В состав оркестра симфонии (в последней редакции) входит флейта, два гобоя, два кларнета, два фагота, две валторны, первые и вторые скрипки, альты, виолончели и контрабасы.
Первая, вторая и четвёртая части написаны в сонатной форме, третья ― в сложной трёхчастной форме с трио.
Музыка первой части отмечена влиянием фольклора. В частности, тема, очень близкая главной партии, звучит в танце чочек, популярном у жителей Сербии. «В самом этом факте, вообще говоря, нет ничего удивительного, — пишет Ю. А. Кремлёв, — поскольку славянский фольклор играл в музыкальном фонде венских интонаций серьезную роль»[1].
Медленная вторая часть в тональности ми-бемоль мажор и в размере 6/8.
Третья часть (менуэт), в тональности соль минор, имеет размер 3/4. Крайние разделы, в подвижном темпе со сложным ритмическим письмом, контрастируют со средним разделом (трио), написанным в одноимённой тональности соль мажор, где в более спокойном темпе происходит перекличка групп струнных и духовых (без кларнетов).
Финал симфонии написан в тональности соль минор, размер 4/4.
Композитор є автором 3-х балетів, 3-х хорових опер, 3-х симфоній, 14-ти кантат, 2-х ораторій, 4-х Літургій на канонічні тексти та багатьох творів симфонічної та камерної музики, музики до кінофільмів, мультфільмів, 45-ти пісень. Широкий діапазон творчих уподобань композитора доповнюють і хорові концерти, що виявляють ще одну грань її таланту –– потяг до живопису та скульптури, архітектури та самобутніх культур народів Європи, Азії, Латинської Америки, рідної України.
Улюблений жанр –– хорова музика. Л. Дичко продовжила унікальну традицію української авторської духовної музики. Саме за твори хорового жанру була неодноразово відзначена почесними нагородами та преміями.
Художник яскравого музичного обдарування, Л. Дичко як композитор—мислитель тяжіє до фундаментального філософського узагальнення (Наприклад: опери «Золотослов» та «Різдвяне дійство» (Вертеп), симфонія «Привітання життя» та ін).
В состав оркестра симфонии (в последней редакции) входит флейта, два гобоя, два кларнета, два фагота, две валторны, первые и вторые скрипки, альты, виолончели и контрабасы.
Первая, вторая и четвёртая части написаны в сонатной форме, третья ― в сложной трёхчастной форме с трио.
Музыка первой части отмечена влиянием фольклора. В частности, тема, очень близкая главной партии, звучит в танце чочек, популярном у жителей Сербии. «В самом этом факте, вообще говоря, нет ничего удивительного, — пишет Ю. А. Кремлёв, — поскольку славянский фольклор играл в музыкальном фонде венских интонаций серьезную роль»[1].
Медленная вторая часть в тональности ми-бемоль мажор и в размере 6/8.
Третья часть (менуэт), в тональности соль минор, имеет размер 3/4. Крайние разделы, в подвижном темпе со сложным ритмическим письмом, контрастируют со средним разделом (трио), написанным в одноимённой тональности соль мажор, где в более спокойном темпе происходит перекличка групп струнных и духовых (без кларнетов).
Финал симфонии написан в тональности соль минор, размер 4/4.
Объяснение:
Композитор є автором 3-х балетів, 3-х хорових опер, 3-х симфоній, 14-ти кантат, 2-х ораторій, 4-х Літургій на канонічні тексти та багатьох творів симфонічної та камерної музики, музики до кінофільмів, мультфільмів, 45-ти пісень. Широкий діапазон творчих уподобань композитора доповнюють і хорові концерти, що виявляють ще одну грань її таланту –– потяг до живопису та скульптури, архітектури та самобутніх культур народів Європи, Азії, Латинської Америки, рідної України.
Улюблений жанр –– хорова музика. Л. Дичко продовжила унікальну традицію української авторської духовної музики. Саме за твори хорового жанру була неодноразово відзначена почесними нагородами та преміями.
Художник яскравого музичного обдарування, Л. Дичко як композитор—мислитель тяжіє до фундаментального філософського узагальнення (Наприклад: опери «Золотослов» та «Різдвяне дійство» (Вертеп), симфонія «Привітання життя» та ін).
Объяснение: