У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.
История не так легка, как хочется в то людям верить. В истории полно греха, его ничем нам не измерить. Но есть поэты, значит будет прославленье. Не все поэты в горькой участи царей находят вдохновенье. Но Низами, кто же Низами не знает, он царям радужные оды слагает. Как правил царь, кому то важно? В строках поэта царь представлен поступающим отважно. Царь для поэта кладезь благородства, забыл поэт про совершённые царём уродства. Не будем судить о неизвестно оно доподлинно нам, послушаем Низами, его герой — сасанидский шах Гур Бахрам.
Долгожданный сын кровавого царя, под чьей пятой изнывала персидская земля, разродился ребёнком долгожданным, Ахурамаздой в ответ на мольбы ни Но не люб он стал отцу, отправил он его подальше в жаркую страну, там мальчик рос и набирался сил, покуда не вырос и взор на красавиц не обратил. Откуда те красавицы возникли? По мановению руки строителя они возникли. Прославленный строитель, выходец из Рума, возвёл в песках он Хаварнак — не дворец, а чудо. Печальной участи он удостоился потом, создавая прекрасное, прослыв лучшим творцом, оказался на вершине башни замка в прекрасный из дней, так закончил путь из талантливейших людей.
Но не о том сказать решился Низами, не для того он сложил двустишия свои. Герой его поэмы шах Бахрам, правил мудро, чужое горе словно испытывал сам. Всякое случалось в пределах его страны, лишь не голодали подданные, если и умирали, то от излишней суеты. Принимал смерть человеческую Бахрам в упрёк себе, виноватым считал и искал причину в себе. Потому и процветал край персидский в те времена, боги любили Бахрама бороться с трудностями всегда. Только хоть сто лет на благо людям правь, хоть превозноси достоинства людские — род их славь, да не случится того желания, чтобы все забыли души метания. Горе свалится на Бахрама в конце повествования, то единственное — достойное нашего с вами сострадания.
У часи Античності, коли краса стала вищим мірилом цінності твору художника, скульптура досягла незвичайного розквіту. Уже з VІІ ст. до н.е. тут з’являється монументальна скульптура. Статуї виливали з бронзи та вирізали з каменю. Виразність скульптур посилювали розписом та інкрустацією – вставками з іншого кольору. Очі робили, наприклад, з кольорових камінчиків. Грецькі скульптори оспівували прекрасне тіло людини. Тому грецьке мистецтво називають гуманістичним. Тут і богів зображували у вигляді красивих людей. Це прагнення ідеального образу пояснює велику кількість оголених зображень. Ними підкреслюється гармонія людського тіла, якого нічого соромитися.
Найдавніші скульптори зображували людину на повний зріст, з опущеними руками і однією трохи попереду іншої. Протягом наступних століть майстри намагатимуться передати у нерухомій скульптурі гнучкість та рухливість тіла.Найвищого розквіту грецька скульптура сягнула, як і мистецтво загалом, у V ст. до н.е. У ній втілено образ ідеального громадянина – захисника батьківщини, спортсмена. Є також скульптурні портрети знаменитих людей. Грецькі скульптори були великими майстрами в зображенні тіла людини в русі, спокої, відтворювали емоції – біль, радість, страх,тугу, тривогу тощо.Найбільше мене вразила Афіна Парфенос та Дискобол.Вона створена у хрисоелефантинній техніці, тобто із золота та слонової кістки. Близько однієї тони листкового карбованого золота вартістю 40 (або 44) аттичних талантів і слонова кістка вкривали дерев'яний остов статуї заввишки 13 метрів.
Дискобол - одна з найбільш прославлених статуй античності роботи скульптора Мирона. Він є першою класичною скульптурою, що зображує людину у русі. Переможець змагань із метання диска зображений у момент розмаху перед киданням. Тіло атлета представлено у повороті (стиль Figura serpentinata), що було надзвичайно складним та водночас сміливим прийомом.
История не так легка, как хочется в то людям верить. В истории полно греха, его ничем нам не измерить. Но есть поэты, значит будет прославленье. Не все поэты в горькой участи царей находят вдохновенье. Но Низами, кто же Низами не знает, он царям радужные оды слагает. Как правил царь, кому то важно? В строках поэта царь представлен поступающим отважно. Царь для поэта кладезь благородства, забыл поэт про совершённые царём уродства. Не будем судить о неизвестно оно доподлинно нам, послушаем Низами, его герой — сасанидский шах Гур Бахрам.
Долгожданный сын кровавого царя, под чьей пятой изнывала персидская земля, разродился ребёнком долгожданным, Ахурамаздой в ответ на мольбы ни Но не люб он стал отцу, отправил он его подальше в жаркую страну, там мальчик рос и набирался сил, покуда не вырос и взор на красавиц не обратил. Откуда те красавицы возникли? По мановению руки строителя они возникли. Прославленный строитель, выходец из Рума, возвёл в песках он Хаварнак — не дворец, а чудо. Печальной участи он удостоился потом, создавая прекрасное, прослыв лучшим творцом, оказался на вершине башни замка в прекрасный из дней, так закончил путь из талантливейших людей.
Но не о том сказать решился Низами, не для того он сложил двустишия свои. Герой его поэмы шах Бахрам, правил мудро, чужое горе словно испытывал сам. Всякое случалось в пределах его страны, лишь не голодали подданные, если и умирали, то от излишней суеты. Принимал смерть человеческую Бахрам в упрёк себе, виноватым считал и искал причину в себе. Потому и процветал край персидский в те времена, боги любили Бахрама бороться с трудностями всегда. Только хоть сто лет на благо людям правь, хоть превозноси достоинства людские — род их славь, да не случится того желания, чтобы все забыли души метания. Горе свалится на Бахрама в конце повествования, то единственное — достойное нашего с вами сострадания.