Опера Миколи Римського-Корсакова. Лібрето за мотивами билин створено композитором спільно з В. І. Бєльського. Вперше виконана 7 січня 1898 е. В Москві, на сцені Російської приватної опери (театр С. І. Мамонтова)
Дія відбувається в Новгороді і на море-окіане в напівказкове-полуисторическими час. Між четвертою та п'ятою картинами проходить дванадцять років.
Картина перша. У багатих хоромах братчини в Новгороді йде веселий бенкет. Гуслярі славлять іменитих гостей, щшь один молодий гусляр Садко не хоче славити їх багатства. Якщо б була у нього золота скарбниця, не сидів би він сід¬нем в Новгороді, а накупив би товару червоного, спорядив би кораблі і поїхав би шукати шляхів до синього моря. Коль замовлений шлях на море Балтійське, « поплив я б по Ільмень- озеру, дротів кораблі я б волоком і пройшов по великим річках я б до синього моря ... По далеких морях, по роздоллю землі пронеслася б слава Новгорода! А та ви б тоді, гості знатні, за те у пояс мені поклонилися ».
Не сподобалися сміливі мови гусляра знатним людям Новгорода: злякалися вони, як би Садко не збентежив простий народ, «голота шинкарську». Прогнали геть купці зухвалого гусляра.
картина друга. Світлої літньої ночі вийшов Садко на крутий берег Ільмень-озера, сіл на біл-горючий камінь і задумався невесело. «Слухай, ти, хвиля хиткі, ти, раз-дольіце широке, про мою чи доля гірку та про думоньки заповітну». Сколихнулася вода в озера Налетів легкий вітерець; захиталися і зашуміли очерети, заколихалося вода. І раптом побачив Садко дивну картину: пливе по озеру стадо білих лебедів. Обернулися білі лебеді красни¬мі дівчатами - дочками царя морського, а прекрасніше всіх менша дочка царя, Волхова. Заспівав Садко веселу хороводную пісню, стали дівиці водити кола і розбрелися по лісу. Залишилася на березі лише царівна Волхова. Розповіла Вол¬хова Садко, що сестри її все засватана за сині моря, тільки їй, Волхові, не бути за синім морем. Бути їй вен-Чанной з добрим молодцем. Замилувався Садко красаві¬цей царівною,
Але почало світати. Пора Волхові з сестрами повертатися на дно морське. На прощання дарує вона Садко трьох рибок - золоті пера. Закине Садко мережі в Ільмень- озеро, виловить рибок і буде щасливий: стане він багатий і побачить далекі країни.
Картина третя . Всю ніч чекає Садко молода дружина Любава Буслаевна. Не дають їй спокою гіркі думки: вірно, розлюбив її Садко. Входить Садко. Він розповідає Любави, що задумав йти на берег Ільмень-озера і побитися «про великий заклад; закласти свою буйну голову »: є в озері риба - золото перо. Любава намагається зупинити чоловіка, але Садко не слухає її умовлянь і йде шукати своє щастя.
Картина четверта . На березі Ільмень-озера зібрався весь новгородський люд. Багато тут заморських держ- гей з дивовижними товарами. Купці потішаються над Сад¬ко шкода, немає у нього скарбниці золотою, а то закупив би він усі товари. І з подивом слухають нову вихвалки Садко: «Знаю я про диво дивне, відаю про диво дивне: є в Ільмень-озері, є риба - золото перо». Не вірять гусляр на-стоятеля Новгорода, але хоче битися він об заклад: Садко за¬ложіт свою буйну голову, а вони - всі свої товари.
Садко закидає мережі. Чи не обдурила його Волхова, попа¬лісь в мережі три золоті рибки, які обернулися злитками золота. Тепер багатий гусляр, і народ співає йому славу. Збирає Садко дружину, споряджає кораблі і просить заморських гостей розповісти про краю далекі, щоб знати, куди шлях тримати.
Варязький гість співає пісню про туманному і похмурому краї варягів. Про чудеса і чудових багатства далекої Індії розповідає індійський гість. Місто дзвінких пісень Веденец, що серед моря став, славить веденецкій гість. Дякує Садко заморських гостей, прощається з дружиною своєю Любавой, і відправляється його дружина в далекі країни.
