окружающей среды горных экосистем. Каждый блок представлен набором речевых фрагментов. Для решения поставленных задач автором использовались следующие методы исследования: метод когнитивного моделирования; контекстуального и компонентного анализа; количественного подсчета; интерпретационный и классификационный методы. Апробация результатов исследования. Основные положения диссертации обсуждались на заседании кафедры английской филологии Кубанского государственного университета, докладывались на всероссийских, региональных и межвузовских научно-практических конференциях в г. Краснодаре (2003, 2004, 2005 гг.), Москве, Ульяновске (2006 г.). По теме диссертации опубликовано 7 научных работ общим объемом 2,14 п. л. Структура диссертационного исследования. Работа состоит из введения, трех глав, заключения, списка использованной литературы, приложения. Содержание работы Во введении обоснована актуальность работы, раскрыта ее научная новизна, определены цели, задачи, объект и предмет исследования, приведен практический материал (массив текстов о горных экосистемах), описана теоретическая и практическая значимость работы, указаны теоретическая база и методы, используемые для решения поставленных задач, сформулированы положения, выносимые на защиту. В первой главе «Основания дискурсивной деятельности» определены теоретические положения, характеризующие проблемы организации и представления знаний, рассмотрены тезаурусное представление знаний, предметная область, когниотип, процессы дискурсивной деятельности (порождение и понимание текстов), описана теория речевых жанров. Научные источники второй половины ХХ в. свидетельствуют о появлении в языкознании понятия «дискурс». Учеными принято рассматривать дискурс как связный текст в сочетании с экстралингвистическими факторами. Вопрос статуса дискурса рассматривается в изучении языка в действии и основывается на анализе связи между языком, сознанием и миром в рамках прагматики как полной семиотики языка. Проблема дискурса приобрела особую значимость, когда лингвисты поняли, что изучение текста не должно быть ограничено только грамматическим анализом, а основным объектом исследования должен стать текст в экстралингвистических контекстах. Представление текста разрабатывается с точки зрения взаимосвязи когнитивного, модального и текстуального компонентов текста в отношении когнитивной прагматики. Текст и дискурсивная деятельность изучаются как единое семиотическое образование и знаковая организованность. В социолингвистическом понимании дискурс связан с понятиями речевого жанра и предметной области.
Естественно-языковым высказываниям в качестве их семантики сопоставляются алгоритмические процедуры-предписания. В условиях ограниченных предметных областей систем ИИ (например, в модели мира BLOCKS, на которой была задана программа SHRDLU Т. Винограда43) тезис "высказывания суть программы" оказался практически осуществимым, тем более, что сам мир BLOCKS и ряда других ИИ-систем начала 70-х годов (скажем, моделирующих понимание высказываний по поводу игры в "крестики-нолики" или приготовления бутербродов) был преимущественно акциональным. Однако система, в которой вся сколько-нибудь неэлементарная семантика задается специализированными и детализованными процедурами, оказывается чрезвычайно чувствительной к изменению предметной области в том смысле, что смена ее приводит практически к необходимости радикальной переделки системы. Такого рода соображения, соответствующие принципиальной ценностной установке современного ИИ на "нечерноту ящика", привели во второй половине 70-х начале 80-х годов к формированию когнитивного варианта процедурной семантики, возникновение которого следует рассматривать в контексте формирования когнитивной науки как теоретической составляющей ИИ44
Уран рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті, велика піввісь котрої (середня геліоцентрична відстань) у 19,182 більше, ніж у Землі, і складає 2871 млн. км. Ексцентриситет орбіти дорівнює 0,047, тобто орбіта досить близька до кругової. Площина орбіти нахилена до екліптики під кутом 0,8°. Один оборот навколо Сонця Уран здийснює за 84,01 зем-ного року. Період власного обертання Урану складає приблизно 17 горин. Існуючий розкид при визначенні значень цього періоду обумовлений декількома причинами, із яких основними є дві: газові поверхні планети не обертається як єдине ціле і, крім того, на поверхні Урану не виявлено помітних локальних неоднорідностей, що до б уточнити тривалість доби на планеті.
Обертання Урану володіє низкою відмінних рис: вісь обертання майже перпендикулярна (98 ) до площини орбіти, а напрямок обертання проти-лежна напрямку обертання навколо Сонця, тобто обернене (із всіх інших великих планет обернений напрямок обертання гається тільки у Венери).
Уран відносять до числа планет-гігантів: його екваторіальний радіус (25600 км) майже в чотири рази, а маса (8,7•1025 кг) - у 14,6 разу більше, ніж у Землі. При цьому середня густина Урану (1,26 г/см3) у 4,38 разу менше, чим густина Землі. Відносно мала густина типова для планет-гігантів: у процесі формування з газово-пилевого протопланетної хмари найбільше легкі компоненти (у першу чергу, водень і гелій) стали для них основним «будівельним матеріалом», тоді як планети земної групи вклю-чають помітну частку більш важких елементів.
