Близьким до його поглядів був Симеон Сифа (друга половина ХІ – перша половина ХІІ ст.) – візантійський мислитель і
письменник. У своїй праці «Загальний огляд
початків природознавства» він дотримувався теолого-неоплатонічного спрямування.10
Основними джерелами для написання цього
трактату були праці Платона, Арістотеля та
Птолемея. У передмові викладено ідеї щодо
будови Всесвіту, форми небесних тіл і Землі,
походження природних явищ тощо. Праця
починається з опису сферичної форми Землі та її розміру. Потім викладено уявлення
про сферу Місяця, Меркурія, Венери, Сонця, поза якою за велінням Бога рухаються
всі інші планети: Марс, Юпітер, Сатурн – і
нерухомі зорі. Останні світять від Сонця та
власним світлом. У небесних сферах С. Сифа
відмічав перевагу повітряного початку, а у
зорях – вогневого. Далі йдуть відомості про
небесний екватор, небесний меридіан, горизонт і нахил до нього осі світу, місячні та
сонячні затемнення, кордони ойкумени (від
м. Сіри (Китай) на сході до Іспанії на заході;
від острова Фулі на півночі до екватора на
півдні).11
В українських літописах, починаючи
з ХІ–ХІІ ст., з’являються описи будови світу.12 У той час їх існувало кілька варіантів. Серед них «Християнська топографія»
Козьми Індикоплова,13 «Шестоднев» Іоанна
(екзарх болгарський),14 «Хроніка» Георгія
Амартола.15 Під впливом цієї літератури та
внаслідок самостійного осмислення в Україні формувалися уявлення про будову світу.
Астрономічну інтерпретацію космологічних
ідей – систему Птолемея – було викладено в
трактаті «Ізборник» 1073 р. Саме «Ізборники» 1073 та 1076 рр. були для мешканців Київської Русі одними з основних джерел знань.
Вважається, що ці рукописи написано в Києві. За основу автори взяли твір візантійського
походження. У першій частині «Ізборника»
викладаються астрологічні поняття в їх критичному осмисленні. У другій частині – літочислення в різних народів, назви місяців.
Дана праця містить основні положення «Метафізики» Арістотеля.16 За цим трактатом у
центрі Всесвіту знаходиться Земля, навколо
якої обертаються вісім небесних сфер, що
пов’язані з рухомими тілами, які пересуваються на своїй орбіті – сфера Кроносу (Сатурна), Зеуса (Юпітера), Арея (Марса), Сонця, Афродіти (Венери), Єрмія (Меркурія),
Місяця та нерухомого неба. Остання також
оберталась, але в нарямку, протилежному до
руху планетних сфер. Деякі мислителі виділяли й дев’яту – зодіакальну сферу.
Козьма Індикоплов (VI ст.) був візантійським купцем і мандрівником. Припускається, що його трактат «Християнська
топографія»17 було перекладено в Русі на
межі ХІІ–ХІІІ ст. У праці описано будову світу відповідно до Святого Писання: «повєда
християнський переказ божественного писання та хотєніа являти всього світу образ».
Він дотримувався ідей богословів антиохійської школи і намагався викласти свої уявлення про систему світу, ґрунтуючись на ний
подвійним небом (твердь і вода та невидиме небо). К. Індикоплов порівнював Землю
з Ноєвим ковчегом і старозавітною скинією.
Він виступав проти авторитетів Арістотеля
і Птолемея, які вважали, що Земля кругла, і
наполегливо доводив, що Землю «немощно
круглообразно порозумівати».18
«Хроніка»19 Георгія Амартола була завершена близько 867 р. і перекладена на церковнослов’янську мову в ХІ–ХІІ ст. Достеменно невідомо, де саме її було переведено,
але згідно з однією із теорій це здійснено в
Київській Русі. Трактат Г. Амартола складається зі вступу та чотирьох книг. У першій
книзі викладено основні етапи історії від
створення світу Богом до часів Александра
Македонського.
Ці досить-таки примітивні уявлення про світобудову не були єдиними серед
Рис. 3. Модель світу К. Індикоплова.
