використання факелів та паяльних ламп для відігрівання замерзлих труб центрального опалення, водопостачання чи каналізації;
несправності та неправильна експлуатація приладів газопостачання та опалення;
порушення правил пожежної безпеки при експлуатації побутових споживачів електроенергії.
2. первинна;
основна;
кінцева.
3.за наявності в приміщенні, де виникла пожежа, легкозаймистих речовин (наприклад, значна кількість паперу) або вибухонебезпечних приладів та речовин (наявність газового балона, ємностей зі спиртом, бензином тощо)
4.Вогнегасники, внутрішній пожежний кран, вода, пісок, кошма, азбестове полотно, відро, лопата та ін.
5.Вогнега́сник — технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в ньому, під дією надмірного тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування однією людиною.
Вогнегасники розрізняють за спрацьовування:
автоматичні — стаціонарно монтуються в місцях можливого виникнення вогню.
ручні (приводяться в дію людиною) — розташовуються на спеціально оформлених місцях.
комбінованої дії - мають переваги обох вищеописаних типів.
У залежності від акумуляторної вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на п'ять видів:
вуглекислотні;
повітряно-пінні;
порошкові;
водні;
аерозольні.
За обсягом корпуса:
ручні малолітражні з обсягом корпуса до 5 л;
промислові ручні з обсягом корпуса від 5 до 10 л;
стаціонарні й пересувні з обсягом корпуса понад 10 л.
За подачі вогнегасного складу:
під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду;
під тиском газів, що подаються зі спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;
під тиском газів, закачаних у корпус вогнегасника;
під власним тиском вогнегасного засобу.
По виду пускових обладнань:
з вентильним затвором;
із запірно-пусковим обладнанням пістолетного типу;
з пуском від постійного джерела тиску.
пінами: хімічною або повітряно-механічною.
Порошкові вогнегасники діляться на:
вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежі класів A, B, C, E;
вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежі класів B, C, E.
двокомпонентні
дає змогу одній людині одночасно використовувати сухий хімікат і піну, що надходять через шланг з двома лініями. Двокомпонентна система придатна для гасіння займистих вуглеводнів, тому що суха пудра ефективно збиває полум'я.
Спеціальні вогнегасні системи
вогнегасна система розприскувального типу, яка зрошує охоплену вогнем ділянку діоксидом вуглецю замість води. Зрошення діоксидом вуглецю використовують для захисту машинних і моторних відділень; система містить аудіовізуальну аварійну сигналізацію, механізми зупинки, а також автоматичну вентиляцію для захисту від задушної дії діоксиду вуглецю.
Використовувані вогнегасні порошки
це мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають злежуванню й комкуваню. Як основу для вогнегасних порошків використовують фосфорноамонійні солі (моно-, диамонійфосфати, амофос), карбонат і бікарбонат натрію й калію, хлориди натрію й калію й ін. Як добавки — кремнеорганічні сполуки, аеросил, біла сажа, стеарати металів, нефелін, тальк й ін.
газові
До їхнього числа відносяться вуглекислотні, у яких у якості вогнегасної речовини застосовують зріджений диоксид вуглецю (вуглекислоту), а також аерозольні й вуглекислотно-брометилові, зарядом у яких слугує галойодовані вуглеводні, при подачі яких у зону горіння гасіння наступає при відносно високій концентрації кисню (14-18%).
Болезнь, вызванная вирусом Эбола (БВВЭ), ранее известная как геморрагическая лихорадка Эбола, является тяжелой, часто смертельной болезнью людей.
Вирус передается людям от диких животных и распространяется среди людей от человека человеку.
Средний коэффициент летальности БВВЭ составляет около 50%. В ходе прежних вспышек показатели летальности составляли от 25% до 90%.
Важнейшим условием для успешной борьбы со вспышками является активное участие населения.
В основе эффективной борьбы со вспышками лежит применение комплекса мер, таких как ведение случаев заболевания, меры профилактики инфицирования и борьбы с инфекцией, эпиднадзор и отслеживание контактов, эффективные лабораторные услуги, безопасное захоронение и социальная мобилизация.
Вакцины для защиты от Эболы в настоящее время находятся в процессе разработки и применялись в качестве вс средства для ограничения распространения вспышек Эболы в Гвинее и Демократической Республике Конго (ДРК).
Повышению выживаемости пациентов ранняя поддерживающая терапия с регидратацией и симптоматическим лечением. Лицензированного лечения с доказанной нейтрализовать вирус пока не существует, однако в настоящее время ведется разработка ряда терапевтических средств на основе крови, а также иммунологических и лекарственных методов терапии.
Справочная информация
Вирус Эболы вызывает острое тяжелое заболевание, которое часто оказывается летальным в отсутствие лечения. Впервые БВВЭ заявила о себе в 1976 году в ходе 2 одновременных вспышек в Нзаре (сейчас Южный Судан), и в Ямбуку, ДРК. Вторая вспышка произошла в селении рядом с рекой Эбола, от которой болезнь и получила свое название.
Вспышка в Западной Африке в 2014-2016 гг. является самой крупной и сложной вспышкой Эболы со времени обнаружения этого вируса в 1976 году. В ходе этой вспышки заболели и умерли больше людей, чем во всех остальных вспышках вместе взятых. Она также распространяется между странами, начавшись в Гвинее и перекинувшись через сухопутные границы в Сьерра-Леоне и Либерию. Нынешняя вспышка 2018–2019 гг. в восточных районах ДРК имеет чрезвычайно сложный характер, в том числе потому, что принятие ответных мер в области общественного здравоохранения всерьез затрудняется небезопасной обстановкой.
Семейство вирусов Filoviridae включает 3 рода: Лловиу, Марбург и Эбола. Выделены 6 видов Эболы: Заир, Бундибуджио, Судан, Рестон и Таи форест и Бомбали. Вирус, вызвавший нынешнюю вспышку в ДРК и вспышки 2014–2016 гг. в Западной Африке, относится к виду Zaire ebolavirus. Первые три из них — вирусы Эбола Бундибуджио, Заир и Судан — ассоциируются с крупными вспышками в Африке.
Полагают, что естественными хозяевами вируса Эбола являются фруктовые летучие мыши семейства Pteropodidae. Эбола попадает в популяцию человека в результате тесного контакта с кровью, выделениями, органами или иными жидкостями организма инфицированных животных, например шимпанзе, горилл, фруктовых летучих мышей, обезьян, лесных антилоп и дикобразов, обнаруженных мертвыми или больными во влажных лесах.
Эбола затем распространяется в результате передачи от человека человеку при тесном контакте (поврежденных кожные покровов или слизистой оболочки) через:
кровь или физиологические жидкости заболевшего Эболой или умершего от нее лица;
предметы, загрязненные физиологические жидкостями (такими как кровь, кал, рвота) заболевшего Эболой лица, или тело умершего от нее пациента.
Медработники часто заражаются при оказании пациентам с подозреваемой или подтвержденной БВВЭ. Это происходит в результате тесных контактов с пациентами при недостаточно строгом соблюдении норм инфекционного контроля.
Погребальные обряды, которые включают в себя прямой контакт с телом умершего, также могут в передаче вируса Эбола.
Люди остаются заразными до тех пор, пока их вирус находится в организме.
Симптомы
Инкубационный период, то есть временной интервал от момента заражения вирусом до появления симптомов составляет от 2 до 21 дня. Инфицированный Эболой человек не может распространять болезнь до момента появления симптомов. Симптомы БВВЭ могут наступать внезапно и включают в себя:
Объяснение:
1.необережне поводження з вогнем;
використання факелів та паяльних ламп для відігрівання замерзлих труб центрального опалення, водопостачання чи каналізації;
несправності та неправильна експлуатація приладів газопостачання та опалення;
порушення правил пожежної безпеки при експлуатації побутових споживачів електроенергії.
2. первинна;
основна;
кінцева.
3.за наявності в приміщенні, де виникла пожежа, легкозаймистих речовин (наприклад, значна кількість паперу) або вибухонебезпечних приладів та речовин (наявність газового балона, ємностей зі спиртом, бензином тощо)
4.Вогнегасники, внутрішній пожежний кран, вода, пісок, кошма, азбестове полотно, відро, лопата та ін.
5.Вогнега́сник — технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в ньому, під дією надмірного тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування однією людиною.
Вогнегасники розрізняють за спрацьовування:
автоматичні — стаціонарно монтуються в місцях можливого виникнення вогню.
ручні (приводяться в дію людиною) — розташовуються на спеціально оформлених місцях.
комбінованої дії - мають переваги обох вищеописаних типів.
У залежності від акумуляторної вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на п'ять видів:
вуглекислотні;
повітряно-пінні;
порошкові;
водні;
аерозольні.
За обсягом корпуса:
ручні малолітражні з обсягом корпуса до 5 л;
промислові ручні з обсягом корпуса від 5 до 10 л;
стаціонарні й пересувні з обсягом корпуса понад 10 л.
За подачі вогнегасного складу:
під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду;
під тиском газів, що подаються зі спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;
під тиском газів, закачаних у корпус вогнегасника;
під власним тиском вогнегасного засобу.
По виду пускових обладнань:
з вентильним затвором;
із запірно-пусковим обладнанням пістолетного типу;
з пуском від постійного джерела тиску.
пінами: хімічною або повітряно-механічною.
Порошкові вогнегасники діляться на:
вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежі класів A, B, C, E;
вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежі класів B, C, E.
двокомпонентні
дає змогу одній людині одночасно використовувати сухий хімікат і піну, що надходять через шланг з двома лініями. Двокомпонентна система придатна для гасіння займистих вуглеводнів, тому що суха пудра ефективно збиває полум'я.
Спеціальні вогнегасні системи
вогнегасна система розприскувального типу, яка зрошує охоплену вогнем ділянку діоксидом вуглецю замість води. Зрошення діоксидом вуглецю використовують для захисту машинних і моторних відділень; система містить аудіовізуальну аварійну сигналізацію, механізми зупинки, а також автоматичну вентиляцію для захисту від задушної дії діоксиду вуглецю.
