Насамперед серед екологічних областей Світового океану розрізняють товщу води — пелагіаль, область поширення пелагічних тварин, і дно океану — бенталь, заселену бентосом, тобто організмами, що живуть на ґрунті або в його товщі.
Супралітораль — узбережжя океану, розташоване вище літоралі, тобто вище рівня води в найвищий приплив
Літораль — прибережна зона морського дна, що осушується під час відпливу. Розташована між рівнями води в найнижчий відплив і в найвищий приплив. Мешканці літоралі двічі на добу покриваються водою й двічі на добу звільняються від її; вони живуть при різких змінах температури й солоності води, при дії прибою, на прямому сонячному світлі
Сублітораль — прибережна частина океану, яка безпосередньо примикає до літоралі й розташовується на глибинах від 40-50 м до 200 м (рідше глибше), що простирається від рівня води при найнижчому відпливі до нижньої границі поширення донної рослинності. Із сублітораллю пов'язані багаті промисли безхребетних.
Батіаль розташовується на материкових схилах на глибинах 200-2 000 м між неритичною областю й абісаллю. Батіаль характеризується слабкою освітленістю у верхній частині і повною відсутністю видимих променів спектра в нижній. Для неї характерні незначні коливання температури й солоності. На відміну від неритичної області, на якій відкладаються переважно галечник й черепашники, у батіалі переважають мули.
Абісаль — область найбільших морських глибин, що перевищують 2 000 м, яка відповідає ложу Світового океану. Характеризується надзвичайно повільним пересуванням води від полюсів до екватора, постійно низькими температурами (близько +4 °C), практично майже повною відсутністю світла. Тут зовсім не зустрічаються зелені рослини.
У товщі води — пелагіалі виділяють епіпелагіаль — освітлені шари води до глибини 200 м і глибоководну пелагіаль. Остання у свою чергу підрозділяється на батіпелагіаль, що лежить на глибинах 200-2 000 м, і абісопелагіаль — глибше 2 000 м. Виділяють також мезопелагіаль — перехідну зону між епіпелагіаллю та батіпелагіаллю; гіперпелагіаль — води глибоководних жолобів.
«Робинзо́н Кру́зо» (англ. Robinson Crusoe)[Комм. 1] — роман английского писателя Даниэля Дефо (1660—1731), впервые опубликованный в апреле 1719 года, повествующий о нравственном возрождении человека в общении с природой[1] и обессмертивший имя автора[2]. Написан как автобиография морского путешественника и плантатора Робинзона Крузо, желавшего ещё более разбогатеть скорым и нелегальным путём, но в результате кораблекрушения попавшего на необитаемый остров, где провёл 28 лет. Сам Дефо называл свой роман аллегорией.Материалом для романа Дефо послужило описание пребывания шотландского боцмана Селькирка на необитаемом острове в 1704—1709 годах. Дефо избрал для своего Робинзона условия и изоляцию сходные с теми, что достались Селькирку; но если последний одичал на острове, то Робинзон нравственно возродился[3].
В августе 1719 года Дефо выпустил продолжение — «Дальнейшие приключения Робинзона Крузо», а ещё год спустя — «Серьёзные размышления Робинзона Крузо», но в сокровищницу мировой литературы вошла лишь первая книга и именно с ней связано новое жанровое понятие — «Робинзонада».
Роман «Робинзон Крузо» дал начало классическому английскому роману и породил моду на псевдодокументальную художественную прозу; его нередко называют первым «подлинным» романом на английском языке[4]. Роман, однако, переменил круг читателей и стал детской книгой. По количеству вышедших в свет экземпляров долго занимал исключительное место не только среди сочинений Даниэля Дефо, но и в книжном мире вообще[3]. На русском языке впервые издан под названием «Жизнь и приключения Робинзона Круза, природного англичанина» (1762—1764).
Объяснение:
Насамперед серед екологічних областей Світового океану розрізняють товщу води — пелагіаль, область поширення пелагічних тварин, і дно океану — бенталь, заселену бентосом, тобто організмами, що живуть на ґрунті або в його товщі.
Супралітораль — узбережжя океану, розташоване вище літоралі, тобто вище рівня води в найвищий приплив
Літораль — прибережна зона морського дна, що осушується під час відпливу. Розташована між рівнями води в найнижчий відплив і в найвищий приплив. Мешканці літоралі двічі на добу покриваються водою й двічі на добу звільняються від її; вони живуть при різких змінах температури й солоності води, при дії прибою, на прямому сонячному світлі
Сублітораль — прибережна частина океану, яка безпосередньо примикає до літоралі й розташовується на глибинах від 40-50 м до 200 м (рідше глибше), що простирається від рівня води при найнижчому відпливі до нижньої границі поширення донної рослинності. Із сублітораллю пов'язані багаті промисли безхребетних.
Батіаль розташовується на материкових схилах на глибинах 200-2 000 м між неритичною областю й абісаллю. Батіаль характеризується слабкою освітленістю у верхній частині і повною відсутністю видимих променів спектра в нижній. Для неї характерні незначні коливання температури й солоності. На відміну від неритичної області, на якій відкладаються переважно галечник й черепашники, у батіалі переважають мули.
Абісаль — область найбільших морських глибин, що перевищують 2 000 м, яка відповідає ложу Світового океану. Характеризується надзвичайно повільним пересуванням води від полюсів до екватора, постійно низькими температурами (близько +4 °C), практично майже повною відсутністю світла. Тут зовсім не зустрічаються зелені рослини.
У товщі води — пелагіалі виділяють епіпелагіаль — освітлені шари води до глибини 200 м і глибоководну пелагіаль. Остання у свою чергу підрозділяється на батіпелагіаль, що лежить на глибинах 200-2 000 м, і абісопелагіаль — глибше 2 000 м. Виділяють також мезопелагіаль — перехідну зону між епіпелагіаллю та батіпелагіаллю; гіперпелагіаль — води глибоководних жолобів.
«Робинзо́н Кру́зо» (англ. Robinson Crusoe)[Комм. 1] — роман английского писателя Даниэля Дефо (1660—1731), впервые опубликованный в апреле 1719 года, повествующий о нравственном возрождении человека в общении с природой[1] и обессмертивший имя автора[2]. Написан как автобиография морского путешественника и плантатора Робинзона Крузо, желавшего ещё более разбогатеть скорым и нелегальным путём, но в результате кораблекрушения попавшего на необитаемый остров, где провёл 28 лет. Сам Дефо называл свой роман аллегорией.Материалом для романа Дефо послужило описание пребывания шотландского боцмана Селькирка на необитаемом острове в 1704—1709 годах. Дефо избрал для своего Робинзона условия и изоляцию сходные с теми, что достались Селькирку; но если последний одичал на острове, то Робинзон нравственно возродился[3].
В августе 1719 года Дефо выпустил продолжение — «Дальнейшие приключения Робинзона Крузо», а ещё год спустя — «Серьёзные размышления Робинзона Крузо», но в сокровищницу мировой литературы вошла лишь первая книга и именно с ней связано новое жанровое понятие — «Робинзонада».
Роман «Робинзон Крузо» дал начало классическому английскому роману и породил моду на псевдодокументальную художественную прозу; его нередко называют первым «подлинным» романом на английском языке[4]. Роман, однако, переменил круг читателей и стал детской книгой. По количеству вышедших в свет экземпляров долго занимал исключительное место не только среди сочинений Даниэля Дефо, но и в книжном мире вообще[3]. На русском языке впервые издан под названием «Жизнь и приключения Робинзона Круза, природного англичанина» (1762—1764).