1Построй тональность F dur, поставь знак при ключе, обозначь в ней устойчивые и неустойчивые ступени. 2 Перепиши и подпиши гармонические интервалы в двухголосии, укажи ступени, на которых они построены в F dur:
оманс Глинки являет собой пример того неразрывного единства поэзии и музыки, при котором почти невозможно представить себе пушкинское стихотворение без глинкинской интонации. Поэтический бриллиант получил достойную музыкальную оправу. Вряд ли найдется поэт, который не мечтал бы о таком обрамлении своих творений. К рождению этого шедевра оказывается причастны две женщины с одной фамилией: Керн – мать, Анна Петровна, и дочь, Екатерина Ермолаевна. Первая вдохновила Пушкина на создание стихотворного шедевра. Вторая - Глинку на создание шедевра музыкального. ] Романс М. Глинки построен таким образом, что каждая строфа, в соответствии с ее литературным содержанием, имеет и свое музыкальное оформление. Вслушайтесь в звучание романса, и вы почувствуете это: он начинается с рассказа о былом – герой вспоминает явление ему дивного образа ; музыка фортепианного вступления звучит тихо, светло, словно мираж… В третьем куплете (третья строфа стихотворения) Глинка замечательно передает в музыке изображение «бурь порыв мятежный» : в аккомпанементе само движение становится взволнованным, аккорды звучат как учащенные удары пульса или вспышки молнии. Этот бурный эпизод сменяется – в том же куплете (в той же строфе) – эпизодом, в котором слышится музыка уже затихая, издалека («…я забыл твой голос нежный…») . Для передачи настроения «глуши» и «мрака заточенья» Глинка тоже находит замечательное по выразительности решение: аккомпанемент становится аккордовым, никаких бурных пассажей, звучание «уныло» . Восторженная тема любви в романсе звучит страстно и возбужденно, словно «биение сердца» .
Війна і мир... Ці дві теми в романі Толстого злилися воєдино. А самі поняття «війна» і «мир» суперечать одне одному. Адже що найжахливіше в людському житті — в одному й одразу в усіх людських життях? Війна. І найпрекрасніше в житті — мир. «Війна — найпротивніший людському єству стан», — говорить автор роману.
П’ятнадцятирічний Петя Ростов вирушає на війну. Хлопчик, улюбленець родини, вирішує, що не можна сидіти вдома, поки «Батьківщина в небезпеці». І от має настати фатальна година — перший у його житті бій. Бій, що виявиться для Петі останнім.
Що може відчувати в цю мить молода гаряча душа? Душа, повна романтичних, ніжних і піднесених почуттів, на краю загибелі?
Петі дуже хотілося виглядати вже загартованим, бравим бійцем, і він просить козака Лихачова нагострити йому шаблю.
Він ще не знає війни, не знає і не бачив ворогів. Він ще не вміє ненавидіти. Петя з великою сердечністю ставиться до полоненого французького барабанщика. Йому шкода цього хлопчика. Та хіба той винен, що зараз іде війна, ллється кров, гинуть люди! У ніч перед боєм, чекаючи, поки Лихачов нагострить йому шаблю, Петя засинає і чує «стрункий хор музики, який грав якийсь невідомий, урочистий солодкий гімн», прекрасна музика, вона зливається воєдино і розбивається на безліч голосів. Петя керує цілим оркестром. І так добре йому, так чудово. От тільки десь шабля: «вжиг, жиг...» І навіщо це? Такий прекрасний світ навколо. Але «з урочистим переможним маршем зливалася пісня... і вжиг, жиг, жиг... свистіла шабля».
Війна і мир... Вони злилися воєдино. Гімн прекрасному, мирному, чистому, світлому на краю загибелі, війни. Гімн життю на краю смерті. Ні, війна не потрібна. Завтра не стане Петі Ростова, прекрасного хлопчика, чудесної людини. Не буде ще багатьох життів. Як потрібен людям.
оманс Глинки являет собой пример того неразрывного единства поэзии и музыки, при котором почти невозможно представить себе пушкинское стихотворение без глинкинской интонации. Поэтический бриллиант получил достойную музыкальную оправу. Вряд ли найдется поэт, который не мечтал бы о таком обрамлении своих творений. К рождению этого шедевра оказывается причастны две женщины с одной фамилией: Керн – мать, Анна Петровна, и дочь, Екатерина Ермолаевна. Первая вдохновила Пушкина на создание стихотворного шедевра. Вторая - Глинку на создание шедевра музыкального. ] Романс М. Глинки построен таким образом, что каждая строфа, в соответствии с ее литературным содержанием, имеет и свое музыкальное оформление. Вслушайтесь в звучание романса, и вы почувствуете это: он начинается с рассказа о былом – герой вспоминает явление ему дивного образа ; музыка фортепианного вступления звучит тихо, светло, словно мираж… В третьем куплете (третья строфа стихотворения) Глинка замечательно передает в музыке изображение «бурь порыв мятежный» : в аккомпанементе само движение становится взволнованным, аккорды звучат как учащенные удары пульса или вспышки молнии. Этот бурный эпизод сменяется – в том же куплете (в той же строфе) – эпизодом, в котором слышится музыка уже затихая, издалека («…я забыл твой голос нежный…») . Для передачи настроения «глуши» и «мрака заточенья» Глинка тоже находит замечательное по выразительности решение: аккомпанемент становится аккордовым, никаких бурных пассажей, звучание «уныло» . Восторженная тема любви в романсе звучит страстно и возбужденно, словно «биение сердца» .
Війна і мир... Ці дві теми в романі Толстого злилися воєдино. А самі поняття «війна» і «мир» суперечать одне одному. Адже що найжахливіше в людському житті — в одному й одразу в усіх людських життях? Війна. І найпрекрасніше в житті — мир. «Війна — найпротивніший людському єству стан», — говорить автор роману.
П’ятнадцятирічний Петя Ростов вирушає на війну. Хлопчик, улюбленець родини, вирішує, що не можна сидіти вдома, поки «Батьківщина в небезпеці». І от має настати фатальна година — перший у його житті бій. Бій, що виявиться для Петі останнім.
Що може відчувати в цю мить молода гаряча душа? Душа, повна романтичних, ніжних і піднесених почуттів, на краю загибелі?
Петі дуже хотілося виглядати вже загартованим, бравим бійцем, і він просить козака Лихачова нагострити йому шаблю.
Він ще не знає війни, не знає і не бачив ворогів. Він ще не вміє ненавидіти. Петя з великою сердечністю ставиться до полоненого французького барабанщика. Йому шкода цього хлопчика. Та хіба той винен, що зараз іде війна, ллється кров, гинуть люди! У ніч перед боєм, чекаючи, поки Лихачов нагострить йому шаблю, Петя засинає і чує «стрункий хор музики, який грав якийсь невідомий, урочистий солодкий гімн», прекрасна музика, вона зливається воєдино і розбивається на безліч голосів. Петя керує цілим оркестром. І так добре йому, так чудово. От тільки десь шабля: «вжиг, жиг...» І навіщо це? Такий прекрасний світ навколо. Але «з урочистим переможним маршем зливалася пісня... і вжиг, жиг, жиг... свистіла шабля».
Війна і мир... Вони злилися воєдино. Гімн прекрасному, мирному, чистому, світлому на краю загибелі, війни. Гімн життю на краю смерті. Ні, війна не потрібна. Завтра не стане Петі Ростова, прекрасного хлопчика, чудесної людини. Не буде ще багатьох життів. Як потрібен людям.