1. Головною функцією сучасного міжнародного права, тобто напрямом його впливу на міжнародні відносини, є забезпечення безпеки та підтримка миру у світі (так – ні). 2. Претендувати на здійснення юрисдикції над будь-яким злочином по відношенню до особи, яка володіє громадянством будь-якої держави, може лише одна держава, а не декілька (так – ні).
3. Представники моністичних концепцій визнають єдність обох систем права, вважаючи, що міжнародне право і внутрішньодержавне право являють собою єдину системи (так – ні).
4. Збройні конфлікти неміжнародного характеру (громадянські війни) залишаються поза міжнародно-правовим регулюванням (так – ні).
5. Право обирати свої політичну, економічну та соціальну системи не виникає у держави, якщо вона має монархічну форму правління (так – ні).
6. Для правил міжнародного звичаю, на відміну від договору, характерна відсутність ознаки нормативної визначеності щодо змісту (так – ні).
7. Розвиток міжнародного права відбувається завдяки кодифікації міжнародно-правових норм, тобто їх систематизації за предметом регулювання (так – ні).
8. Особи, які не володіють громадянством жодної держави, а також біженці не можуть користуватись презумпцією невинуватості згідно з міжнародним правом (так – ні).
9. Принцип міжнародного співробітництва підлягає дотриманню як на двосторонньому рівні, так і на багатосторонньому (так – ні).
10. Будь-яка держава може самостійно задовольнити всі власні потреби, а отже не потребує вступу у відносини з іноземними державами (так – ні).
11. Після збиття літака «Боїнг 777» поблизу м. Торез (Україна) Україну обвинувачували в незабезпеченні безпеки свого повітряного простору (так – ні).
12. Консультативний висновок у справі Reparation for Injuries Suffered in the Service of the United Nations стосується відповідальності держав перед міжнародними організаціями (так – ні).
13. Територіальні води світових держав належать до територій з міжнародним режимом, а отже перебувають під міжнародним мандатом (так – ні).
14. У відповідь на застосування сили кожна держава згідно зі Статутом ООН має право на самооборону, що може набувати двох форм: індивідуальної та колективної (так – ні).
15. Наявність принципу суверенної рівності держав як основоположного у міжнародному прав істотно впливає на явище міжнародно-правової відповідальності (так – ні).
16. Метою участі комбатанта у військових діях відповідно до норм міжнародного гуманітарного права є необхідність заволодіти територією противника (так – ні).
Сложность правопонимания во многом объясняется тем, что категория права используется для обозначения хотя и родственных, но различных явлений общественной жизни. Ею обозначаются как самостоятельный юридический вид социальных регуляторов, так и субъективные притязания личности, предусмотренные различными видами социальных норм (юридических, моральных, политических и т. д.) .
При этом юридическая наука занимается исследованием права как системы юридических норм, выраженных в законодательстве, которое получило наименование объективного права, и права как юридического притязания конкретного субъекта, которое получило наименование субъективного права.
Деление права на объективное и субъективное не случайно. Оно используется лля отражения различного социального назначения и функциональной связи двух родственных, взаимодополняющих, но несовпадающих правовых явлений.
Право как система норм обусловлено объективными закономерностями общественного развития, особенностями национальной культуры, религии и иными обстоятельствами. Поэтому оно существует независимо от воли и желания отдельных лиц и коллективов, принадлежит всему обществу, отражая баланс интересов его представителей. Появившийся на свет человек сталкивается с уже сложившейся системой норм, которые он должен соблюдать. Даже законодатель, принимающий или изменяющий отдельные юридические акты, не в состоянии изменить исторически сложившуюся систему права.
Право в объективном смысле обладает качествами всеобщности и общеобязательности. Оно закрепляет границы юридической свободы в типичных социально значимых отношениях и на этой основе обеспечивает устойчивость и эффективность развития общества в целом. Причем границы этой свободы устанавливаются не только с субъективных прав, но и юридических обязанностей.
Право в субъективном смысле (субъективное право) представляет собой вид и меру юридически возможного поведения конкретного субъекта. Оно зависит от его пожеланий и возможностей. Складываясь в определенную систему, субъективные права определяют вариант возможного поведения в конкретной жизненной ситуации.
Между этими двумя представлениями о праве существует тесная взаимосвязь. Объективное право как система абстрактных типичных норм не может быть реализовано без субъективного права, которое детализирует и конкретизирует его применительно к конкретному субъекту, оказавшемуся в конкретной жизненной ситуации. Субъективное право возникает на основе объективного. Однако было бы неверным утверждать, что все без исключения субъективные права предусмотрены объективным правом. В связи с этим достаточно вспомнить теорию естественного права.