Склад і внутрішня будова
Подібно іншим планетам-гігантам, атмосфера Уран в основному складається з водню, гелію і метану, хоча їхні відносні внески декілька нижче в порівнянні з Юпітером і Сатурном.
Теоретична модель будови Урану така: його поверхневий являє собою газорідку оболонку, під яким знаходиться крижана (суміш во-дяного й аміачного льоду) мантія, а ще глибше - ядро з твердих порід. Ма-са мантії і ядра складає приблизно 85-90% від усієї маси Урану. Зона твердої речовини простирається до 3/4 радіуса планети.
Температура в центрі Уран близька до 10000 С при тиску 7-8 млн. атмо-сфер (одна атмосфера приблизно відповідає одному бару). На межі ядра тиск приблизно на два порядки нижче (біля 100 кілобар).
Ефективна температура, обумовлена по тепловому випромінюванню з поверхні планети, складає біля55 С.
Супутники Уран
Подібно Нептуну і Сатурну, Уран має велике число супутників (до 1997 вікрито 15) і систему кілець. Найбільші розміри (у кілометрах) і маса (у частках маси Урану) характерні для перших п’ятьох (відкритих із Землі) супутників. Це Міранда (127 км, 10-7), Аріель (565 км, 1,1• 10-5), Умбріель (555 км, 1,1• 10-5), Титанія (800 км, 3,2• 10-5) і Оберон (815 км, 3,4• 10-5). Останні два супутники, відповідно до теоретичних оцінок, відчувають диференціацію, тобто перерозподіл різноманітних елементів по глибині, у результаті чого відбулося утворення силікатного ядра, мантії з льоду (водяного й аміачного) і крижаної кори. Теплота, що виділяється при диференціації, призводить до помітного розігрівання надр, що може вик-ликати навіть їхнє розплавлювання. Інші 10 супутників Урану (Корделія, Офелія, Бианка, Кресида, Дездемона, Джульєта, Порція, Розалвнда, Белвнда, Пек) були відкриті з борта космічного апарата «Вояджер-2» у 1985-86.
Протягом 30 років після відкриття Уран гострота інтересу до нього періодично падала, але тільки на час. Справа в тому, що підвищення точ-ност виявило загадкові аномалії в русі планети: воно то «відставало» від розрахункового, то починало «випереджати» його. Тео-ретичне пояснення цих аномалій призвело до нових відкриттів - виявлен-ню зауранових планет.
окружающей среды горных экосистем. Каждый блок представлен набором речевых фрагментов. Для решения поставленных задач автором использовались следующие методы исследования: метод когнитивного моделирования; контекстуального и компонентного анализа; количественного подсчета; интерпретационный и классификационный методы. Апробация результатов исследования. Основные положения диссертации обсуждались на заседании кафедры английской филологии Кубанского государственного университета, докладывались на всероссийских, региональных и межвузовских научно-практических конференциях в г. Краснодаре (2003, 2004, 2005 гг.), Москве, Ульяновске (2006 г.). По теме диссертации опубликовано 7 научных работ общим объемом 2,14 п. л. Структура диссертационного исследования. Работа состоит из введения, трех глав, заключения, списка использованной литературы, приложения. Содержание работы Во введении обоснована актуальность работы, раскрыта ее научная новизна, определены цели, задачи, объект и предмет исследования, приведен практический материал (массив текстов о горных экосистемах), описана теоретическая и практическая значимость работы, указаны теоретическая база и методы, используемые для решения поставленных задач, сформулированы положения, выносимые на защиту. В первой главе «Основания дискурсивной деятельности» определены теоретические положения, характеризующие проблемы организации и представления знаний, рассмотрены тезаурусное представление знаний, предметная область, когниотип, процессы дискурсивной деятельности (порождение и понимание текстов), описана теория речевых жанров. Научные источники второй половины ХХ в. свидетельствуют о появлении в языкознании понятия «дискурс». Учеными принято рассматривать дискурс как связный текст в сочетании с экстралингвистическими факторами. Вопрос статуса дискурса рассматривается в изучении языка в действии и основывается на анализе связи между языком, сознанием и миром в рамках прагматики как полной семиотики языка. Проблема дискурса приобрела особую значимость, когда лингвисты поняли, что изучение текста не должно быть ограничено только грамматическим анализом, а основным объектом исследования должен стать текст в экстралингвистических контекстах. Представление текста разрабатывается с точки зрения взаимосвязи когнитивного, модального и текстуального компонентов текста в отношении когнитивной прагматики. Текст и дискурсивная деятельность изучаются как единое семиотическое образование и знаковая организованность. В социолингвистическом понимании дискурс связан с понятиями речевого жанра и предметной области.