Картина п'ята . За Окіаю-моря синього пливуть кораблі Садко. Раптом передній Сокіл-корабель останавліва¬ется з обвислими вітрилами: то морський цар розгнівався на Садко за те, що той дванадцять років не платив йому данину. Кинула дружина жереб, кому шлях тримати на морське дно, кому бити чолом царю морському. І випав той жереб молодому гусляр Прощається він з дружиною, бере свої гуслі і відправляється в Підводне царство. І тільки зник Садко під водою, вітер надув вітрила, і знову понісся корабель по синьому морю.
Картина шоста . На раковині, запряженій касатки, опускається в терем морського царя Садко. Грізно встреча¬ет його цар Але Волхова просить батька не гніватися, а веліти краще Садко пісню заспівати. Сподобалися морського царя спів і гра молодого гусляра, і вирішив він одружити його на своїй дочці Зібралися на весільний бенкет все чудовиська морські, стали пісні співати та танцювати. А коли Садко почав на гуслях підігравати, навіть сам морський цар з царицею водяница пустилися в танок. Почалася на море буря небувала, стали тонути кораблі. І тоді звідки не візьмись з'явився могутній богатир. Важким посохом вибив
ответ:Лібре́то (італ. libretto — книжечка) — літературна основа великого вокального твору, світського або духовного, наприклад, опери, оперети, ораторії, кантати.
Лібрето пишеться у віршах, переважно римованих. Для речитативів можливе використання прози. Сюжетами для лібрето служать в основному літературні твори, перероблені згідно з музичними вимогами. Інколи лібрето — самостійна праця лібретиста чи автора опери, наприклад, Вагнера, А. Н. Сєрова («Юдифь»). У видання лібрето інколи включаються ноти з метою надати основні теми твору чи його найкращі місця. Часто лібрето лише коротко пояснює події, що відбуваються на сцені, без відтворення слів арій, речитативів тощо.
«Садко́» — опера Миколи Римського-Корсакова в семи картинах. Лібрето написано самим композитором на основі російських билин про гусляра Садка. Вперше поставлена в Приватній опері Солодовнікова в Москві під управлінням Євгенія Еспозіто в 1897 році.
До легенди про Садка Римський-Корсаков почав звертатися ще 1867 року, коли написав симфонічну поему під однойменною назвою. Теми з цього твору згодом увійшли до оперу. У музиці Римський-Корсаков активно використовує російські народні теми і «морські» лейтмотиви. На відміну від традиційного поділу опери на дії, «Садко» складається з семи картин, які при постановках розділяють або на три дії, або на п'ять.
Зміст опери головним чином запозичено з різних варіантів билини «Садко багатий гість», у поєднанні з казками зі збірки Афанасьєва «Народні російські казки». Час дії, звичайно відносять у билині до XI-XII століть, перенесено в опері в напівказкову-напівісторічну епоху, коли у Новгороді язичницькі вірування тільки-но почали витіснятись християнством.
Багато промов, описів, декорацій і сценічних подробиць, поданих у партитурі, запозичені з різних билин, пісень, змов, голосінь. Билина про Волхв Всеславич і пісня про Солов'я Будимировича взяті прямо з народного епосу, лише з належними скороченнями та змінами. Тому в лібрето часто збережений билинний вірш із його характерними особливостями.[1]
Зміст
1 Зміст
1.1 Картина перша
1.2 Картина друга
1.3 Картина третя
1.4 Картина четверта
1.5 Картина п'ята
1.6 Картина шоста
1.7 Картина сьома
2 Джерела
3 Посилання
Зміст
Картина перша
Декорація Івана Білібіна до першої картини опери «Садко»
В торговій артелі у Новгороді — бенкет. Гуслярі славлять іменитих гостей, лише один молодий гусляр Садко не хоче славити їх багатства. Він мріє про мандри, щоб далеко по просторах землі рознести славу Новгорода. Підводиться галаслива суперечка, більшість гостей підступають до Садка і женуть його з гостини. Садко йде і заявляє, що більше не стане співати їм своїх пісень, нехай вони живуть по старовині, як хочуть. Після його уходу бенкет триває.
Картина друга
Декорація Івана Білібіна до другої картини опери «Садко»
«Садко» — картина художника Іллі Рєпіна, 1876.
