Из дворян, сын генерал-майора. Образование получил во Владимирской Киевской военной гимназии. В службе с 15.08.1874. Окончил 1-е военное Павловское училище (1876). Выпущен прапорщиком (ст. 10.08.1876) в Александропольскую крепостную артиллерию. Участник русско-турецкой войны 1877-78. Подпоручик (пр. 1877; ст. 19.06.1877; за боевые отличия). Командовал ротой в Александропольской крепостной артиллерии (09.01.1878-31.03.1879). Окончил Николаевскую академию Генерального Штаба (1882; по 2-му разряду). Состоял при Кавказском ВО. Состоял для поручений при штабе Закаспийской области (24.11.1882-21.01.1883). Состоял для особых поручений при штабе 4-го армейского корпуса (21.01.1883-25.10.1885). Штабс-капитан (ст. 17.04.1883). Капитан (ст. 24.03.1885). Состоял при войсковом штабе войска Донского для преподавания военных наук в Новочеркасском казачьем юнкерском училище (25.10.1885-31.10.1889). Подполковник (ст. 24.04.1888). Старший адъютант войскового штаба войска Донского (31.10.1889-13.06.1895). Полковник (пр. 1892; ст. 05.04.1892; за отличие). Управляющий канцелярией войскового наказного атамана войска Донского (13.06.1895-05.03.1901). Цензовое командование батальоном отбывал в 124-м пех. Воронежском полку (13.05-13.09.1900). Командир 157-го пехотного Имеретинского полка (05.03.1901-19.02.1904). Генерал-майор (пр. 1904; ст. 19.02.1904; за отличие). Командир 2-й бригады 16-й пехотной дивизии (19.02.-22.10.1904). Начальник штаба 6-го армейского корпуса (22.10.1904-09.07.1910). Генерал-лейтенант (пр. 1910; ст. 09.07.1910; за отличие).
Начальник 17-й пехотной дивизии (с 09.07.1910), с которой вступил в войну. Командир 6-го армейского корпуса (с 30.08.1914). Руководя дивизией и корпусом участвовал в Галицийской битве. С 09.11 по 06.12.1914 состоял за ранением в резерве чинов при штабе Минского ВО. Командир 5-го армейского корпуса (с 06.12.1914). Участвовал в Нарочской операции. Генерал от инфантерии (пр. 27.01.1916; ст. 18.09.1915).
В 10.11.1916-17.02.1917 вр.и.д. командующего Особой армией (на время отсутствия ген. Гурко, замещавшего ген. Алексеева в Ставке). Командующий Особой (с 02.04.1917) и 11-й (09-19.07.1917) армиями. Главнокомандующий войсками Юго-Западного (24-31.07.1917) и Западного (с 02.08.1917) фронтов. 12.11.1917 отстранен от должности Военно-революционным комитетом фронта.
Награды: Св. Станислава 3-й ст. с мечами и бантом (1878); Св. Анны 3-й ст. (1883); Св. Станислава 2-й ст. (1887); Св. Анны 2-й ст. (1891); Св. Владимира 4-й ст. (1893); Св. Владимира 3-й ст. (1895); Св. Станислава 1-й ст. (1906); Св. Анны 1-й ст. (06.12.1912); Белого Орла с мечами (ВП 26.05.1915);
Георгиевское оружие (ВП 15.08.1916); Св. Георгия 4-й ст. (ВП 15.08.1916); Персидский Льва и Солнца 2-й ст. (1895).
С 1919 г. в РККА, инспектор военных сообщений Высшей военной инспекции. В 1920 член Особого совещания при Главкоме и Комиссии по исследованию и использованию опыта Первой мировой войны. В дальнейшем на преподавательской работе. Умер в Москве.
Сочинения: Восьмая армия в Луцком прорыве. Мировая война 1914-1918. Луцкий прорыв. Труды и материалы к операции Юго-Западного фронта в мае-июне 1916 г. М., 1924.
Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету.
Казка «Червона шапочка», ілюстрація Вальтера Крейна, 1875 р.
Розрізняються народні казки, традиційні та початково усні, без достеменно відомого автора, та літературні, більш вільної форми, які створюються письменниками і поширюються в друкованих виданнях. В народній творчості казка є одним з основних жанрів, де постає як твір переважно чарівного, авантюрного чи побутового характеру з настановою на вигадку. В багатьох народних казках відображено минулі суспільні відносини та уявлення про світоустрій. У переносному значенні казка — вигадка взагалі, те, що не відповідає дійсності.
У Європі існувала довга усна традиція, пов'язана з народною казкою, що привернула значну увагу етноантропології. Крім того, чимало дослідників і письменників збирали народні казки та створювали їх основі нові. Серед таких постатей найбільш відомі Шарль Перро (Франція), брати Грімм (Німеччина), Олександр Афанасьєв (Росія). З українських такими є діячі XIX ст.: Іван Франко, Євген Гребінка, Петро Гулак-Артемовський, Микола Цертелєв, Михайло Максимович, Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Микола Костомаров, Осип Бодянський; XX ст.: Агатангел Кримський, Вікторія Юзвенко, Петро Лінтур, Іван Березовський.
Из дворян, сын генерал-майора. Образование получил во Владимирской Киевской военной гимназии. В службе с 15.08.1874. Окончил 1-е военное Павловское училище (1876). Выпущен прапорщиком (ст. 10.08.1876) в Александропольскую крепостную артиллерию. Участник русско-турецкой войны 1877-78. Подпоручик (пр. 1877; ст. 19.06.1877; за боевые отличия). Командовал ротой в Александропольской крепостной артиллерии (09.01.1878-31.03.1879). Окончил Николаевскую академию Генерального Штаба (1882; по 2-му разряду). Состоял при Кавказском ВО. Состоял для поручений при штабе Закаспийской области (24.11.1882-21.01.1883). Состоял для особых поручений при штабе 4-го армейского корпуса (21.01.1883-25.10.1885). Штабс-капитан (ст. 17.04.1883). Капитан (ст. 24.03.1885). Состоял при войсковом штабе войска Донского для преподавания военных наук в Новочеркасском казачьем юнкерском училище (25.10.1885-31.10.1889). Подполковник (ст. 24.04.1888). Старший адъютант войскового штаба войска Донского (31.10.1889-13.06.1895). Полковник (пр. 1892; ст. 05.04.1892; за отличие). Управляющий канцелярией войскового наказного атамана войска Донского (13.06.1895-05.03.1901). Цензовое командование батальоном отбывал в 124-м пех. Воронежском полку (13.05-13.09.1900). Командир 157-го пехотного Имеретинского полка (05.03.1901-19.02.1904). Генерал-майор (пр. 1904; ст. 19.02.1904; за отличие). Командир 2-й бригады 16-й пехотной дивизии (19.02.-22.10.1904). Начальник штаба 6-го армейского корпуса (22.10.1904-09.07.1910). Генерал-лейтенант (пр. 1910; ст. 09.07.1910; за отличие).
Начальник 17-й пехотной дивизии (с 09.07.1910), с которой вступил в войну. Командир 6-го армейского корпуса (с 30.08.1914). Руководя дивизией и корпусом участвовал в Галицийской битве. С 09.11 по 06.12.1914 состоял за ранением в резерве чинов при штабе Минского ВО. Командир 5-го армейского корпуса (с 06.12.1914). Участвовал в Нарочской операции. Генерал от инфантерии (пр. 27.01.1916; ст. 18.09.1915).
В 10.11.1916-17.02.1917 вр.и.д. командующего Особой армией (на время отсутствия ген. Гурко, замещавшего ген. Алексеева в Ставке). Командующий Особой (с 02.04.1917) и 11-й (09-19.07.1917) армиями. Главнокомандующий войсками Юго-Западного (24-31.07.1917) и Западного (с 02.08.1917) фронтов. 12.11.1917 отстранен от должности Военно-революционным комитетом фронта.
Награды: Св. Станислава 3-й ст. с мечами и бантом (1878); Св. Анны 3-й ст. (1883); Св. Станислава 2-й ст. (1887); Св. Анны 2-й ст. (1891); Св. Владимира 4-й ст. (1893); Св. Владимира 3-й ст. (1895); Св. Станислава 1-й ст. (1906); Св. Анны 1-й ст. (06.12.1912); Белого Орла с мечами (ВП 26.05.1915);
Георгиевское оружие (ВП 15.08.1916); Св. Георгия 4-й ст. (ВП 15.08.1916); Персидский Льва и Солнца 2-й ст. (1895).
С 1919 г. в РККА, инспектор военных сообщений Высшей военной инспекции. В 1920 член Особого совещания при Главкоме и Комиссии по исследованию и использованию опыта Первой мировой войны. В дальнейшем на преподавательской работе. Умер в Москве.
Сочинения: Восьмая армия в Луцком прорыве. Мировая война 1914-1918. Луцкий прорыв. Труды и материалы к операции Юго-Западного фронта в мае-июне 1916 г. М., 1924.
Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету.
Казка «Червона шапочка», ілюстрація Вальтера Крейна, 1875 р.
Розрізняються народні казки, традиційні та початково усні, без достеменно відомого автора, та літературні, більш вільної форми, які створюються письменниками і поширюються в друкованих виданнях. В народній творчості казка є одним з основних жанрів, де постає як твір переважно чарівного, авантюрного чи побутового характеру з настановою на вигадку. В багатьох народних казках відображено минулі суспільні відносини та уявлення про світоустрій. У переносному значенні казка — вигадка взагалі, те, що не відповідає дійсності.
У Європі існувала довга усна традиція, пов'язана з народною казкою, що привернула значну увагу етноантропології. Крім того, чимало дослідників і письменників збирали народні казки та створювали їх основі нові. Серед таких постатей найбільш відомі Шарль Перро (Франція), брати Грімм (Німеччина), Олександр Афанасьєв (Росія). З українських такими є діячі XIX ст.: Іван Франко, Євген Гребінка, Петро Гулак-Артемовський, Микола Цертелєв, Михайло Максимович, Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Микола Костомаров, Осип Бодянський; XX ст.: Агатангел Кримський, Вікторія Юзвенко, Петро Лінтур, Іван Березовський.