Відповідь:Пам'ятки мистецтва Північного Причорномор'я і Скіфії Розгляньте зразки скіфського мистецтва. Що вас дивує чи вражає? Увесь світ захоплюється скарбами південноукраїнських степових «пірамід», сповнених загадок стародавньої цивілізації — Скіфського царства. Хто ж такі скіфи? Упродовж століть ці войовничі кочові племена, які прийшли з Азії, панували на просторах нашої країни. Столицею скіфської держави був Неаполь Скіфський (розташований на околиці сучасного м. Сімферополя). Майже одночасно зі скіфами в Північному Причорномор'ї з'явилися колонізатори з Греції (з VІ ст. до н. е.). Вони засновували на узбережжі Чорного та Азовського морів поліси, а саме: Ольвію (на Бузькому лимані, Миколаївська обл.), Тіру (нині м. Білгород-Дністровський), Херсонес (на території сучасного м. Севастополя), Пантікапей (нині м. Керч). Колонії швидко розвивалися і ставали носіями культури Еллади в нашому краї. Скіфи налагодили з греками-переселенцями продуктивне творче партнерство, у результаті якого виникло оригінальне поєднання витонченої античної майстерності й неповторного колориту культури давніх кочовиків. Отже, скіфська культура формувалася на перехресті Заходу і Сходу. Про високорозвинену цивілізацію скіфів згадував історик античності Геродот. Збереглися залишки архітектурних споруд, кам'яні статуї воїнів, які в народі прозвали «скіфськими бабами», зброя та обладунки, посуд, золоті ювелірні вироби. Нікопольська срібна амфора Скіфи вважали, що золото має магічні властивості, тому предмети із цього металу слугували оберегами. Головні убори, пояси, одяг, взуття скіфи прикрашали пластинками-аплікаціями із золота. На них надзвичайно реалістично зображені тварини: коні, олені, лосі, гірські козли, пантери тощо. Фантазія митців яскраво виявилася в анімалістичних образах крилатих левів, грифонів з орлиними головами, сирен, сфінксів та інших міфологічних істот. Такі стилізовані вироби — взірці так званого скіфського «звіриного стилю». Оригінальні зображення виконували в техніці невисокого рельєфу за до лиття, кування, тиснення, карбування. У багатофігурних композиціях також можна ігати сюжети з життя скіфів (полювання, повсякденна праця, епізоди битв, ритуали). Зразки «скіфського золотарства»: гребінь із кургану Солоха (Запорізька обл.); перстень із Тіри; пластина із зображенням оленя Які образи й сюжети зображено? Зверніть увагу на художні й технічні особливості виробів, виразність постатей людей, поз і рухів тварин. З історії шедевра До шедеврів скіфського ювелірного мистецтва світового значення належить золота пектораль із кургану «Товста Могила» (Дніпропетровська обл.). Форма цієї нашийної прикраси скіфського царя нагадує серп. Вага виробу становить 1140 г, а діаметр — понад 30 см. Композиція пекторалі складається з трьох ярусів, два з яких сюжетні, розділені орнаментальною середньою частиною з рослинними мотивами. Унизу зображено динамічну сцену боротьби міфологічних і реальних звірів. Угорі — побутові сцени з життя скіфів за участі домашніх тварин. Одна з версій-інтерпретацій трактує пектораль як візуальне відображення скіфської легенди про золоте руно та двох братів, які вирушили на його пошуки. Ювелір, який виготовляв пектораль, досяг художньої виразності, використовуючи різні технічні прийоми: лиття, гравірування, паяння, інкрустацію.
История одной мелодии, известная как Адажио Томазо Альбинони
(материал взят из интернета)
Томазо Джованни Альбинони (итал. Tomaso Giovanni Albinoni, 8 июня, 1671, Венеция, Венецианская республика — 17 января, 1751, Венеция) — итальянский композитор эпохи Барокко. При жизни был известен главным образом как автор многочисленных опер, однако в настоящее время известностью пользуется, и регулярно исполняется, главным образом его инструментальная музыка.
Его Адажио соль-минор, (в действительности, поздняя реконструкция) — одно из наиболее часто записываемых.
