Идеальная семья немыслима без любви. Любовь - это тепло, нежность, радость. Это главная движущая сила развития человечества, то ради чего существуем все мы, то что подвигает человека к безрассудно- героическим поступкам. "Я люблю, и значит, я живу…" (В.Высоцкий) Семья – очень важное, ответственное дело человека. Семья приносит полноту жизни, счастье, но каждая семья является прежде всего большим делом, имеющим государственное значение. И цель нашего общества – счастье людей, и одним из его важнейших слагаемых является здоровая, крепкая семья, ведь именно она растит и воспитывает новое поколение. Следовательно, государство должно ещё больше внимания уделять заботе о семье: повышение реальных доходов, социальных пособий и льгот, жилищная обеспеченность и т.д. Семья - продукт общественной системы, она меняется с изменением этой системы. Но не смотря на это острой общественной проблемой являются разводы.
Являясь ячейкой общества, семья отражает его идейно-политические и нравственные устои. В ряду духовных ценностей семьи важнейшее место занимают именно ценности идейные. Семья – важнейшая школа нравов, здесь человек делает первые шаги по пути морально-политического становления личности. Активная общественная направленность деятельности отца и матери находят отражение в образе жизни семьи. У таких родителей вырастают идейно убеждённые дети. Огромную роль в передаче идейного опыта старших поколений младшим играют традиции (начало и окончание учебного года детей; дни совершеннолетия; получения паспорта и т.д.) К идейным ценностям семьи относятся семейные реликвии – документы, воспоминания, письма, награды. Каждая из них – свидетельство о жизни и делах близких, родственников. Бережное отношение к реликвиям – источник нравственной силы, идейной убеждённости, духовной преемственности поколений.
Чому середньовічне суспільство відмовляло в повазі селянам - своїм основним годувальникам? Чи була дружина лицаря для нього Прекрасною Дамою? Про кого говорили в Середні віки: він перший серед рівних? Чим простонародне християнство відрізнялося від церковного? Чи можна вважати місто "гробарем" середньовічної цивілізації?
КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:
Духовний світ людини, роль духовних цінностей у розвитку цивілізації, основні цінності Заходу.
Щодо часових і географічних рамок цивілізації Середньовіччя серед учених немає єдності. Ми будемо мати на увазі Європу Х-ХІ ст., коли основні структури цієї цивілізації вже склалися, але ще не почали розмиватися елементами нового - індустріального суспільства.
Мабуть, усі згодні з тим, що суспільство середньовічної Європи було феодальним. Однак що ж таке феодалізм? У курсі історії ви розглядали його як економічний лад, при якому власники землі - феодали - експлуатують залежних селян. Спробуємо підійти до феодалізму з іншого боку і подивитися, чим жили люди Середньовіччя.
СЕЛЯНСТВО
Якщо уявити собі феодальне суспільство у вигляді піраміди, то місце селянства буде в самому її підніжжі. І це природно, тому що, з одного боку, селянство було основною продуктивною силою цього суспільства, а з іншого боку - найбільш безправною його частиною. Чому ж суспільство відмовляло в повазі тим, хто його годував? Почасти це було результатом того, що праця в Середні віки не була незаперечною цінністю. Від Риму і варварів повагу до неї ця цивілізація не успадкувала. А читаючи Біблію, людина Середньовіччя не могла собі усвідомити, що ж таке праця - благо чи покарання за гріхи. Однак головне навіть не в цьому.
Світ феодального села зовсім особливий світ, що виховує тип людини, несхожої на представників інших станів. Довгий час селянське господарство було натуральним, і більшість селян усе життя проводило на одному місці, жодного разу не виїхавши за межі сільських земель. Всесвіт цих людей обмежувався рідним селом, замком сеньйора і сільською церквою. Про Світ, що лежав за межами всього цього, вони мали самі нечіткі уявлення.
Думка про те, що суспільство розвивається, була далека селянам. Навпаки, постійне спілкування з природою приводило їх до впевненості, що усе рухається по колу. Весну змінювала осінь, за оранкою йшли жнива, і так було завжди. Це була велика консервативна сила, яка із крайньою недовірою ставилася до усього нового. їхній ідеал був у минулому, у "старих добрих часах".
