Сава́нны — пространства в субэкваториальном поясе, покрытые травяной растительностью с редко разбросанными деревьями и кустарниками. Типичны для субэкваториального климата с резким разделением года на сухой и дождливый сезоны. Саванны — климатические регионы, свойственные более возвышенным тропическим странам с сухим континентальным климатом. В отличие от настоящих степей, саванны, кроме трав, содержат также кустарники и деревья, растущие иногда целым лесом, как, например, в Бразилии. Саванны имеют немало общего со степью, которая находится в умеренных широтах, как по режиму увлажнения, так и по условиям обитания. Как и в степной зоне, обитателям приходится при к высокой температуре воздуха в один сезон и к малому количеству осадков в сухой сезон.
«Ходить гарбуз по городу, питається свого роду...» — співається в жартівливій українській пісеньці, яка розповідає про родичів гарбуза: диню, огірочки, бараболю, квасолю, буряки, морквицю, біб.А чи й справді вони родичі?Наука ботаніка об’єднує найбільш близькі рослини у роди та види. Вид — це ім’я рослини. Рід — її прізвище. Прізвище та ім’я рослинам дають латинські, бо латинська мова у вчених вважається міжнародною. Жовта диня, наприклад, зветься куміс мело. А найближчий родич дині — огірок — теж куміс, але вже сатівус.Є й родини рослин, що складаються з найбільш близьких родів. До родини гарбузів, таким чином, справді належить диня — «гарбузова господиня», а також огірочки та кавун. А от бараболя, тобто картопля, ніякого відношення до родини гарбузів не має. її родичі — помідор і паслін. Родич морковиці — звичайний буряк, а родичі квасолі — біб та горох. їхня родина так і зветься — бобові.Бувають родичі досить близькі, а бувають і далекі. Дикі предки гарбуза та дині ростуть у Мексіці, а батьківщина огірків та кавунів — пекуча пустеля Калахарі в Африці. Бараболю та помідор привезли до нас з Південної Америки. А морковиця прийшла з Середземномор’я. З Азії на нашу землю потрапили буряки, квасоля, цибуля, часник, пшениця, рис...Різними шляхами приходили вони до нас. Колись люди не вміли удобрювати свої поля та городи. Вони просто кидали насіння у грунт, а коли грунт втрачав родючість, переходили на нове місце. Переселяючись, люди брали з собою а, насіння, і мандрувало воно разом з людьми о на сотні й тисячі кілометрів.Радо зустріли люди заморських гостей, що їх привезли мореплавці, — помідори, какао. А от картоплі спочатку не пощастило. Ніхто не знав, що саме треба споживати. Пробували їсти зелені кульки з насінням, але вони такі гіркі, що люди назвали їх «чортовим яблуком». То ж не дивно, що селяни відмовлялися садити картоплю, а коли власті примушували їх засаджувати нею лани, вони бунтували, — знищували картоплю, вбивали панів та царських службовців. Так і увійшли в історію ці бунти під назвою «картопляні».А от гречка швидко розповсюдилася по селянських нивах. її привезли наші предки з Візантії, яку вони звали Грецією. Тому-то й названо гречку гречкою.Соняшник потрапив до нас як декоративна рослина і довго прикрашав тільки квітники та оранжереї. Згодом люди навчились видобувати з його насіння смачну олію, і соняшник перейшов з гурту декоративних рослин до лав рослин сільськогосподарських. Різними шляхами потрапляли рослини на наші поля та городи. Люди відбирали для посіву насіння від найкращих рослин, що не боялися ані спеки, ані холодів.Поступово рослини змінилися настільки, що стали зовсім не схожі на своїх диких предків. І ростуть поряд на наших полях та городах пришельці з різних далеких країв — кавун, огірки, картопля, квасоля і служать людям.
