ОБЩЕСТВО ВАРИАНТ 2 ЧАСТЬ ЕГЭ Используя фрагмент закона и обществоведческие знания, укажите в чём заключаются черты сходства и отличия между государственной властью и местным самоуправлением (приведите 2 черты).
Демалысқа қаражат жинау, пәтер ақысын төлеу, балалардың мектептері үшін ақы төлеу және азық–түлік сатып алу – бұл біздің мемлекетіміздегі әрбір отбасының дерлік күнделікті жүгірісі. Осы отбасылардың тек кейбірі ғана осы бағытта жүре отырып, бұл «шеңберден» шығып, қаржылық тәуелсіздік алуға болатынын түсінеді. Кез–келген қаржылық тәуелсіздіктің негізі – инвестиция жасау нәтижесінде ақша әкелетін резидуальді немесе пассивті табыспен сәйкестендірілген дұрыс қаржылық жоспарлау. Біздің мақсатымыз – Сіздерге «шеңберден шығып», толық болмаса да, ішінара қаржылық бостандыққа қалай жетуге болатынын түсіну үшін негіз беру
Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” [1] створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників [2–9].
Так, Н.Р.Нижник та Г.П.Ситник зазначають [4], що глибинні зміни у відносинах власності, системі ідеологічних та політичних координат розвитку українського суспільства, соціально–статусні зміни впливають на фундаментальні критерії та установки соціального самовизначення людей. Внаслідок цього в сучасних умовах реформування суспільно–політичних та економічних відносин тій чи іншій людині досить важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та з’ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв’язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та забезпечення власної безпеки.
Як відомо, під поняттям громадянське суспільство розуміється сукупність існуючих у суспільстві неполітичних відносин. Ця сукупність включає в себе господарські, соціальні, культурні, духовні, сімейно–побутові відносини і інститути, а також положення, роль, права і обов’язки особи в системі суспільних зв’язків та інститутів [10; 11]. Це сторона життєдіяльності суспільства та окремих індивідів, яка перебуває поза сферою директивного регулювання з боку держави, хоча без підтримки з боку держави інститути громадянського суспільства постати не можуть (держава принаймні має створити належне правове поле для створення, розвитку та функціонування вказаних інститутів).
Оскільки держава – форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов’язані сфери суспільного життя – політичну та соціальну.
Основні теоретичні положення концепції громадянського суспільства були обґрунтовані в епоху становлення соціальних зв’язків буржуазного типу. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердження відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Фактично це означало, що уряд мав упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сім’ями, суспільними між індивідом і суспільством у цілому [11].
В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда [12]: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь–яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.
Очевидно, у кожній людині закладено прагнення до свободи розвитку усіх здібностей шляхом максимального задоволення духовних та матеріальних потреб. Реалізувати їх у повному обсязі в сучасному суспільстві неможливо. В умовах громадянського суспільства проблема повинна вирішуватися максимально демократичним шляхом самим суспільством, виходячи з накопиченого культурного та історичного досвіду.
Принципова особливість громадянського суспільства полягає в тому, що, як неодноразово зазначали К.Поппер та Дж.Сорос [13; 14], воно цілковито відкрите для змін. Тому перед людьми у будь–який момент постає низка тих чи інших можливостей щодо самореалізації своїх потреб і здібностей. Але таке суспільство можна лише постулювати, адже воно повинне мати структуру та інституції, що забезпечують його стабільність. І в цьому відношенні ключова роль держави не може викликати сумніву. Наявність визначених нею на законодавчому рівні низки прав (свободи слова, пересувань, віросповідання тощо), приватна власність та ефективна конкуренція забезпечують свободу особистості в напрямі збільшення її альтернатив. Якщо у людей є альтернативи, які не вимагають надзусиль, а головне – невиправданих жертв, вони дійсно захищені від різноманітних обмежень, образ та експлуатації [14].
Демалысқа қаражат жинау, пәтер ақысын төлеу, балалардың мектептері үшін ақы төлеу және азық–түлік сатып алу – бұл біздің мемлекетіміздегі әрбір отбасының дерлік күнделікті жүгірісі. Осы отбасылардың тек кейбірі ғана осы бағытта жүре отырып, бұл «шеңберден» шығып, қаржылық тәуелсіздік алуға болатынын түсінеді. Кез–келген қаржылық тәуелсіздіктің негізі – инвестиция жасау нәтижесінде ақша әкелетін резидуальді немесе пассивті табыспен сәйкестендірілген дұрыс қаржылық жоспарлау. Біздің мақсатымыз – Сіздерге «шеңберден шығып», толық болмаса да, ішінара қаржылық бостандыққа қалай жетуге болатынын түсіну үшін негіз беру
килаю
Объяснение:
Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” [1] створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників [2–9].
Так, Н.Р.Нижник та Г.П.Ситник зазначають [4], що глибинні зміни у відносинах власності, системі ідеологічних та політичних координат розвитку українського суспільства, соціально–статусні зміни впливають на фундаментальні критерії та установки соціального самовизначення людей. Внаслідок цього в сучасних умовах реформування суспільно–політичних та економічних відносин тій чи іншій людині досить важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та з’ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв’язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та забезпечення власної безпеки.
Як відомо, під поняттям громадянське суспільство розуміється сукупність існуючих у суспільстві неполітичних відносин. Ця сукупність включає в себе господарські, соціальні, культурні, духовні, сімейно–побутові відносини і інститути, а також положення, роль, права і обов’язки особи в системі суспільних зв’язків та інститутів [10; 11]. Це сторона життєдіяльності суспільства та окремих індивідів, яка перебуває поза сферою директивного регулювання з боку держави, хоча без підтримки з боку держави інститути громадянського суспільства постати не можуть (держава принаймні має створити належне правове поле для створення, розвитку та функціонування вказаних інститутів).
Оскільки держава – форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов’язані сфери суспільного життя – політичну та соціальну.
Основні теоретичні положення концепції громадянського суспільства були обґрунтовані в епоху становлення соціальних зв’язків буржуазного типу. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердження відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Фактично це означало, що уряд мав упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сім’ями, суспільними між індивідом і суспільством у цілому [11].
В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда [12]: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь–яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.
Очевидно, у кожній людині закладено прагнення до свободи розвитку усіх здібностей шляхом максимального задоволення духовних та матеріальних потреб. Реалізувати їх у повному обсязі в сучасному суспільстві неможливо. В умовах громадянського суспільства проблема повинна вирішуватися максимально демократичним шляхом самим суспільством, виходячи з накопиченого культурного та історичного досвіду.
Принципова особливість громадянського суспільства полягає в тому, що, як неодноразово зазначали К.Поппер та Дж.Сорос [13; 14], воно цілковито відкрите для змін. Тому перед людьми у будь–який момент постає низка тих чи інших можливостей щодо самореалізації своїх потреб і здібностей. Але таке суспільство можна лише постулювати, адже воно повинне мати структуру та інституції, що забезпечують його стабільність. І в цьому відношенні ключова роль держави не може викликати сумніву. Наявність визначених нею на законодавчому рівні низки прав (свободи слова, пересувань, віросповідання тощо), приватна власність та ефективна конкуренція забезпечують свободу особистості в напрямі збільшення її альтернатив. Якщо у людей є альтернативи, які не вимагають надзусиль, а головне – невиправданих жертв, вони дійсно захищені від різноманітних обмежень, образ та експлуатації [14].
У цілому ж, як зазначають М.І.Дзлієв