Естественно-языковым высказываниям в качестве их семантики сопоставляются алгоритмические процедуры-предписания. В условиях ограниченных предметных областей систем ИИ (например, в модели мира BLOCKS, на которой была задана программа SHRDLU Т. Винограда43) тезис "высказывания суть программы" оказался практически осуществимым, тем более, что сам мир BLOCKS и ряда других ИИ-систем начала 70-х годов (скажем, моделирующих понимание высказываний по поводу игры в "крестики-нолики" или приготовления бутербродов) был преимущественно акциональным. Однако система, в которой вся сколько-нибудь неэлементарная семантика задается специализированными и детализованными процедурами, оказывается чрезвычайно чувствительной к изменению предметной области в том смысле, что смена ее приводит практически к необходимости радикальной переделки системы. Такого рода соображения, соответствующие принципиальной ценностной установке современного ИИ на "нечерноту ящика", привели во второй половине 70-х начале 80-х годов к формированию когнитивного варианта процедурной семантики, возникновение которого следует рассматривать в контексте формирования когнитивной науки как теоретической составляющей ИИ44
Уран рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті, велика піввісь котрої (середня геліоцентрична відстань) у 19,182 більше, ніж у Землі, і складає 2871 млн. км. Ексцентриситет орбіти дорівнює 0,047, тобто орбіта досить близька до кругової. Площина орбіти нахилена до екліптики під кутом 0,8°. Один оборот навколо Сонця Уран здийснює за 84,01 зем-ного року. Період власного обертання Урану складає приблизно 17 горин. Існуючий розкид при визначенні значень цього періоду обумовлений декількома причинами, із яких основними є дві: газові поверхні планети не обертається як єдине ціле і, крім того, на поверхні Урану не виявлено помітних локальних неоднорідностей, що до б уточнити тривалість доби на планеті.
Обертання Урану володіє низкою відмінних рис: вісь обертання майже перпендикулярна (98 ) до площини орбіти, а напрямок обертання проти-лежна напрямку обертання навколо Сонця, тобто обернене (із всіх інших великих планет обернений напрямок обертання гається тільки у Венери).
Уран відносять до числа планет-гігантів: його екваторіальний радіус (25600 км) майже в чотири рази, а маса (8,7•1025 кг) - у 14,6 разу більше, ніж у Землі. При цьому середня густина Урану (1,26 г/см3) у 4,38 разу менше, чим густина Землі. Відносно мала густина типова для планет-гігантів: у процесі формування з газово-пилевого протопланетної хмари найбільше легкі компоненти (у першу чергу, водень і гелій) стали для них основним «будівельним матеріалом», тоді як планети земної групи вклю-чають помітну частку більш важких елементів.
Склад і внутрішня будова
Подібно іншим планетам-гігантам, атмосфера Уран в основному складається з водню, гелію і метану, хоча їхні відносні внески декілька нижче в порівнянні з Юпітером і Сатурном.
Теоретична модель будови Урану така: його поверхневий являє собою газорідку оболонку, під яким знаходиться крижана (суміш во-дяного й аміачного льоду) мантія, а ще глибше - ядро з твердих порід. Ма-са мантії і ядра складає приблизно 85-90% від усієї маси Урану. Зона твердої речовини простирається до 3/4 радіуса планети.
Температура в центрі Уран близька до 10000 С при тиску 7-8 млн. атмо-сфер (одна атмосфера приблизно відповідає одному бару). На межі ядра тиск приблизно на два порядки нижче (біля 100 кілобар).
Ефективна температура, обумовлена по тепловому випромінюванню з поверхні планети, складає біля55 С.
Супутники Уран
Подібно Нептуну і Сатурну, Уран має велике число супутників (до 1997 вікрито 15) і систему кілець. Найбільші розміри (у кілометрах) і маса (у частках маси Урану) характерні для перших п’ятьох (відкритих із Землі) супутників. Це Міранда (127 км, 10-7), Аріель (565 км, 1,1• 10-5), Умбріель (555 км, 1,1• 10-5), Титанія (800 км, 3,2• 10-5) і Оберон (815 км, 3,4• 10-5). Останні два супутники, відповідно до теоретичних оцінок, відчувають диференціацію, тобто перерозподіл різноманітних елементів по глибині, у результаті чого відбулося утворення силікатного ядра, мантії з льоду (водяного й аміачного) і крижаної кори. Теплота, що виділяється при диференціації, призводить до помітного розігрівання надр, що може вик-ликати навіть їхнє розплавлювання. Інші 10 супутників Урану (Корделія, Офелія, Бианка, Кресида, Дездемона, Джульєта, Порція, Розалвнда, Белвнда, Пек) були відкриті з борта космічного апарата «Вояджер-2» у 1985-86.
Протягом 30 років після відкриття Уран гострота інтересу до нього періодично падала, але тільки на час. Справа в тому, що підвищення точ-ност виявило загадкові аномалії в русі планети: воно то «відставало» від розрахункового, то починало «випереджати» його. Тео-ретичне пояснення цих аномалій призвело до нових відкриттів - виявлен-ню зауранових планет.