Понятие "произведение" в классической музыке достаточно растяжимое. 20-я прелюдия Шопена которая длится сорок секунд, это одно произведение, и к примеру си-минорная месса Баха длительностью около двух с половиной часов, или пятичасовая опера Рихарда Вагнера - тоже одно произведение. Составить список из 10 произведений, которые необходимо знать, задача достаточно условная (или невозможная), - это все равно что перечислить десять романов, которые необходимо прочесть для того что бы понимать что такое мировая литература. Кла́ссика (от лат. classicus — образцовый) - совершенный, безупречный.
В Древнем мире были понятия совершенного и божественного. Само слово классика появилось намного позже. Этим словом мы обозначаем то, что по нашему мнению испытание временем и является эталоном в своей области. В первую очередь - в искусстве.
Современная классическая музыкальная система сформировалась, как некое высокое обобщение и рационализация в начале 17 века в Италии. Было бы, наверное, слишком утомительно давать здесь подробный обзор ее начала. Но одно очевидно: классическое в нашем понимании мировоззрение совпало по времени с началом развития науки и позитивистского материалистического взгляда в Европе. Не то, чтобы все ученые резко стали материалистами. Многие из них оставались по старинке, добрыми католиками и верующими протестантами, но с 18 века все резко меняется. Церковь подвергается разрушительной критике, и больше уже никогда не будет "властителем умов". Научный взгляд на мир окончательно победил в 19 веке. Мир, который у нас есть сейчас - прямое следствие той победы.
Задания: 1.Прочесть статью (ссылка ниже), записать необходимую информацию в тетрадь (термины, композиции, композиторы и т.п.). 2. Прослушать видео ролик, перечислите авторов композиций и их названия (на русском языке) в рабочей тетради. Прикрепите фото рабочей тетради к заданию.
ОбъЗвучання та римічна організація образного слова і музики зародилися в архаїчному мистецтві, зокрема в синкретичному обрядовому дійстві. «У давніх людей поезія і музика довго йшли рука об руку, поезія була піснею, переходила з уст до уст не тільки в певній ритмічній, але також в певній, невідлучній від ритму музикальній формі» (І. Франко). Первісна колективна пісня, з якої починалася епічна і лірична поезії, з часом видозмінилася, але й досі функціонує у формі пісенних жанрів, де слово і мелодія творять єдине ціле. Давньогрецький мелос (грец. melos – пісня), релігійні пісне-співи (гімни, канти, псалми), пісні-слави часів Київської Русі, народні пісні і пісенна творчість кобзарів, акинів, ашугів, вагантів і менестрелів, українські коломийки та колядки, білоруська лявоніха, румунська дойна, італійська канцона, провансальська серенада, німецький зінгшпіль, російський романс, всесвітня естрадна пісня різноманітних жанрових відтінків є надбаннями словесно-музичного мистецтва.
На епоху Бароко (XVI–XVII ст.) припадає зародження опери як своєрідного музично-словесного утворення. У XIX ст. утверджується її «легка» модифікація – оперета, набувають популярності літературно-музичні форми – кантата, ораторія. Сучасні концертні програми нагадують яскраве дійство, у якому слово і музика домінують. Останнім часом, правда, текстова частина пісенних композицій втрачає значення, деградує, все більше віддаляється від високої поезії.
Найбільше наближається до музики віршова література, основою якої також є ритміка, суголосся (в римуванні). Тому в ритмі вальсу можна розпізнати дактилічну стопу, у жвавих мелодіях – ямб чи хорей. Дослідження ритміки віршів асоціативно веде до подібних форм у музичному мистецтві, які за своїми виражальними засобами нагадують віршотворчі.
На подібність і відмінність між поезією та музикою звернув увагу І. Франко: «Коли музика апелює тільки до нашого слуху, самими чисто слуховими враженнями силкується розворушити нашу фантазію і наше чуття, то поезія властивими їй торкає всі наші змисли [чуття]. Коли музика б’є переважно на наш настрій, може викликати веселість, бадьорість, сум, тугу, пригноблення, отже, переважно грає, так сказати б, на нижчих регістрах нашого душевного інструмента, там, де свідоме граничить з несвідомим, то поезія порушується переважно на горішніх регістрах, де чуття межує з рефлексією, з думкою і абстакцією і не раз замітно переходить в домену [сферу] чисто інтелектуальної праці» («Із секретів поетичної творчості»).
Музичні образи зацікавлювали письменників, які не тільки відображали враження, навіяні музикою, а й часом використовували у своїх творах музичні терміни: «Сад божественних пісень» Г. Сковороди, «Музикант» Т. Шевченка, «Меланхолійний вальс» Ольги Кобилянської, «Лісова пісня» Лесі Українки, симфонія (жанрове визначення автора) «Сковорода» П. Тичини, «Патетична соната» М. Куліша, «Нічні концерти» М. Бажана, «Пелюстки старовинного романсу», «Біла симфонія», «Концерт Ліста», «Скрипка Страдіварі» Ліни Костенко, «Темна музика сосон» Вал. Шевчука та ін.
⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒
яснение:
В 1935 году партитура была окончена и начались приготовления к постановке. Тотчас же артисты балета объявили музыку «нетанцевальной», а оркестранты – «противоречащей приёмам игры на музыкальных инструментах». В октябре того же года Прокофьев исполнил сюиту из балета в переложении для фортепиано во время сольного концерта в Москве. Через год он объединил самые выразительные отрывки из балета в две сюиты (в 1946 году появилась третья). Таким образом, музыка к так и не поставленному балету стала исполняться в симфонических программах крупнейшими европейскими и американскими оркестрами. После того, как Большой театр окончательно разорвал договор с композитором, балетом заинтересовался ленинградский Кировский (ныне Мариинский) театр и в январе 1940 года поставил его на своей сцене.