Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.
Поліфонію поділяють на:
Підголоскову поліфонію, при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто її варіанти.
Імітаційну поліфонію, при якій основна тема звучить спочатку в одному голосі, а потім, можливо, зі змінами, з'являється в інших голосах (при цьому основних тем може бути декілька). Форма, в якій тема повторюється без змін, називається каноном. Найрозвиненішої форми імітаційної поліфонії досягається в фугах.
Контрастно-тематичну поліфонію (або полімелодизм), при якій одночасно звучать різні мелодії.
Збереглися зразки європейської поліфонічної музики IX століття - органуми. У XIII - XIV століттях поліфонія найяскравіше проявилася в мотеті. У XV-XVI століттях поліфонія стає нормою для всієї європейської музики, як церковної (багатоголосної), так і світської. Найвищого розквіту поліфонічна музика досягла у творчості Генделя і Й.С. Баха в XVII-XVIII століттях (особливо в жанрі фуги). Після Й.С. Баха розквіт гомофонного складу витісняє поліфонічне письмо, і наступний підйом інтересу до поліфонії починається тільки в другій половині XIX століття. Імітаційна поліфонія, що орієнтується на Баха і Генделя, часто використовувалася композиторами XX століття (Гіндеміт, Шостакович, Стравінський та ін.)
Поліфонією також називають навчальну дисципліну, що вивчає закономірності поліфонії.
Садко – главный герой былины, он великолепно играет на гуслях. В начале произведения Садко был беден, единственное его богатство - гусли яровчатые. Его музыкой все восхищаются, людям хочется пританцовывать и петь, слушая, как он играет. Садко – личность чрезвычайно творческая, он трудолюбивый, храбрый, отзывчивый, добродушный и высоконравственный человек. На жизнь часто себе зарабатывал, тем, что, часто играл на гуслях, на званых пирах у богатых горожан.
Однажды во время сильнейшего шторма корабль, на котором находилась дружина, чуть было не затонул в море, а Садко, чтоб их опустился на дно. Морской властитель попросил гусляра поиграть, тем временем опять начался сильный шторм. Ради людей Садко пожертвовал любимым инструментом.
Хоть образ гусляра представлен, как положительный герой, но в некоторых сюжетах, читатель наблюдает в его характере и нотки алчности, легкомыслия, не желание принимать решения, которые могут кардинально поменять жизнь.
Садко своей прекрасной, талантливой игрой на гуслях пленил морского владыку, но все, же не впал в искушение, чтоб остаться навсегда в подводном замке владыки, лишь благодаря своей безграничной любви к своей родине, земле на которой родился и вырос.
Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.
Поліфонію поділяють на:
Підголоскову поліфонію, при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто її варіанти.
Імітаційну поліфонію, при якій основна тема звучить спочатку в одному голосі, а потім, можливо, зі змінами, з'являється в інших голосах (при цьому основних тем може бути декілька). Форма, в якій тема повторюється без змін, називається каноном. Найрозвиненішої форми імітаційної поліфонії досягається в фугах.
Контрастно-тематичну поліфонію (або полімелодизм), при якій одночасно звучать різні мелодії.
Збереглися зразки європейської поліфонічної музики IX століття - органуми. У XIII - XIV століттях поліфонія найяскравіше проявилася в мотеті. У XV-XVI століттях поліфонія стає нормою для всієї європейської музики, як церковної (багатоголосної), так і світської. Найвищого розквіту поліфонічна музика досягла у творчості Генделя і Й.С. Баха в XVII-XVIII століттях (особливо в жанрі фуги). Після Й.С. Баха розквіт гомофонного складу витісняє поліфонічне письмо, і наступний підйом інтересу до поліфонії починається тільки в другій половині XIX століття. Імітаційна поліфонія, що орієнтується на Баха і Генделя, часто використовувалася композиторами XX століття (Гіндеміт, Шостакович, Стравінський та ін.)
Поліфонією також називають навчальну дисципліну, що вивчає закономірності поліфонії.
Объяснение:
ответ.
Садко – главный герой былины, он великолепно играет на гуслях. В начале произведения Садко был беден, единственное его богатство - гусли яровчатые. Его музыкой все восхищаются, людям хочется пританцовывать и петь, слушая, как он играет. Садко – личность чрезвычайно творческая, он трудолюбивый, храбрый, отзывчивый, добродушный и высоконравственный человек. На жизнь часто себе зарабатывал, тем, что, часто играл на гуслях, на званых пирах у богатых горожан.
Однажды во время сильнейшего шторма корабль, на котором находилась дружина, чуть было не затонул в море, а Садко, чтоб их опустился на дно. Морской властитель попросил гусляра поиграть, тем временем опять начался сильный шторм. Ради людей Садко пожертвовал любимым инструментом.
Хоть образ гусляра представлен, как положительный герой, но в некоторых сюжетах, читатель наблюдает в его характере и нотки алчности, легкомыслия, не желание принимать решения, которые могут кардинально поменять жизнь.
Садко своей прекрасной, талантливой игрой на гуслях пленил морского владыку, но все, же не впал в искушение, чтоб остаться навсегда в подводном замке владыки, лишь благодаря своей безграничной любви к своей родине, земле на которой родился и вырос.