Томазо Джованни Альбинони в отличие от большинства композиторов того времени, как предполагают исследователи, никогда не стремился получить должность при дворе или церкви, но имел собственные средства и возможность сочинять музыку независимо. Он был выходец из буржуазной среды и с детских лет имел возможность обучаться пению и игре на скрипке.
Он жил в одно время и в одном месте с Антонио Вивальди. Сам Альбинони весьма скромно оценивал свои композиторские и подписывался под своими произведениями как "венецианский любитель" - "dilettante venete".
Инструментальные сочинения Альбинони нашли должную оценку со стороны Иоганна Себастьяна Баха. Он использовал их в своём творчестве.
Широко известный при жизни, после смерти Альбинони был довольно быстро позабыт, повторив судьбу Вивальди и Баха. Творчество Альбинони долгое время оставалось известным только узкому кругу музыковедов и знатоков старинной музыки. Эта ситуация сохранялась вплоть до середины века.
Альбинони - автор более 50 опер. Он обладал поразительным мелодическим даром, который умело использовал не только при сочинении опер, но и для инструментальных произведений, которых создал великое мноножество.
«Адажио» — одно из самых исполняемых музыкальных произведений второй половины XX века, неоднократно использовалось в кино.
Адажио Альбинони впервые опубликовано Ремо Джадзотто в 1958 году.
В 1945 году (Ремо Джадзотто опубликовал биографию Альбинони, в 1720-тые годы работавшего в Германии.
В предисловии к изданию Adagio g-moll Томазо Альбинони 1958 года Ремо Джадзотто утверждал, что восстановил произведение по маленькому фрагменту, который нашел в Миланской библиотеке в начале сороковых.
Проверить музыковеда, самого крупного знатока творчества композитора, было просто некому. И даже негде — значительная часть наследия Альбинони была утрачена во время Второй мировой войны при гибели Дрезденской государственной библиотеки.
В 1992 г. Ремо Джадзотто написал одному немецкому журналисту, что при подготовке биографии Томазо Альбинони в начале 1940-го года обнаружил четыре такта нот для скрипки и генерал-бас к ним (генерал-бас — basso numerato — использовался итальянскими композиторами, начиная с XVI в., чтобы застраховаться от плагиаторов.
Однако полную партитуру генерал-баса никто и никогда не видел. Правда, у Ремо Джадзотто сохранилась ксерокопия шести тактов и партии генерал-баса, однако у музыковедов вызывает сомнения, что записанная там музыка — эпохи барокко.
Авторитет профессора истории музыки университета Флоренции, автора биографии многих знаменитых итальянских композиторов, был столь высок, что ему поверили безоговорочно. Сейчас же мало кто сомневается, что автором Adagio является сам Ремо Джадзотто.
Венецианский композитор эпохи барокко Томазо Джованни Альбинони (1671 — 1751 гг.) прославился на весь мир произведением, которого не сочинил .
В 1998 году известный музыковед и музыкальный педагог, профессор Люнебургского университета Вульф Дитер Лугерт в соавторстве с Фолькером Шютцем опубликовал фрагменты писем из Саксонской земельной библиотеки, в которых утверждается, что такой музыкальный фрагмент из наследия Альбинони в собрании библиотеки отсутствует и никогда в нём обнаружен не был, так что сочинение в целом является безусловной мистификацией Ремо Джадзотто.
Так это или нет, покажет время. Пусть разбираются специалисты. Нам важна сама музыка! А она такова, что существует огромное количество переложений, аранжировок, интерпретаций этого поразительного шедевра, как оркестровых, так и вокальных.
Сколько исполнителей потом записало эту мелодию, не счесть. И сколько самостоятельных песен было создано на ее основе.
Вот только некоторые исполнители этой мелодии из коллекции Андрея Малыгина , проживающего в Милане, - Удо Ёрганц (Германия)-адажио, Лара Фабиан -адажио Альбинони, Демис Руссос — адажио, Б.Эйфман поставил для В.Михайловского балет "Познание" и тоже считает, что это музыка принадлежит Альбинони, мелодия романса великого русского композитора Г.Свиридова из "Метели А.С.Пушкина" тоже созвучна Адажио Альбинони.
