После открытия португальскимСуществует целый ряд гипотез и преданий о плаваниях к берегам Америки финикийцев, египтян, норманов. Однако официальная честь открытия Америки принадлежит генуэзскому моряку Христофору Колумбу, который под испанским флагом совершил четыре плавания к берегам Америки. Во время первого плавания 12 октября 1492 г. он открыл один из группы Антильских островов, отнесенных им к Западной Индии — Вест-Индии. Во время третьего плавания в августе 1498 г. Х. Колумб вошел в устье р. Ориноко — открыл северное побережье Южной Америки. Итальянец Америго Веспуччи совершил два путешествия к берегам Центральной и Южной Америки в 1499-1502 гг. Он составил первое описание вновь открытых земель и первым заявил, что Х.Колумб открыл не побережье и острова Азии, а новую часть света. В 1507 г. именем Америго Веспуччи была названа Южная Америка. А затем это название было распространено на оба континента Нового Света — Северную и Южную Америку. Вслед за мореплавателями-первооткрывателями в Америку хлынули тысячи испанских и португальских завоевателей-конкистадоров. Много золота, серебра, драгоценных камней они увезли в Европу; уничтожили государства инков,ацтеков и майя с их уникальной наукой и культурой. Южная Америка на целые века была превращена в колонии Испании и Португалии. Настоящим — научным — открытием Южной Америки историки географической науки считают экспедицию немецкого географа и путешественника Александра Гумбольдта (совместно с французским ботаником Эме Бонпланом) с июля 1799 по август 1804 г. по странам Центральной и Южной Америки. Итогом этой экспедиции стал фундаментальный труд “Путешествие по тропическим областям Нового Света…” (30 томов, 1807-1834 гг.). Гумбольдт стал одним из основоположников современной географии растений, исследовал вулканы Экваториальных Анд, выдвинул идею высотной поясности в горах, первым дал описание холодного течения у западных берегов Южной Америки. Природу и занятия населения Южной Америки изучали и русские исследователи. Среди них климатолог А.И. Воейков и биогеограф Н.И. Вавилов, который во время экспедиции на материк в 1932-1933 гг. изучал древние очаги земледелия. Он установил географические центры происхождения ряда ценных культурных растений, в том числе картофеля. думаю так.
Калина – дуже красива рослина. Це стрункий кущ, з багатьма тонкими вітками, що тягнуться до неба. Із приходом весняного тепла на них набухають бруньки. Потім калина вся вкривається білими суцвіттями-парасольками, вона вбирає тепло сонця та живильну вологу землі. ЇЇ листя яскраво-зелене з нерівними зубчастими краєчками, і в них плутається вітерець.
Потім, коли квіти оцвітають, на їхньому місці з'являються маленькі зелені ягідки. Вони поступово стають більшими та восени набувають насичено червоного кольору. Стиглі ягоди калини схожі на яскраві краплини крові, тому в традиції українського народу вони символізують силу життя. Ягоди калини також бувають жовтого та чорного кольору, а деякі види її не скидають листя восени.
Калина трохи кисла та терпкувата на смак. З неї готують смачне варення та компот. Зображенням калини прикрашають предмети побуту, крашанки, вишиванки.
думаю так.
Калина – дуже красива рослина. Це стрункий кущ, з багатьма тонкими вітками, що тягнуться до неба. Із приходом весняного тепла на них набухають бруньки. Потім калина вся вкривається білими суцвіттями-парасольками, вона вбирає тепло сонця та живильну вологу землі. ЇЇ листя яскраво-зелене з нерівними зубчастими краєчками, і в них плутається вітерець.
Потім, коли квіти оцвітають, на їхньому місці з'являються маленькі зелені ягідки. Вони поступово стають більшими та восени набувають насичено червоного кольору. Стиглі ягоди калини схожі на яскраві краплини крові, тому в традиції українського народу вони символізують силу життя. Ягоди калини також бувають жовтого та чорного кольору, а деякі види її не скидають листя восени.
Калина трохи кисла та терпкувата на смак. З неї готують смачне варення та компот. Зображенням калини прикрашають предмети побуту, крашанки, вишиванки.