Відомо, що особистістю людина не народжується, а стає нею в процесі спільної з іншими людьми діяльності й спілкуванні з ними. Здійснюючи ті чи інші вчинки, людина постійно звіряється з тим, що очікують від нього оточуючі. Іншими словами він ніби «приміряє» на себе їхні вимоги, думки, почуття. Відштовхуючись від думки оточуючих, людина виробляє механізм, за до якого відбувається регулювання його поведінки - самооцінку. Під самооцінкою прийнято розуміти оцінку особистістю себе, своїх якостей і місця серед інших людей. Вважається, що той, хто не любить і не поважає себе, рідко здатен любити і поважати іншого, але і надмірна любов до собі теж може створювати певні проблеми. Розглядаючи розвиток самооцінки в онтогенезі, можна помітити, що і новонароджені немовлята не мають чітких «кордонів» своєї істоти, не розуміючи, що вони - особлива, окрема від решти світу його частини Він вважає саме себе причиною всіх змін та будь-якої активності навколо Слід зазначити, що провідну роль у формуванні самооцінки дошкільника грають оточуючі дитини дорослі, тому що дитина «вбирає» оцінки своїх якостей дорослими. Особливістю дітей молодшого шкільного віку є повне визнання ними авторитету дорослого , вони беззастережно приймають його оцінки. Таким чином, у цьому віці самооцінка дитини прямо залежить від характеру оцінок, які дорослий дає особистісним якостям дитини і його успіхам у різних видах діяльності. Молодші школярі стоять на позиції: «Я те, що про мене говорять дорослі та інші навколишні ». У цьому віці вже зустрічаються різні типи самооцінок: завищена, адекватна і занижена. Підростаючи, дитина починає більш критично відноситься до оцінок дорослих, для нього стають важливими і оцінки його однолітків, і власні уявлення про ідеалі. Встановлено, у дітей, що негативно сприймаються однолітками, складається більш низька самооцінка, і навпаки. Самооцінка підлітка найчастіше нестабільна і не диференційована. У різні вікові періоди підлітки оцінюють себе по-різному. Так, для підлітків молодшого віку характерні негативні оцінки себе Але вже до 13 років гається позитивна динаміка в самосприйнятті. До юнацького віку людина має більш диференційовану оцінку власного поведінки в різних ситуаціях, з'являється розгорнута система самооцінок і в основному складається «Я-образ» - відносно стійка система уявлень про себе. В Насправді у людини існує кілька змінюють один одного образів «Я». Уявлення індивіда про себе в поточний момент, у момент самого переживання позначається як «Я-реальне». Крім цього в людини існує уявлення про те, яким він повинен бути, щоб відповідати власним уявленням про ідеал, так зване «Я-ідеальне». Співвідношення між «Я - реальним» і «Я - ідеальним" і характеризує адекватність уявлень людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці. Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Так, оцінку себе в цілому як хорошого або поганого прийнято вважати загальною самооцінкою, а оцінку досягнень у окремих видах діяльності - парціальний. Крім цього виділяють актуальну і потенційну самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Розглядають самооцінку як адекватну/неадекватну, тобто відповідну/невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Так само розрізняється самооцінка за рівнем - високого, середнього, низького. Занадто висока і занадто низька самооцінка можуть стати джерелом конфліктів особистості, які можуть проявлятися по - різному. Найчастіше всього до психологів звертаються люди з заниженою самооцінкою При цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда. У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в поєднанні з низьким рівнем домагання і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагання. В першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння. Другий випадок таїть у собі набагато велику внутрішню конфліктність. Така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожності особистості. Зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. У психології це поняття отримало назву «афект неадекватності». Люди з афекту неадекватності прагнуть в усьому бути першими тому будь-яка ситуація перевірки їх компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані. Людина, що має другий тип низької самооцінки, як правило, характеризується низькою оцінкою навколишніх. Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. У результаті цього в нього виникають необгрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. В закінчення хочеться відзначити що самооцінка динамічна частина самосвідомості особистості і при професійному підході піддається корекції
