За последние 100 лет, активное внедрение технологических процессов привело к возникновению новой видоизмененной окружающей среды. Люди стали понимать, что для достижения полного благополучия, необходимо, чтобы человек жил, гармонично сочетая свои интересы с развитием всего живого. Ни для кого не секрет, что в современных городах проблема экологии встает достаточно остро. Не является исключением и Воронеж. Недавно на заседании Координационного совета звучали вопросы и ответы на тему проблем утилизации отходов производства и потребления, улучшения руслоформирующих процессов реки Дон, а также управление охраняемыми природными территориями области.Выяснилось, что во время разработки по регулированию русла Дона в Павловском районе, были допущены грубейшие проектные ошибки. Сам гидроузел, возведенный в 2006 году, не сдали эксплуатирующей организации. Это привело к усилению речной эрозии, что в свою очередь, создало угрозу обрушения жилых домов на двух улицах Павловска. Требуется решить проблему, чтобы аварийное состояние гидроузла не образовало еще более серьезных последствий в период половодья. В планах – разработка целого комплекса противопаводковых мероприятий, направленных на устранение угрозы безопасности жителей, а также на профилактику существующих рисков. Гидроузел решено передать в эксплуатацию муниципальному предприятию Павловского района. Для того чтобы улучшить техническое состояние водопропускных и берегоукрепительных сооружений на реке, будут выделены необходимые денежные средства.Нельзя забывать и о проблеме утилизации отходов производства и потребления в Воронежском регионе. Ежегодно в области количество твердых отходов, которые нужно переработать и захоронить, увеличивается. Например, данная цифра на 2008 год составила более 4 млн. тонн. На территории 34 муниципальных районов и городов есть всего десять полигонов твердых бытовых отходов. Из них только шесть обладают требуемыми лицензиями. Решать вопросы необходимо безотлагательно, при этом строго контролируя распределение средств, выделяемых для данных целей.
Уран рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті, велика піввісь котрої (середня геліоцентрична відстань) у 19,182 більше, ніж у Землі, і складає 2871 млн. км. Ексцентриситет орбіти дорівнює 0,047, тобто орбіта досить близька до кругової. Площина орбіти нахилена до екліптики під кутом 0,8°. Один оборот навколо Сонця Уран здийснює за 84,01 зем-ного року. Період власного обертання Урану складає приблизно 17 горин. Існуючий розкид при визначенні значень цього періоду обумовлений декількома причинами, із яких основними є дві: газові поверхні планети не обертається як єдине ціле і, крім того, на поверхні Урану не виявлено помітних локальних неоднорідностей, що до б уточнити тривалість доби на планеті.
Обертання Урану володіє низкою відмінних рис: вісь обертання майже перпендикулярна (98 ) до площини орбіти, а напрямок обертання проти-лежна напрямку обертання навколо Сонця, тобто обернене (із всіх інших великих планет обернений напрямок обертання гається тільки у Венери).
Уран відносять до числа планет-гігантів: його екваторіальний радіус (25600 км) майже в чотири рази, а маса (8,7•1025 кг) - у 14,6 разу більше, ніж у Землі. При цьому середня густина Урану (1,26 г/см3) у 4,38 разу менше, чим густина Землі. Відносно мала густина типова для планет-гігантів: у процесі формування з газово-пилевого протопланетної хмари найбільше легкі компоненти (у першу чергу, водень і гелій) стали для них основним «будівельним матеріалом», тоді як планети земної групи вклю-чають помітну частку більш важких елементів.
Склад і внутрішня будова
Подібно іншим планетам-гігантам, атмосфера Уран в основному складається з водню, гелію і метану, хоча їхні відносні внески декілька нижче в порівнянні з Юпітером і Сатурном.
Теоретична модель будови Урану така: його поверхневий являє собою газорідку оболонку, під яким знаходиться крижана (суміш во-дяного й аміачного льоду) мантія, а ще глибше - ядро з твердих порід. Ма-са мантії і ядра складає приблизно 85-90% від усієї маси Урану. Зона твердої речовини простирається до 3/4 радіуса планети.
Температура в центрі Уран близька до 10000 С при тиску 7-8 млн. атмо-сфер (одна атмосфера приблизно відповідає одному бару). На межі ядра тиск приблизно на два порядки нижче (біля 100 кілобар).
Ефективна температура, обумовлена по тепловому випромінюванню з поверхні планети, складає біля55 С.
