1. во всеобщей декларации прав человека сказано, что «каждый человек имеет обязанности перед обществом, в котором только и возможно свободное и полное развитие его личности». в международном пакте о гражданских и политических правах зафиксировано, что «отдельный человек имеет обязанности в отношении других людей и того коллектива, к которому он принадлежит». какая идея объединяет эти положения международных документов? в чём её значимость? 2. на конкретных примерах покажите, что любые субъективные права практически могут быть реализованы только через чьи-то обязанности и, наоборот, обязанности предполагают чьё-то право требовать их исполнения. 3. в советском союзе принцип единства прав и обязанностей был доведён до крайности. например, многие права человека: участвовать в выборах, праздничных демонстрациях и пр. – являлись одновременно и его обязанностями. были и другие перекосы. в частности, на первый план обычно выдвигались и постоянно подчёркивались обязанности граждан перед государством. при этом почти ничего не говорилось об обязанностях государства перед гражданами. такого рода обязанности даже не были закреплены в конституции . опираясь на текст параграфа, покажите, как изменилась современная научная трактовка принципа единства прав и обязанностей. проиллюстрируйте современную интерпретацию этого принципа статьями конституции рф. 4. в научной обычно различают общий, специальный и индивидуальный правовой статусы. общий правовой статус определяется основным законом страны и является единым, одинаковым для всех. специальный правовой статус – это статус лица, принадлежащего к определённой категории граждан (государственные служащие, военнослужащие, сотрудники органов внутренних дел), который позволяет осуществлять возложенные на них специальные функции. индивидуальный правовой статус – это статус конкретного индивида, отражающий совокупность принадлежащих ему прав и обязанностей (в зависимости от гражданства, семейного положения, возраста, пола и т. опираясь на полученные сведения, текст параграфа, охарактеризуйте свой индивидуальный правовой статус. 5. на основе материала средств массовой информации, своего личного опыта расскажите о деятельности молодёжных экстремистских националистических группировок. оцените эту деятельность с позиций прав и свобод человека. какие из этих группировок следует, по вашему мнению, запретить? аргументируйте свой ответ.

россия должна двигаться по пути, уже пройденному западноевропейскими странами. овладев всеми достижениями западной цивилизации, россия совершит рывок и достигнет большего, чем страны европы, за счет того, что будет действовать на основе заимствованного у них опыта.

у россии – совершенно особый путь. ей не нужно учитывать достижения западной культуры: за счет соблюдения формулы «православие, самодержавие и народность» россия сможет добиться успеха и достичь равного с остальными государствами, а то и более высокого положения.

пути преобразований и реформ

наблюдается деление на 2 направления: либеральное (т. грановский, к. кавелин и др.) и революционное (а. герцен, и. огарев и либералы выступали за мирные реформы «сверху», революционеры – за радикальные способы решения проблем.

все преобразования – только мирным путем.

отношение к конституции и необходимому для россии общественно-политическому строю

выступали за конституционный порядок (по примеру конституционной монархии ) или за республику (наиболее радикально настроенные представители).

возражали против введения конституции, считая единственно возможным для россии неограниченное самодержавие.

отношение к крепостному праву

обязательная отмена крепостного права и поощрение использования наемного труда – таковы взгляды западников этом вопросе. это ускорит ее развитие, к росту промышленности, .

выступали за отмену крепостного права, но при этом, как они считали, необходимо было сохранить привычный уклад крестьянской жизни – общину. каждую общину необходимо наделить землей (за выкуп).

отношение к возможностям развития

считали нужным быстрыми темпами развивать промышленность, торговлю, строить железные дороги – все это с использованием достижений и опыта западных стран.

выступали за поддержку правительством механизации труда, за развитие банковского дела, строительство новых железных дорог. во всем этом нужна последовательность, действовать надо постепенно.

отношение к религии

некоторые западники относились к религии как к суеверию, некоторые исповедовали христианство, но ни те, ни другие не ставили религию во главу угла, когда дело касалось решения государственных вопросов.

религия имела для представителей этого течения огромное значение. тот целостный дух, которому идет развитие россии, невозможен без веры, без православия. именно вера – «краеугольный камень» особой миссии народа.

отношение к петру i

отношение к петру великому особенно резко «разводит» западников и славянофилов.

западники считали его великим преобразователем и реформатором.

отрицательно относились к деятельности петра, полагая, что он насильно заставил страну двигаться по чуждому ей пути.

объяснение:

авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. крайня форма авторитаризму — тоталітаризм.

авторитаризм, як форма політичної влади часто поєднується з автократією (форма ставлення до влади) і диктатурою (форма здійснення влади), хоча це не обов’язково. наприклад, будь-яка революція, в тому числі демократична, буде проявом авторитаризму (оскільки революція відбувається тоді, коли наявна правова система не може впоратися з поточною ситуацією, а іншої правової системи поки не існує; революція повністю ламає наявну правову систему і, перебуваючи, таким чином, у правовому вакуумі, авторитарно оголошує себе носієм влади).

види авторитаризму

1. воєнно-бюрократичний режим — диктатура військових та бюрократичних еліт при обмеженому залученні громадських інтелектуалів-професіоналів до формування політичних пріоритетів.

2. корпоративний авторитаризм — режим, який визначає співробітництво значних економічних конгломератів як противага заідеологізованості та однопартійності в політичній системі (режим франко в іспанії, салазара в португалії).

3. дототалітарний авторитаризм — перехідний режим від демократії до тоталітаризму, за якого соціальна група, що представляє тоталітарну утопію ще не визначилась, не утвердила владу, але поступово обмежує діяльність груп інтересів громадянського суспільства та церкви.

4. постколоніальний авторитаризм — мобілізаційний режим, властивий колишнім колоніям на їхньому шляху до незалежності, намагання демократизувати суспільство ється обмеженням політичного плюралізму в умовах нестабільного економічного розвитку.

5. етнічна або расистська квазідемократія — повна мобілізація влади етнічною або національною меншістю з обмеженням громадянських прав представників інших національностей (південно-африканська республіка).

6. традиційні режими — закриті, з монолітною структурою політичної еліти, режими спадково-родового та династичного правління (сучасні абсолютні монархії - саудівська аравія, оман, бахрейн, катар. дуалістичні — марокко, кувейт).

7. султаністський режим — крайня форма патримуніального родового, спадкового правління при відсутності опозиції, політичного плюралізму та пасивності участі населення в політиці. сильна тенденція до династичності влади, відсутня раціональна ідеологія, підданство султану підкріплюється ірраціональними факторами, маніпуляція символами, залякування населення і насильство.

8. егалітарно-авторитарний режим — сучасний комунізм в світі (в'єтнам, китайська народна республіка, куба, венесуела), закритий режим з монолітною структурою та руйнуванням приватної власності.

9. авторитарно-інегалітарний — режим з диференційованою структурою еліти, яка вступає в контакт з економічно привілейованими групами приватних інтересів, але через закритість режиму населення залишається бідним і безправним.

10. змагальні олігархії — режим із пасивною соціальною базою, але відкритістю до участі в політиці різних представників великого капіталу. політика будується на конкуренції економічних еліт.

типологія

одна з найвдаліших типологій авторитарних режимів належить німецькому політологу дірку берг-шлоссеру. він виділяв такі різновиди авторитаризму:

традиційні абсолютистські монархії (приклади: ефіопська імперія до 1974 р., непал до 2007 р., марокко, саудівська аравія та інші).

традиційні авторитарні режими олігархічного типу. характерні для країн латинської америки (приклади: гватемала, куба до 1959 р. нікарагуа до 1979 р. та інші).

гегемонистський авторитаризм нової олігархії (приклади: камерун, туніс, філіппіни при ф. маркосі в 1972-1985

країни «соціалістичної орієнтації» з усіма особливостями сприйняття соціалізму, його типів, егалітаристських традицій власної культури і так далі (приклади: росія, алжир, білорусь, бірма, гвінея, мозамбік, венесуела, танзанія та інші).

військові режими (приклади: режим г. а. насера в єгипті, х. перона в аргентині, авторитарні режими в іраку, перу та інші).

також слід виділити як різновид авторитаризму теократичні режими, коли політична влада сконцентрована в руках духовних осіб.

основна відмінність авторитаризму від тоталітаризму в тому, що авторитарна влада ґрунтується на особистості лідера, його здатності утримати владу і залучати прихильників. у той час як в тоталітарних державах лідера висуває вже керівна еліта (наприклад, керівна партія чи церква), і система влади зав'язана на чільної ролі цієї еліти та її ідеології. авторитарний режим часто закінчується зі смертю харизматичного лідера, не залишивши настільки ж сильного наступника. тоталітарний режим більш стійкий і руйнується тільки в разі занепаду всієї системи та її ідеології.