Відсутність освіти й обмежений словниковий запас призводили до того, що селяни були нездатні зрозуміти ні вишукану мову лицарства, ні тим більше латинь духівництва. Відрізнялися вони від "шляхетних" і зовнішнім виглядом. "Смердючий мужик", так звичайно іменують селян у лицарських романах. Усе це, узяте разом, робило селянство абсолютно далеким не тільки для вищих станів, але і для городян. І "сторонність" ця викликала іноді жалість, частіше презирство, але вже ніяк не думку про рівність усіх людей
Семья – очень важное, ответственное дело человека. Семья приносит полноту жизни, счастье, но каждая семья является прежде всего большим делом, имеющим государственное значение. И цель нашего общества – счастье людей, и одним из его важнейших слагаемых является здоровая, крепкая семья, ведь именно она растит и воспитывает новое поколение. Следовательно, государство должно ещё больше внимания уделять заботе о семье: повышение реальных доходов, социальных пособий и льгот, жилищная обеспеченность и т.д.
Семья - продукт общественной системы, она меняется с изменением этой системы. Но не смотря на это острой общественной проблемой являются разводы.
Являясь ячейкой общества, семья отражает его идейно-политические и нравственные устои. В ряду духовных ценностей семьи важнейшее место занимают именно ценности идейные.
Семья – важнейшая школа нравов, здесь человек делает первые шаги по пути морально-политического становления личности.
Активная общественная направленность деятельности отца и матери находят отражение в образе жизни семьи. У таких родителей вырастают идейно убеждённые дети.
Огромную роль в передаче идейного опыта старших поколений младшим играют традиции (начало и окончание учебного года детей; дни совершеннолетия; получения паспорта и т.д.)
К идейным ценностям семьи относятся семейные реликвии – документы, воспоминания, письма, награды. Каждая из них – свидетельство о жизни и делах близких, родственников. Бережное отношение к реликвиям – источник нравственной силы, идейной убеждённости, духовной преемственности поколений.
КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:
Духовний світ людини, роль духовних цінностей у розвитку цивілізації, основні цінності Заходу.
Щодо часових і географічних рамок цивілізації Середньовіччя серед учених немає єдності. Ми будемо мати на увазі Європу Х-ХІ ст., коли основні структури цієї цивілізації вже склалися, але ще не почали розмиватися елементами нового - індустріального суспільства.
Мабуть, усі згодні з тим, що суспільство середньовічної Європи було феодальним. Однак що ж таке феодалізм? У курсі історії ви розглядали його як економічний лад, при якому власники землі - феодали - експлуатують залежних селян. Спробуємо підійти до феодалізму з іншого боку і подивитися, чим жили люди Середньовіччя.
СЕЛЯНСТВО
Якщо уявити собі феодальне суспільство у вигляді піраміди, то місце селянства буде в самому її підніжжі. І це природно, тому що, з одного боку, селянство було основною продуктивною силою цього суспільства, а з іншого боку - найбільш безправною його частиною. Чому ж суспільство відмовляло в повазі тим, хто його годував? Почасти це було результатом того, що праця в Середні віки не була незаперечною цінністю. Від Риму і варварів повагу до неї ця цивілізація не успадкувала. А читаючи Біблію, людина Середньовіччя не могла собі усвідомити, що ж таке праця - благо чи покарання за гріхи. Однак головне навіть не в цьому.
Світ феодального села зовсім особливий світ, що виховує тип людини, несхожої на представників інших станів. Довгий час селянське господарство було натуральним, і більшість селян усе життя проводило на одному місці, жодного разу не виїхавши за межі сільських земель. Всесвіт цих людей обмежувався рідним селом, замком сеньйора і сільською церквою. Про Світ, що лежав за межами всього цього, вони мали самі нечіткі уявлення.
Думка про те, що суспільство розвивається, була далека селянам. Навпаки, постійне спілкування з природою приводило їх до впевненості, що усе рухається по колу. Весну змінювала осінь, за оранкою йшли жнива, і так було завжди. Це була велика консервативна сила, яка із крайньою недовірою ставилася до усього нового. їхній ідеал був у минулому, у "старих добрих часах".
Відсутність освіти й обмежений словниковий запас призводили до того, що селяни були нездатні зрозуміти ні вишукану мову лицарства, ні тим більше латинь духівництва. Відрізнялися вони від "шляхетних" і зовнішнім виглядом. "Смердючий мужик", так звичайно іменують селян у лицарських романах. Усе це, узяте разом, робило селянство абсолютно далеким не тільки для вищих станів, але і для городян. І "сторонність" ця викликала іноді жалість, частіше презирство, але вже ніяк не думку про рівність усіх людей