Uyda bajaramiz 2. Oromgohda har bir bola uchun kuniga 20 g sariyog' beriladi. Oromgohda 456 ta bola bor. Bir kunda bolalarni sariyog' bilan ta'minlash uchun uch kilogramlik sariyog' bo'laklardan kamida nechta kerak bo'ladi?
Смысл жизни в самой жизни.Если ты появился на свет,то значит,это так надо.Поэтому надо жить,учиться,работать,дружить и любить.Пока в человеке есть интерес к жизни,то есть к событиям в самой жизни,в своей ли,в чужой ли,всё равно,то он жив и живёт.Плохо,когда в человеке пропадает интерес к самой жизни.Тогда и здорового человека можно считать мертвецом. Мы часто видим стариков,но таких живых и активных,не утративших интерес к жизни.Старая женщина говорит,что она не чувствует себя старой в душе,а молодой,и поступает соответственно не отжившей старухе,а молодой женщине.Это правильно!Она нашла смысл жизни-жить,не старея душой! А вот когда конец жизни,это только сам Господь Бог знает.Если ты, конечно,не сам бог! Как человек может это знать?Или считать?Ведь считать-это очень субъективное мнение.Как известно,человек предполагает,а Бог располагает. Приведу пример.Несколько лет назад моя бабушка в возрасте пятидесяти лет умирала в больнице,у неё несколько раз была остановка дыхания.И если бы не её дочь(моя мама),которая быстро сбегала за медсестрой,то бабушка так и осталась бы бездыханной. Врачи выписали бабушку домой умирать,сказав,что ей отпущено максимум два-три дня жизни.Участковый врач освидетельствовала умирающую,родные готовились к горькому событию. Но бабушкины дети:дочь и сын,не сидели,сложа руки,а делали матери разные уколы,кормили её через соску,как младенца.А бабушка лежала в коме,без сознания,целых две недели.Потом она пришла в себя.Моя бабушка жива уже шестнадцать лет моей маме и нам,её внукам,в учёбе.Она хорошо знает английский и учила меня. Вот поэтому,не надо человеку считать,что наступил конец жизни,даже когда врачи это считают. Смысл жизни в том,чтобы жить до самого своего последнего дня.А когда он наступит,человеку неведомо.
Оповідання «Останній дюйм» захоплює нас не так збігом дивовижних обставин, як своїм внутрішнім драматизмом. Герой, пілот, береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб за будь-яку ціну врятувати сина, а головне — зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой «останній дюйм», який відділяв його від власної дитини.
Деві — десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько — стороння людина, «різка й небагатослівна». Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що з ним станеться, якщо батько так ніколи й не випливе з морської глибини.
Поранення Бена змушує хлопчика забути про свої невеселі думки і серйозно поставитися до того, що сталося. Уперше Бен придивляється до сина і думає: «Він, здається, хлопець розвинутий». Так, цей хлопчина «був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невимовний характер». Бен зрозумів, що відповідає за життя сина. Якщо він загине, Деві залишиться сам, і його не скоро знайдуть у цій пустелі, а може, взагалі не знайдуть.
У вирішальну мить Деві зосереджений, уважний. Він мусить виконати роботу дорослого чоловіка. Здасться, він і сам подорослішав. У нього з’явилося почуття відповідальності за себе і за свого батька. Так, справді, у житті не раз настають або залишаються останні дюйми, та найголовніше, що у Бена тепер є ціле життя, яке подарував йому син.
Тема відповідальності є однією з найважливіших в оповіданні, бо людина — творець своєї долі. Письменник підкреслює, що людина — досконалий витвір природи і мусить бути достойна того місця, котре займає в ній.
Мы часто видим стариков,но таких живых и активных,не утративших интерес к жизни.Старая женщина говорит,что она не чувствует себя старой в душе,а молодой,и поступает соответственно не отжившей старухе,а молодой женщине.Это правильно!Она нашла смысл жизни-жить,не старея душой!
А вот когда конец жизни,это только сам Господь Бог знает.Если ты,
конечно,не сам бог! Как человек может это знать?Или считать?Ведь
считать-это очень субъективное мнение.Как известно,человек предполагает,а Бог располагает.
Приведу пример.Несколько лет назад моя бабушка в возрасте пятидесяти лет умирала в больнице,у неё несколько раз была остановка дыхания.И если бы не её дочь(моя мама),которая быстро сбегала за медсестрой,то бабушка так и осталась бы бездыханной.
Врачи выписали бабушку домой умирать,сказав,что ей отпущено максимум два-три дня жизни.Участковый врач освидетельствовала умирающую,родные готовились к горькому событию.
Но бабушкины дети:дочь и сын,не сидели,сложа руки,а делали матери разные уколы,кормили её через соску,как младенца.А бабушка лежала в коме,без сознания,целых две недели.Потом она пришла в себя.Моя бабушка жива уже шестнадцать лет моей маме и нам,её внукам,в учёбе.Она хорошо знает английский и учила меня.
Вот поэтому,не надо человеку считать,что наступил конец жизни,даже когда врачи это считают.
Смысл жизни в том,чтобы жить до самого своего последнего дня.А когда он наступит,человеку неведомо.
Оповідання «Останній дюйм» захоплює нас не так збігом дивовижних обставин, як своїм внутрішнім драматизмом. Герой, пілот, береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб за будь-яку ціну врятувати сина, а головне — зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой «останній дюйм», який відділяв його від власної дитини.
Деві — десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько — стороння людина, «різка й небагатослівна». Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що з ним станеться, якщо батько так ніколи й не випливе з морської глибини.
Поранення Бена змушує хлопчика забути про свої невеселі думки і серйозно поставитися до того, що сталося. Уперше Бен придивляється до сина і думає: «Він, здається, хлопець розвинутий». Так, цей хлопчина «був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невимовний характер». Бен зрозумів, що відповідає за життя сина. Якщо він загине, Деві залишиться сам, і його не скоро знайдуть у цій пустелі, а може, взагалі не знайдуть.
У вирішальну мить Деві зосереджений, уважний. Він мусить виконати роботу дорослого чоловіка. Здасться, він і сам подорослішав. У нього з’явилося почуття відповідальності за себе і за свого батька. Так, справді, у житті не раз настають або залишаються останні дюйми, та найголовніше, що у Бена тепер є ціле життя, яке подарував йому син.
Тема відповідальності є однією з найважливіших в оповіданні, бо людина — творець своєї долі. Письменник підкреслює, що людина — досконалий витвір природи і мусить бути достойна того місця, котре займає в ній.