25. Якому поняттю відповідає наведене визначення? Основний закон держави, нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який закріплює
основи правового статусу особистості, основи політичного та правового ладу певної країни
та інші найважливіші питання
А постанова
Б підзаконний акт
В указ
Г конституція
26. Якому поняттю відповідає визначення?
У державі всі мають рівні права та обов’язки, органи влади формуються шляхом регулярних
виборів, забезпечується участь громадян в управлінні державою.
А правова держава
Б демократична держава
В суверенна держава
Г незалежна держава
27. Якому поняттю відповідає наведене визначення?
Винна дія або бездіяльність особи, яка порушує встановлені норми права, завдає шкоди й
спричинює юридичну відповідальність
А злочин Б правопорушення
В проступок Г беззаконність
28. Норми права на відміну від норм моралі...
А регулюють усі суспільні відносини;
197
Б забезпечуються громадською думкою;
В є уявленням людей про добро і зло;
Г охороняються державою.
29. Якому поняттю відповідає наведене визначення?
Вид соціальної відповідальності, що полягає в обов’язку відповідати за порушення норм права й
застосуванні державою до порушника певних заходів примусу, передбачених законодавством
А кримінальна відповідальність Б юридична відповідальність
В цивільна відповідальність Г дисциплінарна відповідальність
30. Яка ознака є обов’язковою для норм права?
А схвалення більшістю населення держави
Б існування у формі офіційних документів
В прийняття загальнонародним референдумом
Г кримінальна відповідальність за порушення
31. Запізнення працівника на роботу має наслідком відповідальність
А цивільну. Б кримінальну. В адміністративну. Г дисциплінарну
32. Яке джерело права є основним у правовій системі України?
А правовий звичай
Б релігійні норми
В нормативно-правовий акт
Г правовий прецедент
33. Якому поняттю відповідає наведене визначення?
Письмовий документ компетентного уповноваженого суб’єкта, прийнятий на підставі та на
виконання закону, в якому закріплені правила поведінки загального характеру, що
забезпечуються державою
А закон Б підзаконний акт В норма права Г правовий припис.
34. Правовідносини – це:
А конкретні життєві обставини, з якими норма права пов’язує виникнення визначених
юридичних наслідків
Б життєві обставини, настання яких не залежить від волі людей.
В суспільні відносини, що регулюються нормами права
Г правила поведінки вреговані моральними нормами
35. Яку, з наведених ситуацій, не регулюють норми права?
А в автобусі юнаки не поступилися місцем бабусі
Б юнаки придбали у магазині пляшку лимонаду
В юнаки розпочали бійку
Г учень не прийшов на урок
36. Брати участь у правовідносинах можуть лише особи, які мають спеціальні якості:
А дієздатність і правоздатність Б професійні і інтелектуальні
В усвідомлення та сприйняття В честь та гідність
37. Фізичні особи – це:
А особи, які існують фізично (люди);
Б організації, створені та зареєстровані в установленому законом порядку;
В учасники правовідносин.
198
Г колективні суб’єкти правовідносин
38. Повної дієздатності людина набуває у:
А 14 років Б 16 років В 18 років. Г 21 рік
39. Про який вид соціальної норми йдеться: «Стався до інших так, як би ти хотів, щоб
вони ставилися до тебе»
А норма права Б норма моралі
В релігійна норма Г корпоративна норма
40. Форма вини, за якої особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних
наслідків діяння, але повинна та могла їх передбачити – це
А прямий умисел Б непрямий умисел
В протиправна самовпевненість Г протиправна недбалість
Выработка понятия «международное право», т.е. сущностного содержания этого явления, — одна из задач науки права вообще и того ее раздела, который именуется теорией права, в частности, а также науки (доктрины) международного права и ее раздела — теории международного права.
Однако, к сожалению, отечественная теория права, как правило, опирается на анализ явлений, свойственных внутригосударственному (национальному) праву, а теория международного права касается главным образом явлений, свойственных межгосударственным или, шире, международным отношениям.
Происходит это, в частности, потому, что в реальной действительности существуют две системы права — право внутригосударственное (совокупность национальных прав отдельных государств) и право международное — со своими специфическими объектами и субъектами правового регулирования. Объектом внутригосударственного правового регулирования являются общественные отношения, складывающиеся в рамках государства, т.е. в рамках организованного в данное государство общества, а объектом международно-правового регулирования — общественные отношения, возникающие в рамках международного сообщества государств, т.е. главным образом взаимоотношения между государствами.
Дуалистическое понимание права как образуемого двумя хотя и взаимосвязанными, но самостоятельными правовыми системами (внутригосударственным и международным правом), общепризнано в доктрине как национального, так и международного права. Однако, не вдаваясь в подробности, отметим, что в доктрине права выдвигались схоластические монистические теории права (теории единого права). Одни авторы единым правом считают международное право, которое может якобы регулировать и внутригосударственные отношения. При этом они допускают временное существование и внутригосударственного правового регулирования, которое действует в силу недостаточной развитости международного права, но исчезнет в будущем по мере развития международного права. Другие авторы монистических концепций считают, что международное право допустимо лишь в пределах, предусмотренных внутригосударственным правом данного государства, т.е. что оно является внутригосударственным правом.
Между тем взаимосвязь внутригосударственного и международного права состоит в том, что международное право вынуждено считаться с общественно-политическим устройством государств, в частности с наличием органов государственной власти, правомочных выражать волю данного государства в его взаимоотношениях с другими государствами и иными субъектами международных отношений, а также с наличием общественных отношений, входящих во внутреннюю компетенцию любого государства и, как правило, не подлежащих международно-правовому регулированию. Международное право отсылает в таких случаях к правилам национального права.
В свою очередь, национальное право вынуждено считаться с наличием международно-правовых обязательств данного государства, подлежащих реализации во внутригосударственном праве, и, когда это возможно, отсылать к таким обязательствам или, чаще, трансформировать их в нормы своего национального права.
Взаимосвязь между национальным и международным правом обусловливается, таким образом, главенствующей ролью государства в установлении как национального, так и международного правопорядка.
Объяснение:
.