Місячна ніч на березі Ільмень-озера. Садко співає, сидячи на камені, сумну пісню. На поверхні озера з'являється зграя білих лебедів, які тут же обертаються чарівними дівчатами. Серед них і Волхва, дочка Морського царя і цариці Водяниці, з сестрами. Вони водять хоровод під музику Садко. Гусляр вражений красою царівни й, коли інші червоні дівиці ховаються в глибині лісу, він звертається до неї зі словами любові й захоплення. Царівна зізнається йому, що любить його за чудо-пісні. Вона відкриває йому своє походження, і на прощання дарує трьох золотих рибок, з якими він піде в далекі моря і знайде щастя. Царівна обіцяє чекати на його повернення. Наближається ранок, з озера чути голос Царя Морського, що кличе своїх дочок додому.
Картина третя
Світлиця в теремі Садко. Ранок. Любава чекає свого чоловіка, Садко, якого не було всю ніч. Вона думає, що Садко більше не любить її, а марить лише про богатирську славу. Входить Садко, але він не звертає увагу на Любашу і думає лише про те щастя, яке обіцяла йому царівна. Любаву лякають його дивні слова. Любава, передчуваючи недобре в його задумі, благає його зі сльозами не губити себе. Проте Садко вирішує йти на площу побитися об заклад, адже він знає таємницю про золоту рибку з озера Ільмень.
Картина четверта
Пристань в Новгороді на березі Ільмень-озера. На березі юрбиться маса народу, оточуючи торгових гостей - новгородських і заморських. Входять обидва настоятелі міста — старшина і воєвода, потім з'являється Садко. Вклонившись гостям, він заявляє, що в Ільмень-озері водиться риба з золотою лускою. Настоятелі сміються над його словами, тоді Садко пропонує їм побитися об заклад: нехай вони закладуть свої крамниці з товаром, а він - свою буйну голову. Настоятелі приймають виклик і тримають парі. Садко з човна закидає у воду мережу. З глибини озера долинає голос Морської царівни, що підтверджує свою обіцянку. Сіті витягують, і в них
Объяснение:
Садко (опера)

Батьківська категорія: Опера, балет
Опера Миколи Римського-Корсакова. Лібрето за мотивами билин створено композитором спільно з В. І. Бєльського. Вперше виконана 7 січня 1898 е. В Москві, на сцені Російської приватної опери (театр С. І. Мамонтова)
Дія відбувається в Новгороді і на море-окіане в напівказкове-полуисторическими час. Між четвертою та п'ятою картинами проходить дванадцять років.
Картина перша. У багатих хоромах братчини в Новгороді йде веселий бенкет. Гуслярі славлять іменитих гостей, щшь один молодий гусляр Садко не хоче славити їх багатства. Якщо б була у нього золота скарбниця, не сидів би він сід¬нем в Новгороді, а накупив би товару червоного, спорядив би кораблі і поїхав би шукати шляхів до синього моря. Коль замовлений шлях на море Балтійське, « поплив я б по Ільмень- озеру, дротів кораблі я б волоком і пройшов по великим річках я б до синього моря ... По далеких морях, по роздоллю землі пронеслася б слава Новгорода! А та ви б тоді, гості знатні, за те у пояс мені поклонилися ».
Не сподобалися сміливі мови гусляра знатним людям Новгорода: злякалися вони, як би Садко не збентежив простий народ, «голота шинкарську». Прогнали геть купці зухвалого гусляра.
картина друга. Світлої літньої ночі вийшов Садко на крутий берег Ільмень-озера, сіл на біл-горючий камінь і задумався невесело. «Слухай, ти, хвиля хиткі, ти, раз-дольіце широке, про мою чи доля гірку та про думоньки заповітну». Сколихнулася вода в озера Налетів легкий вітерець; захиталися і зашуміли очерети, заколихалося вода. І раптом побачив Садко дивну картину: пливе по озеру стадо білих лебедів. Обернулися білі лебеді красни¬мі дівчатами - дочками царя морського, а прекрасніше всіх менша дочка царя, Волхова. Заспівав Садко веселу хороводную пісню, стали дівиці водити кола і розбрелися по лісу. Залишилася на березі лише царівна Волхова. Розповіла Вол¬хова Садко, що сестри її все засватана за сині моря, тільки їй, Волхові, не бути за синім морем. Бути їй вен-Чанной з добрим молодцем. Замилувався Садко красаві¬цей царівною,
Але почало світати. Пора Волхові з сестрами повертатися на дно морське. На прощання дарує вона Садко трьох рибок - золоті пера. Закине Садко мережі в Ільмень- озеро, виловить рибок і буде щасливий: стане він багатий і побачить далекі країни.