Використовувані вогнегасні порошки
це мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають злежуванню й комкуваню. Як основу для вогнегасних порошків використовують фосфорноамонійні солі (моно-, диамонійфосфати, амофос), карбонат і бікарбонат натрію й калію, хлориди натрію й калію й ін. Як добавки — кремнеорганічні сполуки, аеросил, біла сажа, стеарати металів, нефелін, тальк й ін.
газові
До їхнього числа відносяться вуглекислотні, у яких у якості вогнегасної речовини застосовують зріджений диоксид вуглецю (вуглекислоту), а також аерозольні й вуглекислотно-брометилові, зарядом у яких слугує галойодовані вуглеводні, при подачі яких у зону горіння гасіння наступає при відносно високій концентрації кисню (14-18%).
Основные факты
Болезнь, вызванная вирусом Эбола (БВВЭ), ранее известная как геморрагическая лихорадка Эбола, является тяжелой, часто смертельной болезнью людей.
Вирус передается людям от диких животных и распространяется среди людей от человека человеку.
Средний коэффициент летальности БВВЭ составляет около 50%. В ходе прежних вспышек показатели летальности составляли от 25% до 90%.
Важнейшим условием для успешной борьбы со вспышками является активное участие населения.
В основе эффективной борьбы со вспышками лежит применение комплекса мер, таких как ведение случаев заболевания, меры профилактики инфицирования и борьбы с инфекцией, эпиднадзор и отслеживание контактов, эффективные лабораторные услуги, безопасное захоронение и социальная мобилизация.
Вакцины для защиты от Эболы в настоящее время находятся в процессе разработки и применялись в качестве вс средства для ограничения распространения вспышек Эболы в Гвинее и Демократической Республике Конго (ДРК).
Повышению выживаемости пациентов ранняя поддерживающая терапия с регидратацией и симптоматическим лечением. Лицензированного лечения с доказанной нейтрализовать вирус пока не существует, однако в настоящее время ведется разработка ряда терапевтических средств на основе крови, а также иммунологических и лекарственных методов терапии.
Справочная информация
Вирус Эболы вызывает острое тяжелое заболевание, которое часто оказывается летальным в отсутствие лечения. Впервые БВВЭ заявила о себе в 1976 году в ходе 2 одновременных вспышек в Нзаре (сейчас Южный Судан), и в Ямбуку, ДРК. Вторая вспышка произошла в селении рядом с рекой Эбола, от которой болезнь и получила свое название.
Вспышка в Западной Африке в 2014-2016 гг. является самой крупной и сложной вспышкой Эболы со времени обнаружения этого вируса в 1976 году. В ходе этой вспышки заболели и умерли больше людей, чем во всех остальных вспышках вместе взятых. Она также распространяется между странами, начавшись в Гвинее и перекинувшись через сухопутные границы в Сьерра-Леоне и Либерию. Нынешняя вспышка 2018–2019 гг. в восточных районах ДРК имеет чрезвычайно сложный характер, в том числе потому, что принятие ответных мер в области общественного здравоохранения всерьез затрудняется небезопасной обстановкой.
Семейство вирусов Filoviridae включает 3 рода: Лловиу, Марбург и Эбола. Выделены 6 видов Эболы: Заир, Бундибуджио, Судан, Рестон и Таи форест и Бомбали. Вирус, вызвавший нынешнюю вспышку в ДРК и вспышки 2014–2016 гг. в Западной Африке, относится к виду Zaire ebolavirus. Первые три из них — вирусы Эбола Бундибуджио, Заир и Судан — ассоциируются с крупными вспышками в Африке.
Полагают, что естественными хозяевами вируса Эбола являются фруктовые летучие мыши семейства Pteropodidae. Эбола попадает в популяцию человека в результате тесного контакта с кровью, выделениями, органами или иными жидкостями организма инфицированных животных, например шимпанзе, горилл, фруктовых летучих мышей, обезьян, лесных антилоп и дикобразов, обнаруженных мертвыми или больными во влажных лесах.
Эбола затем распространяется в результате передачи от человека человеку при тесном контакте (поврежденных кожные покровов или слизистой оболочки) через:
кровь или физиологические жидкости заболевшего Эболой или умершего от нее лица;
предметы, загрязненные физиологические жидкостями (такими как кровь, кал, рвота) заболевшего Эболой лица, или тело умершего от нее пациента.
Медработники часто заражаются при оказании пациентам с подозреваемой или подтвержденной БВВЭ. Это происходит в результате тесных контактов с пациентами при недостаточно строгом соблюдении норм инфекционного контроля.
Погребальные обряды, которые включают в себя прямой контакт с телом умершего, также могут в передаче вируса Эбола.
Люди остаются заразными до тех пор, пока их вирус находится в организме.
Симптомы
Инкубационный период, то есть временной интервал от момента заражения вирусом до появления симптомов составляет от 2 до 21 дня. Инфицированный Эболой человек не может распространять болезнь до момента появления симптомов. Симптомы БВВЭ могут наступать внезапно и включают в себя:
лихорадку
слабость
мышечные боли
головную боль
боль в горле