Бувають професії, де мало тільки бажання, потрібен талант, схильність, і таким професіям навчити напевно не можна. Одна з таких - режисер. Звичайно, тебе навчать майстерності режисури, але ніхто не дасть гарантії, що ти станеш відомим і затребуваним режисером. Знаєте чому? Тому що тут талант потрібен, здібності, а це вже вроджене. У моїх очах режисер - це дивовижна людина, яка створює іншу реальність, змушує дивитися на світ своїми очима, бачить дивне в звичайному і допомагає побачити це глядачам.
Режисер дивовижна людина ще й тому, що має великий розмах діяльності. Він може бути письменником, актором, оператором, монтажером, художником і взагалі, на всі руки майстром, а ще тонким психологом і шукачем кращих сценаріїв. Чи не написати тут все вміння та знання, якими повинен володіти справжній режисер. Тому іноді здається, що режисер не дивовижна людина, а взагалі не людина. У режисера величезний світ, який він дарує глядачеві. Саме дарує, тому що, я вважаю, не буває справжнього мистецтва заради грошей, слави чи ще чогось, є лише мистецтво заради мистецтва.
Одного разу, в п'ятому класі мене дивним чином занесло в театральний гурток. Саме тоді я вирішила, ким хочу стати.
Я вибрала цю професію, тому що знаю: «Мені туди». Думок про інші професії вже просто немає. Що мене приваблює в режисурі? Величезне поле для творчості, це те місце, де можна викластися по повній, де все кипить і рухається. Хіба це не життя? Ти постійно чогось вчишся, пробуєш, злітаєш і падаєш. Це одна з найбільш ненудних професій, а мені це і потрібно. Режисер разом з тим і складна професія, але мене це тільки привертає, адже я не математик, щоб шукати легких шляхів. Нудно як-не-як, коли все одноманітне і виходить без особливих зусиль. Зате перемога, що дісталася насилу, набагато вище цінується і радості більше доставляє. Режисура, це як сенс життя, це ще один б висловитися, залишити в цьому світі щось від себе, адже негоже якось прожити життя в цьому світі і не залишити після себе нічогісінько корисного для інших. Це як прийти в гості без подарунка, або поїсти в ресторані і не заплатити.
Я не вважаю професію режисера краще якихось інших, тому що «мами різні потрібні, мами різні важливі». Але особисто для мене ця професія найкращий варіант, тому що я себе бачу в цій діяльності, тому що закохалася в режисуру і вже не можу відірватися, тому що загорілася цією ідеєю, і, судячи з усього, горіти ще буду довго.
Родился 20 мая (1 июня) 1804 года в селе Ново Смоленской губернии в отцовском имении.
Важным фактом краткой биографии Глинки является тот факт, что воспитанием мальчика занималась его бабушка, а родная мать была допущена к сыну только после смерти бабушки.
Играть на фортепиано и скрипке М. Глинка стал уже в десятилетнем возрасте. С 1817 года он начал обучаться в Благородном пансионе при педагогическом институте Санкт-Петербурга. Закончив пансион, все свое время посвящал музыке. Тогда же были созданы первые сочинения композитора Глинки. Как настоящему творцу, Глинке не до конца нравятся свои произведения, он стремится расширить бытовой жанр музыки.
Расцвет творчества
В 1822-1823 годах Глинка написал широко известные романсы и песни: «Не искушай меня без нужды» на слова Е. А. Баратынского, «Не пой, красавица, при мне» на слова А. С. Пушкина и другие. В эти же годы он познакомился с известными Василием Жуковским, Александром Грибоедовым и другими.
Бувають професії, де мало тільки бажання, потрібен талант, схильність, і таким професіям навчити напевно не можна. Одна з таких - режисер. Звичайно, тебе навчать майстерності режисури, але ніхто не дасть гарантії, що ти станеш відомим і затребуваним режисером. Знаєте чому? Тому що тут талант потрібен, здібності, а це вже вроджене. У моїх очах режисер - це дивовижна людина, яка створює іншу реальність, змушує дивитися на світ своїми очима, бачить дивне в звичайному і допомагає побачити це глядачам.
Режисер дивовижна людина ще й тому, що має великий розмах діяльності. Він може бути письменником, актором, оператором, монтажером, художником і взагалі, на всі руки майстром, а ще тонким психологом і шукачем кращих сценаріїв. Чи не написати тут все вміння та знання, якими повинен володіти справжній режисер. Тому іноді здається, що режисер не дивовижна людина, а взагалі не людина. У режисера величезний світ, який він дарує глядачеві. Саме дарує, тому що, я вважаю, не буває справжнього мистецтва заради грошей, слави чи ще чогось, є лише мистецтво заради мистецтва.
Одного разу, в п'ятому класі мене дивним чином занесло в театральний гурток. Саме тоді я вирішила, ким хочу стати.
Я вибрала цю професію, тому що знаю: «Мені туди». Думок про інші професії вже просто немає. Що мене приваблює в режисурі? Величезне поле для творчості, це те місце, де можна викластися по повній, де все кипить і рухається. Хіба це не життя? Ти постійно чогось вчишся, пробуєш, злітаєш і падаєш. Це одна з найбільш ненудних професій, а мені це і потрібно. Режисер разом з тим і складна професія, але мене це тільки привертає, адже я не математик, щоб шукати легких шляхів. Нудно як-не-як, коли все одноманітне і виходить без особливих зусиль. Зате перемога, що дісталася насилу, набагато вище цінується і радості більше доставляє. Режисура, це як сенс життя, це ще один б висловитися, залишити в цьому світі щось від себе, адже негоже якось прожити життя в цьому світі і не залишити після себе нічогісінько корисного для інших. Це як прийти в гості без подарунка, або поїсти в ресторані і не заплатити.
Я не вважаю професію режисера краще якихось інших, тому що «мами різні потрібні, мами різні важливі». Але особисто для мене ця професія найкращий варіант, тому що я себе бачу в цій діяльності, тому що закохалася в режисуру і вже не можу відірватися, тому що загорілася цією ідеєю, і, судячи з усього, горіти ще буду довго.
Родился 20 мая (1 июня) 1804 года в селе Ново Смоленской губернии в отцовском имении.
Важным фактом краткой биографии Глинки является тот факт, что воспитанием мальчика занималась его бабушка, а родная мать была допущена к сыну только после смерти бабушки.
Играть на фортепиано и скрипке М. Глинка стал уже в десятилетнем возрасте. С 1817 года он начал обучаться в Благородном пансионе при педагогическом институте Санкт-Петербурга. Закончив пансион, все свое время посвящал музыке. Тогда же были созданы первые сочинения композитора Глинки. Как настоящему творцу, Глинке не до конца нравятся свои произведения, он стремится расширить бытовой жанр музыки.
Расцвет творчестваВ 1822-1823 годах Глинка написал широко известные романсы и песни: «Не искушай меня без нужды» на слова Е. А. Баратынского, «Не пой, красавица, при мне» на слова А. С. Пушкина и другие. В эти же годы он познакомился с известными Василием Жуковским, Александром Грибоедовым и другими.