Супутники Уран
Подібно Нептуну і Сатурну, Уран має велике число супутників (до 1997 вікрито 15) і систему кілець. Найбільші розміри (у кілометрах) і маса (у частках маси Урану) характерні для перших п’ятьох (відкритих із Землі) супутників. Це Міранда (127 км, 10-7), Аріель (565 км, 1,1• 10-5), Умбріель (555 км, 1,1• 10-5), Титанія (800 км, 3,2• 10-5) і Оберон (815 км, 3,4• 10-5). Останні два супутники, відповідно до теоретичних оцінок, відчувають диференціацію, тобто перерозподіл різноманітних елементів по глибині, у результаті чого відбулося утворення силікатного ядра, мантії з льоду (водяного й аміачного) і крижаної кори. Теплота, що виділяється при диференціації, призводить до помітного розігрівання надр, що може вик-ликати навіть їхнє розплавлювання. Інші 10 супутників Урану (Корделія, Офелія, Бианка, Кресида, Дездемона, Джульєта, Порція, Розалвнда, Белвнда, Пек) були відкриті з борта космічного апарата «Вояджер-2» у 1985-86.
Протягом 30 років після відкриття Уран гострота інтересу до нього періодично падала, але тільки на час. Справа в тому, що підвищення точ-ност виявило загадкові аномалії в русі планети: воно то «відставало» від розрахункового, то починало «випереджати» його. Тео-ретичне пояснення цих аномалій призвело до нових відкриттів - виявлен-ню зауранових планет.
Уран рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті, велика піввісь котрої (середня геліоцентрична відстань) у 19,182 більше, ніж у Землі, і складає 2871 млн. км. Ексцентриситет орбіти дорівнює 0,047, тобто орбіта досить близька до кругової. Площина орбіти нахилена до екліптики під кутом 0,8°. Один оборот навколо Сонця Уран здийснює за 84,01 зем-ного року. Період власного обертання Урану складає приблизно 17 горин. Існуючий розкид при визначенні значень цього періоду обумовлений декількома причинами, із яких основними є дві: газові поверхні планети не обертається як єдине ціле і, крім того, на поверхні Урану не виявлено помітних локальних неоднорідностей, що до б уточнити тривалість доби на планеті.
Обертання Урану володіє низкою відмінних рис: вісь обертання майже перпендикулярна (98 ) до площини орбіти, а напрямок обертання проти-лежна напрямку обертання навколо Сонця, тобто обернене (із всіх інших великих планет обернений напрямок обертання гається тільки у Венери).
Уран відносять до числа планет-гігантів: його екваторіальний радіус (25600 км) майже в чотири рази, а маса (8,7•1025 кг) - у 14,6 разу більше, ніж у Землі. При цьому середня густина Урану (1,26 г/см3) у 4,38 разу менше, чим густина Землі. Відносно мала густина типова для планет-гігантів: у процесі формування з газово-пилевого протопланетної хмари найбільше легкі компоненти (у першу чергу, водень і гелій) стали для них основним «будівельним матеріалом», тоді як планети земної групи вклю-чають помітну частку більш важких елементів.
Склад і внутрішня будова
Подібно іншим планетам-гігантам, атмосфера Уран в основному складається з водню, гелію і метану, хоча їхні відносні внески декілька нижче в порівнянні з Юпітером і Сатурном.
Теоретична модель будови Урану така: його поверхневий являє собою газорідку оболонку, під яким знаходиться крижана (суміш во-дяного й аміачного льоду) мантія, а ще глибше - ядро з твердих порід. Ма-са мантії і ядра складає приблизно 85-90% від усієї маси Урану. Зона твердої речовини простирається до 3/4 радіуса планети.
Температура в центрі Уран близька до 10000 С при тиску 7-8 млн. атмо-сфер (одна атмосфера приблизно відповідає одному бару). На межі ядра тиск приблизно на два порядки нижче (біля 100 кілобар).
Ефективна температура, обумовлена по тепловому випромінюванню з поверхні планети, складає біля55 С.
Супутники Уран
Подібно Нептуну і Сатурну, Уран має велике число супутників (до 1997 вікрито 15) і систему кілець. Найбільші розміри (у кілометрах) і маса (у частках маси Урану) характерні для перших п’ятьох (відкритих із Землі) супутників. Це Міранда (127 км, 10-7), Аріель (565 км, 1,1• 10-5), Умбріель (555 км, 1,1• 10-5), Титанія (800 км, 3,2• 10-5) і Оберон (815 км, 3,4• 10-5). Останні два супутники, відповідно до теоретичних оцінок, відчувають диференціацію, тобто перерозподіл різноманітних елементів по глибині, у результаті чого відбулося утворення силікатного ядра, мантії з льоду (водяного й аміачного) і крижаної кори. Теплота, що виділяється при диференціації, призводить до помітного розігрівання надр, що може вик-ликати навіть їхнє розплавлювання. Інші 10 супутників Урану (Корделія, Офелія, Бианка, Кресида, Дездемона, Джульєта, Порція, Розалвнда, Белвнда, Пек) були відкриті з борта космічного апарата «Вояджер-2» у 1985-86.
Протягом 30 років після відкриття Уран гострота інтересу до нього періодично падала, але тільки на час. Справа в тому, що підвищення точ-ност виявило загадкові аномалії в русі планети: воно то «відставало» від розрахункового, то починало «випереджати» його. Тео-ретичне пояснення цих аномалій призвело до нових відкриттів - виявлен-ню зауранових планет.