192
українського культурного загалу. Паралельно в Україні, як вже зазначалося, поширювалася праця Іоанна, екзарха болгарського,
«Шестоднев» (Рис. 4), в якій астрономічна
проблематика висвітлювалася з урахуванням досягнень античності.20 Вважається, що
цей трактат було написано у Болгарії в кінці ІХ – на початку Х ст. Твір Іоанна поєднав
«Шестоднев» Василія Великого, однойменну
працю вченого-богослова Северіана Гевальського й праці античних авторів, зокрема
Арістотеля. Перші згадки про систему світу Іоанна містяться в літописі ХІІІ ст. Згідно з трактатом, у перший день Бог створив
Близьким до його поглядів був Симеон Сифа (друга половина ХІ – перша половина ХІІ ст.) – візантійський мислитель і
письменник. У своїй праці «Загальний огляд
початків природознавства» він дотримувався теолого-неоплатонічного спрямування.10
Основними джерелами для написання цього
трактату були праці Платона, Арістотеля та
Птолемея. У передмові викладено ідеї щодо
будови Всесвіту, форми небесних тіл і Землі,
походження природних явищ тощо. Праця
починається з опису сферичної форми Землі та її розміру. Потім викладено уявлення
про сферу Місяця, Меркурія, Венери, Сонця, поза якою за велінням Бога рухаються
всі інші планети: Марс, Юпітер, Сатурн – і
нерухомі зорі. Останні світять від Сонця та
власним світлом. У небесних сферах С. Сифа
відмічав перевагу повітряного початку, а у
зорях – вогневого. Далі йдуть відомості про
небесний екватор, небесний меридіан, горизонт і нахил до нього осі світу, місячні та
сонячні затемнення, кордони ойкумени (від
м. Сіри (Китай) на сході до Іспанії на заході;
від острова Фулі на півночі до екватора на
півдні).11
В українських літописах, починаючи
з ХІ–ХІІ ст., з’являються описи будови світу.12 У той час їх існувало кілька варіантів. Серед них «Християнська топографія»
Козьми Індикоплова,13 «Шестоднев» Іоанна
(екзарх болгарський),14 «Хроніка» Георгія
Амартола.15 Під впливом цієї літератури та
внаслідок самостійного осмислення в Україні формувалися уявлення про будову світу.
Астрономічну інтерпретацію космологічних
ідей – систему Птолемея – було викладено в
трактаті «Ізборник» 1073 р. Саме «Ізборники» 1073 та 1076 рр. були для мешканців Київської Русі одними з основних джерел знань.
Вважається, що ці рукописи написано в Києві. За основу автори взяли твір візантійського
походження. У першій частині «Ізборника»
викладаються астрологічні поняття в їх критичному осмисленні. У другій частині – літочислення в різних народів, назви місяців.
Дана праця містить основні положення «Метафізики» Арістотеля.16 За цим трактатом у
центрі Всесвіту знаходиться Земля, навколо
якої обертаються вісім небесних сфер, що
пов’язані з рухомими тілами, які пересуваються на своїй орбіті – сфера Кроносу (Сатурна), Зеуса (Юпітера), Арея (Марса), Сонця, Афродіти (Венери), Єрмія (Меркурія),
Місяця та нерухомого неба. Остання також
оберталась, але в нарямку, протилежному до
руху планетних сфер. Деякі мислителі виділяли й дев’яту – зодіакальну сферу.
Козьма Індикоплов (VI ст.) був візантійським купцем і мандрівником. Припускається, що його трактат «Християнська
топографія»17 було перекладено в Русі на
межі ХІІ–ХІІІ ст. У праці описано будову світу відповідно до Святого Писання: «повєда
християнський переказ божественного писання та хотєніа являти всього світу образ».
Він дотримувався ідей богословів антиохійської школи і намагався викласти свої уявлення про систему світу, ґрунтуючись на ний
подвійним небом (твердь і вода та невидиме небо). К. Індикоплов порівнював Землю
з Ноєвим ковчегом і старозавітною скинією.
Він виступав проти авторитетів Арістотеля
і Птолемея, які вважали, що Земля кругла, і
наполегливо доводив, що Землю «немощно
круглообразно порозумівати».18
«Хроніка»19 Георгія Амартола була завершена близько 867 р. і перекладена на церковнослов’янську мову в ХІ–ХІІ ст. Достеменно невідомо, де саме її було переведено,
але згідно з однією із теорій це здійснено в
Київській Русі. Трактат Г. Амартола складається зі вступу та чотирьох книг. У першій
книзі викладено основні етапи історії від
створення світу Богом до часів Александра
Македонського.
Ці досить-таки примітивні уявлення про світобудову не були єдиними серед
Рис. 3. Модель світу К. Індикоплова.
192
українського культурного загалу. Паралельно в Україні, як вже зазначалося, поширювалася праця Іоанна, екзарха болгарського,
«Шестоднев» (Рис. 4), в якій астрономічна
проблематика висвітлювалася з урахуванням досягнень античності.20 Вважається, що
цей трактат було написано у Болгарії в кінці ІХ – на початку Х ст. Твір Іоанна поєднав
«Шестоднев» Василія Великого, однойменну
працю вченого-богослова Северіана Гевальського й праці античних авторів, зокрема
Арістотеля. Перші згадки про систему світу Іоанна містяться в літописі ХІІІ ст. Згідно з трактатом, у перший день Бог створив
небо і землю, у другий розділилася волога
від тверді, в третій – води відокремилися від