Картина третя . Всю ніч чекає Садко молода дружина Любава Буслаевна. Не дають їй спокою гіркі думки: вірно, розлюбив її Садко. Входить Садко. Він розповідає Любави, що задумав йти на берег Ільмень-озера і побитися «про великий заклад; закласти свою буйну голову »: є в озері риба - золото перо. Любава намагається зупинити чоловіка, але Садко не слухає її умовлянь і йде шукати своє щастя.
Картина четверта . На березі Ільмень-озера зібрався весь новгородський люд. Багато тут заморських держ- гей з дивовижними товарами. Купці потішаються над Сад¬ко шкода, немає у нього скарбниці золотою, а то закупив би він усі товари. І з подивом слухають нову вихвалки Садко: «Знаю я про диво дивне, відаю про диво дивне: є в Ільмень-озері, є риба - золото перо». Не вірять гусляр на-стоятеля Новгорода, але хоче битися він об заклад: Садко за¬ложіт свою буйну голову, а вони - всі свої товари.
Садко закидає мережі. Чи не обдурила його Волхова, попа¬лісь в мережі три золоті рибки, які обернулися злитками золота. Тепер багатий гусляр, і народ співає йому славу. Збирає Садко дружину, споряджає кораблі і просить заморських гостей розповісти про краю далекі, щоб знати, куди шлях тримати.
Варязький гість співає пісню про туманному і похмурому краї варягів. Про чудеса і чудових багатства далекої Індії розповідає індійський гість. Місто дзвінких пісень Веденец, що серед моря став, славить веденецкій гість. Дякує Садко заморських гостей, прощається з дружиною своєю Любавой, і відправляється його дружина в далекі країни.
Картина п'ята . За Окіаю-моря синього пливуть кораблі Садко. Раптом передній Сокіл-корабель останавліва¬ется з обвислими вітрилами: то морський цар розгнівався на Садко за те, що той дванадцять років не платив йому данину. Кинула дружина жереб, кому шлях тримати на морське дно, кому бити чолом царю морському. І випав той жереб молодому гусляр Прощається він з дружиною, бере свої гуслі і відправляється в Підводне царство. І тільки зник Садко під водою, вітер надув вітрила, і знову понісся корабель по синьому морю.
Картина шоста . На раковині, запряженій касатки, опускається в терем морського царя Садко. Грізно встреча¬ет його цар Але Волхова просить батька не гніватися, а веліти краще Садко пісню заспівати. Сподобалися морського царя спів і гра молодого гусляра, і вирішив він одружити його на своїй дочці Зібралися на весільний бенкет все чудовиська морські, стали пісні співати та танцювати. А коли Садко почав на гуслях підігравати, навіть сам морський цар з царицею водяница пустилися в танок. Почалася на море буря небувала, стали тонути кораблі. І тоді звідки не візьмись з'явився могутній богатир. Важким посохом вибив
ответ:Лібре́то (італ. libretto — книжечка) — літературна основа великого вокального твору, світського або духовного, наприклад, опери, оперети, ораторії, кантати.
Лібрето пишеться у віршах, переважно римованих. Для речитативів можливе використання прози. Сюжетами для лібрето служать в основному літературні твори, перероблені згідно з музичними вимогами. Інколи лібрето — самостійна праця лібретиста чи автора опери, наприклад, Вагнера, А. Н. Сєрова («Юдифь»). У видання лібрето інколи включаються ноти з метою надати основні теми твору чи його найкращі місця. Часто лібрето лише коротко пояснює події, що відбуваються на сцені, без відтворення слів арій, речитативів тощо.
«Садко́» — опера Миколи Римського-Корсакова в семи картинах. Лібрето написано самим композитором на основі російських билин про гусляра Садка. Вперше поставлена в Приватній опері Солодовнікова в Москві під управлінням Євгенія Еспозіто в 1897 році.
