зачинателями стада кавказского зубра. В 1941 году, когда враг подходил к Москве, специальным вагоном из московского зоопарка сюда были доставлены еще 4 зубробизона с целью сохранить их.
В августе 1942 года фашистские войска вышли к предгорьям Кавказа. От Майкопа и Псебая они двинулись вверх вдоль рек Белой и Лабы и вышли на территорию заповедника. Вражеские егеря находились в нескольких километрах от зубропарка. Наблюдатели — звероводы В. Татарков, С. Дубовский, П. Кондратов и К. Кушников, делали все, чтобы сохранить зубров. «Стойла для зубров мы надежно замаскировали, — вспоминая о тех днях, рассказывал Василий Михайлович Татарков. — Печи топили лишь по ночам, чтобы дым не выдал нас. Самолеты-разведчики врага ежедневно кружили над нами, и мы понимали, что нас ищут. На тропах устраивали завалы так, чтобы они стали непроходимыми. Несколько раз фашисты бомбили зубропарк, но захватить его им не удалось годы. У зубра по кличке Журавль появился зубренок, которого назвали Ермыш. Он вырос и стал могучим зверем, сильным и красивым. Вес его был 1100 кг. Но пришло и его время. Чучело Ермыща стало уникальным экспонатом музея истории города Сочи.
Сейчас в Кавказском государственном биосферном заповеднике насчитывается более 350 зубров. Взрослые особи могучего зверя достигают более тонны веса. Высота в холке более 2 м. Питаются зубры травой, ветками, листьями, корой деревьев и кустарников, желудями, дикими грушами, яблоками.
Своеобразным хозяином леса является кавказский медведь. По росту и силе он уступает бурому медведю средней полосы России. Свои владения обходит медленно и уверенно, не так настороженно, как другие звери. Летом его можно увидеть на лесных полянах верхнего предела леса и на лугах. Осенью, когда созревают каштаны, дикие груши, буковые орешки, косолапый питается ими. Ввиду обилия растительной пищи медведь почти не прибегает к охоте на крупных млекопитающих. Зимой он впадает в спячку. Ранней весной, поднявшись с лежки, питается молодой травой. Пасется обычно с утра до 10—11 часов, затем находит пригретое солнцем место и устраивает себе «тихий час». Спит косолапый довольно чутко, потревоженный, он обычно покидает свою берлогу. Медвежата рождаются очень маленькими, чуть больше щенят собаки, и остаются при матери в течение 2 лет. Встреча с медведем для человека не опасна. Косолапый очень пуглив, и его легко обратить в паническое бегство неожиданным криком, свистом, выстрелом. Однако раненого или застигнутого около добычи медведя следует опасаться.
Рубаї Омара Хайяма — це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. Аби краще зрозуміти рубаї, я прочитав кілька джерел, присвячених культурі часів Омара Хайяма. І тоді я дізнався, що його творчість не є такою, здавалося б, однозначною, як нам може здатися на перший погляд. Існує гіпотеза, що у своїх поезіях автор «зашифровує» особливу філософію суфіїв. Суфізм — це така собі напіврелігія, наполегливе філософське вчення. За твердженням деяких істориків та літературознавців Омар Хайям сповідував суфізм, а образи , троянди у його творах — позначення особливої енергії, якою сповнюється віруюча людина, людина, Бога. Дізнавшись про цю версію, я зовсім по-новому подивився на рубаї… Напевно, не знайомий із суфійською філософією читач не зрозуміє зміст, вкладений у ці віршовані рядки, але серед творів Омара Хайямі багато таких, що зображують його ставлення до життя, до людини без глибинних алегорій, вони справді зрозумілі і цікаві будь-якому читачеві.
Читаючи рубаї, я відзначив особливе ставлення автора до життя. Відомий постулат про те, що треба жити сьогоденням, звучить у віршах Омара Хайяма різним мотивом:
Твій ворог — небеса коловоротні.
Без друзів ти, всі дні твої самотні.
Будь сам собою, не гадай про завтра,
В минуле не дивись, живи СЬОГОДНІ!
Східним народам завжди було притаманне особливе ставлення до смерті, інший світ вони сприймали зовсім не так, як європейці чи слов’яни. Для героя Омара Хайяма смерть — це перехід у стан спокою та гармонії, припинення земної суєти, кінець несправедливості та страждання: «Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. Той світ надійніший за це життя обманне». Але і таке ставлення в жодному разі не призводить до байдужості до земного життя, навпаки: несправедливість світу хвилює ліричного героя:
«Якби мені до рук — скрипки Долі,
Я розписав би їх по власній волі!
Із світу вигнав би всі смутки, болі…»
Образність віршів Омара Хайяма теж трохи незвичайна для нас, метафори незвичні, але настільки оригінальні, що я мимохіть зупинявся і перечитував кілька разів ці вишукані порівняння. Автор називає свою кохану небесною царицею; окремі метафори по-справжньому вражають нас своєю красою: «Душа — напій в прозорій чарі тіла»;
«…в ступі Неба нас потовчено до тла»…
Стільки часу минуло з моменту створення поезій Омара Хайяма, але закладений у них повчальний зміст «не застарів» анітрохи. Ліричний герой цих творів вчить нас жити сьогоденням, цінувати радощі повсякденного життя, захоплюватись красою людських почуттів:
Любов — це сонечко, що всесвіт огріває,
Любов — чудесний птах, що в квітнику співає.
Напевно, більшість погодиться, що твори Омара Хайяма здаються нам , такою собі літературною екзотикою. Особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. Але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію Омара Хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.