Творческое наследие композитора довольно обширно: 14 опер, в том числе «Сын мандарина» (1859), «Вильям Ратклифф» (по Генриху Гейне, 1869), «Анджело» (на сюжет драмы Виктора Гюго, 1875), «Сарацин» (по сюжету Александра Дюма-отца, 1898), «Капитанская дочка» (по А. С. Пушкину, 1909), 4 детские оперы; произведения для оркестра, камерных инструментальных ансамблей, фортепиано,скрипки, виолончели; хоры, вокальные ансамбли, романсы (более 250), отличающиеся лирической выразительностью, изяществом, тонкостью вокальной декламации. Среди них популярны «Сожжённое письмо», «Царскосельская статуя» (слова А. С. Пушкина), «Эоловы арфы» (слова А. Н. Майкова) и др.
Бетховен — ключова фігура класичної музики в період між класицизмом і романтизмом, один з найбільш виконуваних композиторів у світі. Він писав у всіх існуючих в його час жанрах, включаючи оперу, музику до драматичних спектаклів, хорові твори. Найбільш значними в його спадщині вважаються інструментальні твори: фортепіанні, скрипкові і віолончельні сонати, концерти для фортепіано, для скрипки, квартети, увертюри, симфонії. Творчість Бетховена справила значний вплив на симфонізм XIX і XX століть[6].
Бетховен — ключова фігура класичної музики в період між класицизмом і романтизмом, один з найбільш виконуваних композиторів у світі. Він писав у всіх існуючих в його час жанрах, включаючи оперу, музику до драматичних спектаклів, хорові твори. Найбільш значними в його спадщині вважаються інструментальні твори: фортепіанні, скрипкові і віолончельні сонати, концерти для фортепіано, для скрипки, квартети, увертюри, симфонії. Творчість Бетховена справила значний вплив на симфонізм XIX і XX століть[6].