До легенди про Садка Римський-Корсаков почав звертатися ще 1867 року, коли написав симфонічну поему під однойменною назвою. Теми з цього твору згодом увійшли до оперу. У музиці Римський-Корсаков активно використовує російські народні теми і «морські» лейтмотиви. На відміну від традиційного поділу опери на дії, «Садко» складається з семи картин, які при постановках розділяють або на три дії, або на п'ять.
Зміст опери головним чином запозичено з різних варіантів билини «Садко багатий гість», у поєднанні з казками зі збірки Афанасьєва «Народні російські казки». Час дії, звичайно відносять у билині до XI-XII століть, перенесено в опері в напівказкову-напівісторічну епоху, коли у Новгороді язичницькі вірування тільки-но почали витіснятись християнством.
Багато промов, описів, декорацій і сценічних подробиць, поданих у партитурі, запозичені з різних билин, пісень, змов, голосінь. Билина про Волхв Всеславич і пісня про Солов'я Будимировича взяті прямо з народного епосу, лише з належними скороченнями та змінами. Тому в лібрето часто збережений билинний вірш із його характерними особливостями.[1]
Зміст
1 Зміст
1.1 Картина перша
1.2 Картина друга
1.3 Картина третя
1.4 Картина четверта
1.5 Картина п'ята
1.6 Картина шоста
1.7 Картина сьома
2 Джерела
3 Посилання
Зміст
Картина перша
Декорація Івана Білібіна до першої картини опери «Садко»
В торговій артелі у Новгороді — бенкет. Гуслярі славлять іменитих гостей, лише один молодий гусляр Садко не хоче славити їх багатства. Він мріє про мандри, щоб далеко по просторах землі рознести славу Новгорода. Підводиться галаслива суперечка, більшість гостей підступають до Садка і женуть його з гостини. Садко йде і заявляє, що більше не стане співати їм своїх пісень, нехай вони живуть по старовині, як хочуть. Після його уходу бенкет триває.
Картина друга
Декорація Івана Білібіна до другої картини опери «Садко»
«Садко» — картина художника Іллі Рєпіна, 1876.
Місячна ніч на березі Ільмень-озера. Садко співає, сидячи на камені, сумну пісню. На поверхні озера з'являється зграя білих лебедів, які тут же обертаються чарівними дівчатами. Серед них і Волхва, дочка Морського царя і цариці Водяниці, з сестрами. Вони водять хоровод під музику Садко. Гусляр вражений красою царівни й, коли інші червоні дівиці ховаються в глибині лісу, він звертається до неї зі словами любові й захоплення. Царівна зізнається йому, що любить його за чудо-пісні. Вона відкриває йому своє походження, і на прощання дарує трьох золотих рибок, з якими він піде в далекі моря і знайде щастя. Царівна обіцяє чекати на його повернення. Наближається ранок, з озера чути голос Царя Морського, що кличе своїх дочок додому.
Картина третя
Світлиця в теремі Садко. Ранок. Любава чекає свого чоловіка, Садко, якого не було всю ніч. Вона думає, що Садко більше не любить її, а марить лише про богатирську славу. Входить Садко, але він не звертає увагу на Любашу і думає лише про те щастя, яке обіцяла йому царівна. Любаву лякають його дивні слова. Любава, передчуваючи недобре в його задумі, благає його зі сльозами не губити себе. Проте Садко вирішує йти на площу побитися об заклад, адже він знає таємницю про золоту рибку з озера Ільмень.
Картина четверта
Пристань в Новгороді на березі Ільмень-озера. На березі юрбиться маса народу, оточуючи торгових гостей - новгородських і заморських. Входять обидва настоятелі міста — старшина і воєвода, потім з'являється Садко. Вклонившись гостям, він заявляє, що в Ільмень-озері водиться риба з золотою лускою. Настоятелі сміються над його словами, тоді Садко пропонує їм побитися об заклад: нехай вони закладуть свої крамниці з товаром, а він - свою буйну голову. Настоятелі приймають виклик і тримають парі. Садко з човна закидає у воду мережу. З глибини озера долинає голос Морської царівни, що підтверджує свою обіцянку. Сіті витягують, і в них
Объяснение: