Балет то— вид сценічного мистецтва, танцювальна театральна вистава, у якій музика поряд з танцем відіграє важливу роль у розвитку сюжету і створенні відповідного настрою; синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається в основному засобами танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закладені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у трагедіях греків, римлян та народних дійствах середньовіччя.[1]
Объяснение:
В епоху Відродження (15—16 ст.) Балет в Італії використовується під час придворних бенкетів, свят тощо. Звідти він був перенесений Катериною Медичі у Францію, як вид спектаклю, що поєднує спів, танці і декламацію. Балет переходить на професійну сцену, де посідає певне місце в оперних і драматичних виставах. Французький балетмейстер Жан Жорж Новер широко застосував пантоміму як основу розвитку драматичної дії, перетворив балет у самостійний жанр з певним сюжетом.
У 19 столітті на сценах Європи виступають артисти Ф. і М. Тальйоні, Ж. Перро, К. Блазіс, С. Вігано, Ф. Ельслер, К. Грізі, які підносять мистецтво танцю на високий художній рівень.
Музично-театральні жанри
Балет — союз музики та хореографії — це музично-театральний жанр, який також синтезує різні види мистецтва. В балеті зміст, почуття та думки дійових осіб виражаються засобами музики і танцю. Французьке слово «ballet» походить від італійсьокого «balletto» — танець. Французька назва та італійське коріння цього жанру не є випадковими. Як і опера, балет виник в епоху Відродження в Італії, де здавна на карнавалах виконувалися веселі танцювальні сценки, які поступово поретворилися у самостійні танцювальні спектаклі. У Франції на той час велику популярність здобув придворний балет — яскраве й урочисте видовище, героями якого були король, королева та численні придворні.
Леопольд Теплицкий дирижировал симфоническими оркестрами на сеансах немого кино в петербургских кинотеатрах «Эрмитаж» и «Люкс» еще во время учебы в консерватории.
.
.
.
Произведения Ференца Листа, Генриха Нейгауза и Дмитрия Шостаковича гармонично уживались с джазовыми мелодиями в творчестве Александра Цфасмана. Еще будучи студентом Московской консерватории, которую музыкант позже окончил с золотой медалью, он создал первый в Москве профессиональный джазовый коллектив — «АМА-джаз».
.
.
.
«Первый в РСФСР эксцентрический оркестр джаз-банд Валентина Парнаха» дебютировал на сцене в октябре 1922 года. Это была не просто премьера, а премьера нового музыкального направления. Революционный для музыки того времени коллектив собрал поэт, музыкант и хореограф, шесть лет проживший в Европе.
Балет то— вид сценічного мистецтва, танцювальна театральна вистава, у якій музика поряд з танцем відіграє важливу роль у розвитку сюжету і створенні відповідного настрою; синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається в основному засобами танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закладені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у трагедіях греків, римлян та народних дійствах середньовіччя.[1]
Объяснение:
В епоху Відродження (15—16 ст.) Балет в Італії використовується під час придворних бенкетів, свят тощо. Звідти він був перенесений Катериною Медичі у Францію, як вид спектаклю, що поєднує спів, танці і декламацію. Балет переходить на професійну сцену, де посідає певне місце в оперних і драматичних виставах. Французький балетмейстер Жан Жорж Новер широко застосував пантоміму як основу розвитку драматичної дії, перетворив балет у самостійний жанр з певним сюжетом.
У 19 столітті на сценах Європи виступають артисти Ф. і М. Тальйоні, Ж. Перро, К. Блазіс, С. Вігано, Ф. Ельслер, К. Грізі, які підносять мистецтво танцю на високий художній рівень.
Музично-театральні жанри
Балет — союз музики та хореографії — це музично-театральний жанр, який також синтезує різні види мистецтва. В балеті зміст, почуття та думки дійових осіб виражаються засобами музики і танцю. Французьке слово «ballet» походить від італійсьокого «balletto» — танець. Французька назва та італійське коріння цього жанру не є випадковими. Як і опера, балет виник в епоху Відродження в Італії, де здавна на карнавалах виконувалися веселі танцювальні сценки, які поступово поретворилися у самостійні танцювальні спектаклі. У Франції на той час велику популярність здобув придворний балет — яскраве й урочисте видовище, героями якого були король, королева та численні придворні.
Леопольд Теплицкий дирижировал симфоническими оркестрами на сеансах немого кино в петербургских кинотеатрах «Эрмитаж» и «Люкс» еще во время учебы в консерватории.
.
.
.
Произведения Ференца Листа, Генриха Нейгауза и Дмитрия Шостаковича гармонично уживались с джазовыми мелодиями в творчестве Александра Цфасмана. Еще будучи студентом Московской консерватории, которую музыкант позже окончил с золотой медалью, он создал первый в Москве профессиональный джазовый коллектив — «АМА-джаз».
.
.
.
«Первый в РСФСР эксцентрический оркестр джаз-банд Валентина Парнаха» дебютировал на сцене в октябре 1922 года. Это была не просто премьера, а премьера нового музыкального направления. Революционный для музыки того времени коллектив собрал поэт, музыкант и хореограф, шесть лет проживший в Европе.