Відповідь:Пам'ятки мистецтва Північного Причорномор'я і Скіфії Розгляньте зразки скіфського мистецтва. Що вас дивує чи вражає? Увесь світ захоплюється скарбами південноукраїнських степових «пірамід», сповнених загадок стародавньої цивілізації — Скіфського царства. Хто ж такі скіфи? Упродовж століть ці войовничі кочові племена, які прийшли з Азії, панували на просторах нашої країни. Столицею скіфської держави був Неаполь Скіфський (розташований на околиці сучасного м. Сімферополя). Майже одночасно зі скіфами в Північному Причорномор'ї з'явилися колонізатори з Греції (з VІ ст. до н. е.). Вони засновували на узбережжі Чорного та Азовського морів поліси, а саме: Ольвію (на Бузькому лимані, Миколаївська обл.), Тіру (нині м. Білгород-Дністровський), Херсонес (на території сучасного м. Севастополя), Пантікапей (нині м. Керч). Колонії швидко розвивалися і ставали носіями культури Еллади в нашому краї. Скіфи налагодили з греками-переселенцями продуктивне творче партнерство, у результаті якого виникло оригінальне поєднання витонченої античної майстерності й неповторного колориту культури давніх кочовиків. Отже, скіфська культура формувалася на перехресті Заходу і Сходу. Про високорозвинену цивілізацію скіфів згадував історик античності Геродот. Збереглися залишки архітектурних споруд, кам'яні статуї воїнів, які в народі прозвали «скіфськими бабами», зброя та обладунки, посуд, золоті ювелірні вироби. Нікопольська срібна амфора Скіфи вважали, що золото має магічні властивості, тому предмети із цього металу слугували оберегами. Головні убори, пояси, одяг, взуття скіфи прикрашали пластинками-аплікаціями із золота. На них надзвичайно реалістично зображені тварини: коні, олені, лосі, гірські козли, пантери тощо. Фантазія митців яскраво виявилася в анімалістичних образах крилатих левів, грифонів з орлиними головами, сирен, сфінксів та інших міфологічних істот. Такі стилізовані вироби — взірці так званого скіфського «звіриного стилю». Оригінальні зображення виконували в техніці невисокого рельєфу за до лиття, кування, тиснення, карбування. У багатофігурних композиціях також можна ігати сюжети з життя скіфів (полювання, повсякденна праця, епізоди битв, ритуали). Зразки «скіфського золотарства»: гребінь із кургану Солоха (Запорізька обл.); перстень із Тіри; пластина із зображенням оленя Які образи й сюжети зображено? Зверніть увагу на художні й технічні особливості виробів, виразність постатей людей, поз і рухів тварин. З історії шедевра До шедеврів скіфського ювелірного мистецтва світового значення належить золота пектораль із кургану «Товста Могила» (Дніпропетровська обл.). Форма цієї нашийної прикраси скіфського царя нагадує серп. Вага виробу становить 1140 г, а діаметр — понад 30 см. Композиція пекторалі складається з трьох ярусів, два з яких сюжетні, розділені орнаментальною середньою частиною з рослинними мотивами. Унизу зображено динамічну сцену боротьби міфологічних і реальних звірів. Угорі — побутові сцени з життя скіфів за участі домашніх тварин. Одна з версій-інтерпретацій трактує пектораль як візуальне відображення скіфської легенди про золоте руно та двох братів, які вирушили на його пошуки. Ювелір, який виготовляв пектораль, досяг художньої виразності, використовуючи різні технічні прийоми: лиття, гравірування, паяння, інкрустацію.
История одной мелодии, известная как Адажио Томазо Альбинони
(материал взят из интернета)
Томазо Джованни Альбинони (итал. Tomaso Giovanni Albinoni, 8 июня, 1671, Венеция, Венецианская республика — 17 января, 1751, Венеция) — итальянский композитор эпохи Барокко. При жизни был известен главным образом как автор многочисленных опер, однако в настоящее время известностью пользуется, и регулярно исполняется, главным образом его инструментальная музыка.
Его Адажио соль-минор, (в действительности, поздняя реконструкция) — одно из наиболее часто записываемых.
Томазо Джованни Альбинони в отличие от большинства композиторов того времени, как предполагают исследователи, никогда не стремился получить должность при дворе или церкви, но имел собственные средства и возможность сочинять музыку независимо. Он был выходец из буржуазной среды и с детских лет имел возможность обучаться пению и игре на скрипке.
Он жил в одно время и в одном месте с Антонио Вивальди. Сам Альбинони весьма скромно оценивал свои композиторские и подписывался под своими произведениями как "венецианский любитель" - "dilettante venete".
Инструментальные сочинения Альбинони нашли должную оценку со стороны Иоганна Себастьяна Баха. Он использовал их в своём творчестве.
Широко известный при жизни, после смерти Альбинони был довольно быстро позабыт, повторив судьбу Вивальди и Баха. Творчество Альбинони долгое время оставалось известным только узкому кругу музыковедов и знатоков старинной музыки. Эта ситуация сохранялась вплоть до середины века.
Альбинони - автор более 50 опер. Он обладал поразительным мелодическим даром, который умело использовал не только при сочинении опер, но и для инструментальных произведений, которых создал великое мноножество.
«Адажио» — одно из самых исполняемых музыкальных произведений второй половины XX века, неоднократно использовалось в кино.
Адажио Альбинони впервые опубликовано Ремо Джадзотто в 1958 году.
В 1945 году (Ремо Джадзотто опубликовал биографию Альбинони, в 1720-тые годы работавшего в Германии.
В предисловии к изданию Adagio g-moll Томазо Альбинони 1958 года Ремо Джадзотто утверждал, что восстановил произведение по маленькому фрагменту, который нашел в Миланской библиотеке в начале сороковых.
Проверить музыковеда, самого крупного знатока творчества композитора, было просто некому. И даже негде — значительная часть наследия Альбинони была утрачена во время Второй мировой войны при гибели Дрезденской государственной библиотеки.
В 1992 г. Ремо Джадзотто написал одному немецкому журналисту, что при подготовке биографии Томазо Альбинони в начале 1940-го года обнаружил четыре такта нот для скрипки и генерал-бас к ним (генерал-бас — basso numerato — использовался итальянскими композиторами, начиная с XVI в., чтобы застраховаться от плагиаторов.
Однако полную партитуру генерал-баса никто и никогда не видел. Правда, у Ремо Джадзотто сохранилась ксерокопия шести тактов и партии генерал-баса, однако у музыковедов вызывает сомнения, что записанная там музыка — эпохи барокко.
Авторитет профессора истории музыки университета Флоренции, автора биографии многих знаменитых итальянских композиторов, был столь высок, что ему поверили безоговорочно. Сейчас же мало кто сомневается, что автором Adagio является сам Ремо Джадзотто.
Венецианский композитор эпохи барокко Томазо Джованни Альбинони (1671 — 1751 гг.) прославился на весь мир произведением, которого не сочинил .
В 1998 году известный музыковед и музыкальный педагог, профессор Люнебургского университета Вульф Дитер Лугерт в соавторстве с Фолькером Шютцем опубликовал фрагменты писем из Саксонской земельной библиотеки, в которых утверждается, что такой музыкальный фрагмент из наследия Альбинони в собрании библиотеки отсутствует и никогда в нём обнаружен не был, так что сочинение в целом является безусловной мистификацией Ремо Джадзотто.
Так это или нет, покажет время. Пусть разбираются специалисты. Нам важна сама музыка! А она такова, что существует огромное количество переложений, аранжировок, интерпретаций этого поразительного шедевра, как оркестровых, так и вокальных.
Сколько исполнителей потом записало эту мелодию, не счесть. И сколько самостоятельных песен было создано на ее основе.
Вот только некоторые исполнители этой мелодии из коллекции Андрея Малыгина , проживающего в Милане, - Удо Ёрганц (Германия)-адажио, Лара Фабиан -адажио Альбинони, Демис Руссос — адажио, Б.Эйфман поставил для В.Михайловского балет "Познание" и тоже считает, что это музыка принадлежит Альбинони, мелодия романса великого русского композитора Г.Свиридова из "Метели А.С.Пушкина" тоже созвучна Адажио Альбинони.
Чем похожи все