Частина 5 статті 72 КК України, в редакції, що була чинною ще з 1 вересня 2001 року, передбачала, що «Попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день…».
26 листопада 2015 року був прийнятий і з 24 грудня того ж року набув чинності закон України № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання», широко відомий у фаховому середовищі як «закон Савченко». Цим законом частина 5 статті 72 КК України була викладена в новій редакції і передбачала, що «Зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі».
18 травня 2017 року був прийнятий і з 21 червня того ж року набув чинності закон України № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення», який, по суті, скасував «закон Савченко». Цим законом частина 5 статті 72 КК України знову була викладена в такій редакції: «Попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день…»
Чи буде частина 5 статті 72 КК України у редакції, що була чинною з 24 грудня 2015 по 20 червня 2017 року, мати зворотну дію в часі?

ВІДПОВІДЬ ПОВИННА БУТИ АРГУМЕТНОВАНОЮ

Было время, когда по улицам и дорогам ездили лишь всадники верхом на лошадях, колесницы и конные повозки. их можно считать первыми транспортными средствами. ездили они, не соблюдая никаких правил, и поэтому нередко сталкивались друг с другом. ведь улицы городов в те времена обычно были узкими, а дороги извилистыми и ухабистыми. стало ясно, что нужно упорядочить движение по улицам и дорогам, то есть изобрести правила, которые сделали бы движение по ним удобным и безопасным. первые правила дорожного движения появились более 2000 лет назад, ещё при юлии цезаре. они регулировать движение по улицам городов. некоторые из этих правил дошли до наших дней. например, уже в те давние времена на многих улицах было разрешено только одностороннее движение. в россии дорожное движение регулировалось царскими указами. так, в указе императрицы анны иоанновны от 1730 года говорилось: «извозчикам и прочим всяких чинов людям ездить, имея лошадей в , со всяким опасением и осторожностью, смирно. а тех, кто не будет соблюдать сих правил, — бить кнутом и ссылать на каторгу». а в указе императрицы екатерины ii сказано: «на улицах ямщикам ни в коем разе не кричать, не свистеть, не звенеть и не бренчать». в конце xviii века появились первые «самодвижущиеся повозки» — автомобили. ездили они медленно и вызывали у многих критику и насмешки. например, в ввели правило, по которому впереди каждого автомобиля должен был идти человек с красным флагом или фонарём и встречные кареты и всадников. а скорость движения не должна была превышать 3 километра в час; кроме того, водителям запрещалось подавать сигналы. вот такие были правила: не свисти, не дыши и ползи как черепаха. но, несмотря ни на что, автомобилей становилось всё больше и больше. и в 1893 году во франции появились первые правила для автомобилистов. сначала в разных странах были разные правила. но это было неудобно. поэтому в 1909 году на международной конференции в париже была принята конвенция по автомобильному движению, которая установила единые правила для всех стран. эта конвенция ввела первые дорожные знаки, установила обязанности водителей и пешеходов. современным правилам дорожного движения почти 100 лет.

Людина використовує ґрунт для вирощування різноманітних рослин. вони їй їжу і корм для свійських тварин. рослини вбирають із ґрунту поживні речовини. знижується його родючість. тому хлібороби вносять у ґрунт перегній, торф і мінеральні добрива. однак до ґрунту треба повертати стільки поживних речовин, скільки їх забрали рослини. якщо ж мінеральних доьрив внести забагато, то вони отруять ґрунт. у посушливі місяці весни і літа люди поливають рослини.проте надмірне поливання користі не приносить, томущо він засолюється. на засоленому ґрунті культурні рослини не ростуть. щоб збагатити ґрунт вологою, треба взимку проводити снігозатримання. навесні - затримувати талі води, а влітку - вологу дощів.   дуже небезпечними для ґрунту є отрутохімікати. за їх люди знищують бур'яни та тварин - шкідників. ці речовини накопичуються в ґрунті. в ньому гине все живе, він стає "мертвим".   з пагорбів ґрунт можуть змивати дощові й талі води.щоб цього не сталося, на схилах пагорбів висаджують дерева і кущі, висівають багаторічні трави. рослини своїм корінням закріплюють ґрунт.     великою бідою для ґрунту на широких ланах є сильні вітри і чорні бурі. вони за лічені хвилини піднімають у повітря шар ґрунту. зупинити їх можуть лише лісозахисні смуги. вони не розгулятися вітрам.     треба не лише охороняти ґрунт і підвищувати його родючість, а й розумно використовувати. спороджувати житлові будинки, підприємства можна там, де ґрунт неродючий або малородючий. якщо треба бурати свердловину чи будувати шахту, то слід спочатку зняти родючий шар ґрунту і перевезти його на інше місце.  настав час бити в дзвони! людина забула про своє біологічне коріння, відірвалась від природних законів, що призвело до біосферних проблем. ще не пізно всім разом вигукнути "sos" – save our soils, що в перекладі з ійської значить "врятуйте наші грунти". вигукнути і самим себе почути. почути і розпочати діяти, оскільки крім нас самих більше нікому рятувати наше майбутнє.  чому так актуально постала проблема охорони грунтів? будучи компонентами дуже тонко природних екосистем і знаходячись у динамічній рівновазі з усіма іншими складовими біосфери, в умовах інтенсивного використання, грунти часто втрачають свою природну родючість, деградують чи навіть цілком руйнуються. природно, деградація грунтів і грунтового покриву має місце там, де наша діяльність може бути визначена як нераціональна, екологічно необгрунтована, невідповідна природному біосферному потенціалу конкретної території.  протягом сторіч, а в деяких районах навіть тисячоліть, людина використовує грунти дуже ефективно, не тільки не руйнуючи їх, але навіть підвищуючи їхню родючість чи перетворюючи в родючі угіддя природно-марні землі. водночас за історію людської цивілізації було безповоротно зруйновано і загублено більше продуктивних грунтів, ніж зараз розорюється в усьому світі. дві третини, якщо не три чверті, усіх сучасних орних грунтів пі різним деґра-даційним процесам, а щорічні безповоротні втрати орних грунтів світу сягають 6-7 млн. га. з них близько 1 млн. га відчужуються для не-сільськогосподарського використання, а 5-6 млн. га залишаються просто занедбаними внаслідок деградації і з часом перетворюються в пустелю  (в.а.ковда, 1981).  серед основних причин втрати грунтової родючості слід відзначити патологію грунтового профілю та генетичних горизонтів  (ерозія і дефляція, переущільнення поверхневих горизонтів, відчудження грунту з функціонуючих екосистем),  порушення біоенергетичного режиму грунтів та екосистем  (девеґетація і дегуміфікація грунтів, грунтовтома та виснаження),  порушення водного і хімічного режимів едафотопів(опустелювання, зсуви, селі, вторинне засолення, природна і вторинна кислотність, переосушення),  забруднення та хімічне отруєння грунтів.  отже,  охорона грунтів  – це найгостріша проблема, з якою безпосередньо пов'язане відтворення біорізноманіття та забезпечення продуктами харчування населення планети. охорона грунтів – не самоціль. охорона і раціональне використання грунтів – єдине ціле; це система заходів, спрямованих на захист, якісне поліпшення і науково-обгрунтоване використання земельних фондів. охорона грунтів необхідна для збереження та підвищення їх репродуктивної функції, для підтримки стійкості біосфери.