Скрипичный концерт был сочинен Хачатуряном летом 1940 года за неполных два месяца. «Закончив Концерт, я посвятил его Давиду Ойстраху, — вспоминал композитор... Помню, как один музыкант, поздравляя меня, сказал: "Какой Вы счастливый: Концерт написали, и тут же сын у Вас родился"».
Давид Ойстрах был захвачен новым сочинением друга и молниеносно разучил его. «Очень быстро, уже через два-три дня, — продолжал Хачатурян,— Ойстрах приехал ко мне в Дом творчества в Старую Рузу, чтобы сыграть Концерт... Мой маленький коттеджик был заполнен до отказа... И я, и все присутствовавшие были поражены феерическим исполнением Ойстраха. Он сыграл Концерт так, как будто учил его много месяцев, так, как он играл его и впоследствии на больших эстрадах».
Живописная красочность, яркий национальный колорит, праздничная приподнятость, виртуозная броскость музыки Концерта сразу же покорили и музыкантов-профессионалов и широкую слушательскую аудиторию.
Премьера Скрипичного концерта состоялась 16 ноября 1940 года. Госоркестром СССР дирижировал Александр Гаук. Вскоре Ойстрах и Гаук представили Концерт в Ленинграде (24 декабря 1940 года), а вслед за этим он прозвучал в Ереване, Тбилиси, Киеве, Одессе. За рубежом широкое распространение получила сделанная Ойстрахом грамзапись Концерта. Концерт появился на афишах выдающихся скрипачей мира.
Геній Т. Г. Шевченка втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші. Мені подобається, як Шевченко намалював свою улюблену героїню — Катерину.
Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами.
Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди.
Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою.
Скрипичный концерт был сочинен Хачатуряном летом 1940 года за неполных два месяца. «Закончив Концерт, я посвятил его Давиду Ойстраху, — вспоминал композитор... Помню, как один музыкант, поздравляя меня, сказал: "Какой Вы счастливый: Концерт написали, и тут же сын у Вас родился"».
Давид Ойстрах был захвачен новым сочинением друга и молниеносно разучил его. «Очень быстро, уже через два-три дня, — продолжал Хачатурян,— Ойстрах приехал ко мне в Дом творчества в Старую Рузу, чтобы сыграть Концерт... Мой маленький коттеджик был заполнен до отказа... И я, и все присутствовавшие были поражены феерическим исполнением Ойстраха. Он сыграл Концерт так, как будто учил его много месяцев, так, как он играл его и впоследствии на больших эстрадах».
Живописная красочность, яркий национальный колорит, праздничная приподнятость, виртуозная броскость музыки Концерта сразу же покорили и музыкантов-профессионалов и широкую слушательскую аудиторию.
Премьера Скрипичного концерта состоялась 16 ноября 1940 года. Госоркестром СССР дирижировал Александр Гаук. Вскоре Ойстрах и Гаук представили Концерт в Ленинграде (24 декабря 1940 года), а вслед за этим он прозвучал в Ереване, Тбилиси, Киеве, Одессе. За рубежом широкое распространение получила сделанная Ойстрахом грамзапись Концерта. Концерт появился на афишах выдающихся скрипачей мира.
Геній Т. Г. Шевченка втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші. Мені подобається, як Шевченко намалював свою улюблену героїню — Катерину.
Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами.
Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди.
Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою.